Географічні засади геополітики

1. Політична географія: поняття, предмет,
базові категорії

Політична географія як са­мостійна наука започаткована німецьким географом Фрідріхом Ратцелем, який
опублікував перші праці з цієї проблематики в 1885 р. і першу монографію під
назвою «Політична географія» у 1897
р. Тоді ж зародилися ідеї геополітики як науки.

Політична географія – це географічна наука про просторову організацію держав і міждержавних об’єднань, розміщення і взаємовідношення політичних сил, територіальні форми політичних процесів і явищ.

Політична географія – суміжна наукова дисципліна політології і
складова частина географічних наук, яка вивчає просторову організацію по­літичного
життя, вплив географічного фактора на політику.

Як і кожній науці, політичній географії притаманні власні
об’єкт та предмет досліджень.

Об’єкт політичної
географії – територіально-політичні системи (ТПС) у їх взаємодії між собою та з географічним простором.

ТПС – об’єктивно взаємозалежні сполучення
елементів політичної сфери (політичних і адміністративних кордонів, центрів
управління, органів влади, партій, суспільних рухів і т.д.), що функціонують на
певній території.

Предметом політичної географії можна визначити геопросторову (територіальну) організацію політичної сфери суспільства.

Територія — частина поверхні суходолу на Землі з природ­ними
і створеними людською діяльністю ресурсами, що має певні просторові межі та
географічне положення.

Відповідно, коли мова йде про морські простори, вживають термін акваторія. Акваторії Світового океану дедалі активніше
долучаються до політичного життя планети, оскільки мова може йти про свободу
судноплавства, використання ресурсів виключ­них економічних зон, екологічну
безпеку та ін.

Країна — територія з визначеними кордонами і
населенням, що в політико-географічному відношенні може мати держав­ний
суверенітет (незалежність) або бути залежною.

Держава — суверенне політичне утворення, країна з пев­ною
територією, господарством і політичною владою. Дер­жава є основним носієм прав
і обов’язків у міжнародних відносинах.

 

2. Сутність понять «держава», «державні території», «політико-територіальне утворення»

Термін “держава”
зазвичай вживається в широкому і вузькому значеннях:

– у широкому сенсі – це країна, суспільство, народ, що розташовані на певній території і мають органи влади;

– у вузькому значенні під державою розуміють систему закладів і установ, які здійснюють верховну владу на певній території, тобто держава ототожнюється з державним апаратом.

Держава — суверенне політичне утворення, країна з пев­ною
територією, господарством і політичною владою. Дер­жава є основним носієм прав
і обов’язків у міжнародних відносинах.

Відповідно до норм міжнародного права на Землі виокремлю­ють
території трьох видів:

1) території суве­ренних держав — суб’єктів
міжнародного права, кожна з яких є самостійним утворенням, господарство і
суспільно-політичні структури якого не підвладні зовнішнім силам;

2) залежні країни і території;

3) води (акваторія) відкритого моря і територія
Антарктиди.

Територія держави— визначена на основі
норм міжнарод­ного права частина простору земної кулі (суходіл, внутрішні води,
повітряний простір над ними), яка перебуває піл вик­лючним суверенітетом цієї
держави.

У склад державної території входить суходільний, водний і повітряний простір. 

Суходільний простір охоплює
не тільки земну поверхню в ме­жах кордонів, а й острови та архіпелаги у
відкритому морі, над­ра під суходолом та островами на технічно досяжну глибину.

Водний простір включає внутрішні води. Це річки, озера, а та­кож затоки і внутрішні протоки морів, якщо їхня
ширина не пе­ревищує 24 морські
милі. Внутрішніми водами є також: морські води в бік берега від прямих ліній,
прийнятих при визначенні те­риторіальних вод; акваторії морів; води заток,
бухт, лиманів, які історично належать тій чи іншій країні.

Територіальні води майже всіма
державами визначаються у 12 морських миль від лінії відпливу. Вони не входять у
склад площі держави, але теж перебувають під її територіальним верховенством.
Товща води в акваторіях внутрішніх та територіальних вод і надра під дном на
технічно досяжну глибину належать державі.

Повітряний простір — розташований над суходолом і водами простір (тропосфера, стратосфера і прилегла частина ближнього космосу). Він вільно доступний для повітряних суден держави, іншим державам право прольоту над її територією дозволяється, якщо держава на основі міжнародних договорів надає «свободу повітря» цивільним літакам. 

Територією держави вважаються також морські, річкові, повітряні та космічні судна, які несуть символи держави (емблема, прапор), а також підводні кабелі і трубопроводи та інші споруди, прокладені у відкритому морі або на його дні (включаючи
води або дно виключних морських зон).

Морські простори, на яких прибережні держави здійснюють
повноваження економічного характеру, — це прилегла зона, виключна економічна зона та
континентальний шельф.

Прилегла зона шириною 24 морські милі дає
державі змогу здійснювати обмежені повноваження в акваторіях, прилеглих до
територіальних вод: попередити порушення своїх митних, податкових, економічних
та імміграційних законів.

Політико-територіальне
утворення – одиниця політико-географічного простору з певними об’єктивно існуючими та взаємопов’язаними елементами політичної сфери (кордонами, органами влади і т.д.), які функціонують у межах визначеної території.

На політичній карті існує чотири типи політико-територіальних утворень: держави, залежні території, спірні території, територія Антарктиди.

Залежні території часто
називають колоніями.

Колонія – країна або територія, що
перебуває під владою іноземної держави (метрополії), не має політичної,
економічної самостійності; управління нею здійснюється на підставі спеціального
режиму.

Заморські території формально мають ті
самі органи влади, що й одиниці адміністративного поділу метрополії:

– у Франції – це заморські департаменти (Французька Гвіана,
Гваделупа, Мартініка, Реюньйон) та заморські території (Французька Полінезія,
Французькі Південні та Антарктичні землі);

– у США – Пуерто-Рико зі статусом „вільно приєднаної” до США
держави;

Протекторати – це форма колоніальної
залежності, що встановлюється нерівноправним договором, за яким держава
протектор здійснює зовнішні відносини й вирішує інші найважливіші питання
політики протекторату. Формально в Європі протекторатами є: Монако (протектор –
Франція), Сан-Марино (протектор – Італія), Ліхтенштейн (протектор – Швейцарія).

Підопічні території – це залежні
території, які керуються створеною після Другої світової війни системою
міжнародної опіки за дорученням і від імені ООН. Ці території створювались з
метою покращення умов розвитку слаборозвинених країн з допомогою
високорозвинених. Нині їх в світі не існує: більшість стали незалежними, а
Маріанські Острови та деякі інші території отримали статус колоній.

Домініон – це самоврядна частина у складі
Британської імперії, які визнали главою англійського короля (королеву): Канада,
Австралія, Нова Зеландія та інші країни – колишні колонії Великобританії. Зараз
термін „домініон” вилучено з ужитку, а країни ввійшли до складу Британської співдружності.

Спірні території – це території, на які
претендують дві або більше держав. У світі існує до 300 ділянок і територій,
які є предметами суперечок, а в 100 з них наявна гостра конфліктна ситуація.
Головними причинами таких ситуацій є: несправедливі договори про кордони або
незадоволеність ними країн; поділ території, на якій мешкає один народ або одна
етнічна група; складність встановлення кордонів по природних об’єктах.

Основні спірні території об’єднують у такі групи:

1) території, які ООН визнає юридично і вимагає надання їм
незалежності:

– Палестина (частина території окупована Ізраїлем);

– Західна Сахара (окупована Марокко);

2) території, які існують фактично, але не визнаються ООН:

– Тайвань (Китай вважає цю країну невід’ємною своєю частиною
і вимагає возз’єднання);

Антарктида і територія на південь
від паралелі 50^o південної широти. Існуючим
договором про Антарктиду від 01.12.1959 р. Антарктиду й Антарктику оголошено
територіями, які не належать жодній державі й можуть використовуватися тільки в
цілях миру і науки.

Форми правління
держав

Кожна держава має бути певним чином організована, сформована, щоб здійснювати владу. Залежно від способу організації верховної влади в державі складається форма державного правління. При цьому джерелом влади може бути визнана воля однієї людини (монарха, або суверена), воля усього народу або воля його певної панівної верстви. Відповідно розрізняють монархічну і республіканську форми
державного правління.

У монархіях верховна влада належить — королю,
князю, султану, еміру і т.д. і передається у спадщину. В сучас­ному світі
монархічний лад існує в 30 країнах.

Монархія — це форма
державного правління, при якій вища державна влада зосереджується (повністю або
частково) в руках однієї особи і передається, як правило, у спадок. 

Монархії поділяються на дві групи — обмежені та необмежені.

Необмежена монархія — це така монархія, в якій влада монарха не обмежена ні законом, ні будь-яким представницьким органом влади. 

В рамках необмеженої монархії можна виділити такі її різновиди: 

– деспотична монархія, в якій
влада монарха обожнюється, а він сам офіційно визнається божеством або
напівбожеством.

– абсолютна монархія
характеризується тим, що, хоча в ній монарх і не визнається надлюдиною, але за
ним визнається необмежена влада, що обумовлюється його приналежністю до
правлячої династії.

Обмежена монархія — це монархія, в якій влада монарха, тією чи іншою мірою, обмежується повноваженням і наявністю певних державних органів.

Розрізняють наступні види обмеженої монархії: 

– дуалістична монархія — це така монархія, в якій монарх вже не має законодавчої влади, яка перейшла до парламенту, але він ще зосереджує у своїх руках виконавчу владу і по своїй волі формує уряд, який відповідальний і підзвітний йому, а не парламенту; 

– парламентарна (конституційна) монархія — це така
монархія, в якій влада монарха суттєво обмежена у всіх сферах здійснення
державної влади, і за яким тільки формально зберігається статус глави держави,
але, як правило, виключно з представницькими повноваженнями.

Республіка — форма
державного правління, при якій всі вищі державні органи обираються населенням
на певний строк.

Розрізняють наступні види республік: 

– президентська республіка — це
така республіка, в якій повноваження глави держави, а в деяких випадках і
голови уряду, належать президенту, який обирається непарламентським шляхом
(прямими чи непрямими виборами населення) і формує уряд, що не несе, як
правило, відповідальності перед парламентом (США, Франція, Аргентина).

– парламентська республіка — це
така республіка, в якій здійснюється принцип верховенства парламенту, що
обирається населенням країни і формує відповідальний перед ним уряд (Італія,
Греція, Індія). Слід мати на увазі, що і в парламентській республіці можливе
існування поста президента. Але, на відміну від президентської республіки, він
обирається не населенням, а парламентом, йому підзвітний і має виключно
представницькі функції (ФРН, Індія).

Деякі вчені виділяють ще й третій
вид — напівпрезидентська, або президентсько-парламентська республіка — така
республіка, в якій глава держави (президент) особисто пропонує склад уряду,
який підлягає обов’язковому затвердженню всім парламентом.

Джамахирія – унікальна форма правління, за якої відсутні традиційні інститути влади; вважається, що всі державні рішення приймаються всім народом. У світі 1 джамахирія – Велика Соціалістична Народна Лівійська Арабська Джамахирія. Нею керують
народні збори, наділені законодавчою і виконавчою владою. З 1977 р. головним
законодавчим органом є Загальний народний конгрес (скликається 2 р. на рік),
куди входять секретарі районних народних зборів і представники громадських
організацій.

За політико-територіальним устроєм нині у світі розрізняють унітарні і складнідержави.

Унітарна держава — це єдина централізована держава, територія якої поділяється на
адміністративно-територіальні одиниці, що не володіють ознаками суверенітету.

До складної форми державного устрою належать федерація, імперія і конфедерація. Федерація — це складна держава (союзна держава), до складу якої входять кілька
державних утворень (суб’єктів федерації), що володіють суверенітетом.

Розрізняють два види федерації: 

Другою складною формою державного
устрою є імперія — це така форма
державного устрою, при якій держава складається з двох частин (метрополії та
колонії) з принципово відмінною компетенцією.

До форми державного устрою належить і конфедерація, що являє собою союз держав, об’єднаних для
досягнення певних цілей одним або кількома органами (наприклад, військовими)
при збереженні в інших питаннях повної самостійності.