Геополітика Холодної війни
Зміст сторінки:
1. Розвиток геополітичної стратегії
США в період Холодної війни. (І.Боумен,
Р.Страус- Хюпе, О. Латимор)
Основна праця «Новий світ» (1921 р.). Книга написана під
впливом 14 пунктів Вільсона. Його головні ідеї:
– відмова США від концепції ізоляційності;
– віддаленість від «театру» дій.
Під впливом «Чотирнадцяти пунктів» Вільсона, Боумен у своїй книзі «Новий світ» (1921) сформулював доктрину ліберального інтернаціоналізму. Він закликав покласти край експансіонізму в людській історії та проголошував про настання часу ліберальних відносин, вільної торгівлі та економічного змагання. Одна з його базових ідей полягала в необхідності відмови США від концепції ізоляціонізму, закликав відкритися Європі і всьому світу, будувати всебічні торгово-економічні відносини з прибережними державами Європи, Азії, Тихого і Атлантичного океанів та інший подібного роду ліберальній діяльності.
І. Боумен висунув у міжвоєнний
період ідею відмови США від концепції ізоляціонізму і більш активної участі в
міжнародних справах на основі поширення принципів ліберального
інтернаціоналізму, писав про необхідність поширення домінування США після
перемоги у Другій світовій війні на ключові регіони світу.
І.Боумен, розумів, що в умовах ХХ ст. географічна
віддаленість Американського континенту від Європи, з її вічними війнами і
конфліктами, вже не може вважатись умовою безпеки для США.
Як вважав, наприклад, Р. Страус-Хюпе, «геополітика є ретельно розробленим планом, який
передбачає, що і як завоювати, вказуючи військовому стратегу найлегший шлях
завоювання». Таким чином, стверджував Страус-Хюпе, «ключем до глобального
мислення Гітлера є німецька геополітика».
В інтересах не тільки Сполучених Штатів, але і на користь
людства, щоб існував один центр, з якого здійснювався б балансуючий і
стабілізуючий контроль, сила арбітра, і щоб цей балансуючий і стабілізуючий
контроль знаходився в руках Сполучених Штатів» — таке переконання Страуса-Хюпе.
Айр Страус виділив глобальне уніполе, що представляє собою баланс сил держав, у яких відсутня найменша думка про війну один проти одного.
Глобальне уніполе (уні – один, єдине поле) має трьохцентрову просторову будову – США, ЄС, Японія, сконцентроване навколо США.
Сучасні найпотужніші демократії практично тотожні (збігаються, подібні) з уніполем. Страус пише, що протягом 20 століття демократії перетворилися на найпотужнішу силу в світі, переставши бути крихкою меншістю, якою вони були на початку століття.
Після утворення НАТО в 1949р. Великобританія, Франція, США вже не становили планів на випадок війни один з одним. Вони стали розглядати міць один одного як доповнення власної.
Німеччина і Японія були відроджені в рамках міцніючого уніполя, реалізованого головним чином через НАТО.
На думку Страуса, східні монархії пішли від повного ідеологічного розриву з Заходом, сприйнявши ідеї поступової еволюції в напрямку сучасної ліберальної держави.
У період «холодної війни» устрій світу нагадував горіх.
Протилежні системи представляли два центри. Західний блок включав структури НАТО, ЄЕС, ОБСЄ, ОЕСР, а східний – РЕВ, ОВД.
А. Страус вважає, що для подальшого виживання світової цивілізації дуже важливо, щоб Росія увійшла до складу уніполя. Якщо ж ні, то уніполярність Заходу буде основною структурою глобальної могутності, але вже без Росії.
Що стосується Китаю, то його входження в уніполе бачиться у
вельми довгостроковій перспективі.
2. Ніколас Спікмен:
корекція теорії Макіндера
Спікмен, уважно вивчив праці Макіндера, запропонував свій варіант базової геополітичної схеми, яка дещо відрізняється від моделі Макіндера. Основною ідеєю Спікмена було те, що Макіндер, нібито, переоцінив геополітичне значення heartland’а. Ця переоцінка зачіпала не лише актуальне становище сил на карті світу, зокрема, могутність СРСР, а й початкову історичну схему. Спікмен вважав, що географічна історія “внутрішнього півмісяця”, rimland, “берегових зон”, здійснювалася сама по собі, а не під тиском “кочівників Суші”, як вважав Макіндер. З його точки зору, heartland є лише потенційним простором, який отримують всі культурні імпульси з берегових зон і не несе в самому собі ніякої самостійної геополітичної місії або історичного імпульсу. Rimland, а не heartland є, на його думку, ключем до світового панування.
Геополітичну формулу Макіндера “Той, хто контролює Східну Європу, домінує над heartland`ом; той, хто
домінує над heartland’ом, домінує над Світовим Островом; той, хто домінує над
Світовим Островом, домінує над світом“. Спікмен запропонував замінити
своєю “Той, хто домінує над rimland
домінує над Євразією; той, хто домінує над Євразією тримає долю світу у своїх
руках”.
Рис. 2. Геополітична модель Н. Спікмена
Rimland має перебувати під “інтегрованим контролем” США. Концепція “Хартленд-Рімленд” перетворилася на посібник для політиків, згідно з яким Сполученими Штатами щодо СРСР проводилася “політика стримування”.
Новим елементом геополітичної картини світу Н. Спікмен визнав “Серединний
океан”. Західна Європа та Східне узбережжя США формують
“атлантичне співтовариство”, перетворюючи північ Атлантичного океану
у “внутрішнє море” найрозвинутішої в усіх відношеннях західної
цивілізації. Центральною потугою “нового континенту” автор називає
США, закликаючи їх покінчити з ізоляціоналізмом та відводячи Європі роль
додатка. І хоча багато передбачень і рекомендацій Н. Спікмена втілились у життя
(створення НАТО, “холодна війна”, недопущення союзу СРСР-Китай,
гегемонія США у світі тощо), у поглинання Сполученими Штатами Західної Європи
важко повірити.
Розвинув Н. Спікмен і ідею А.
Мегена про геополітичну могутність держави, виділивши вже 10 критеріїв,
виходячи з яких слід її оцінювати. А саме: поверхня території, природа
кордонів, чисельність населення, наявність корисних копалин, рівень економічного
і технологічного розвитку, фінансова забезпеченість, етнічна однорідність,
рівень соціальної інтеграції, політична стабільність та національний дух.
Маючи низький сумарний результат, держава повинна шукати союзу із сильнішим
суб’єктом.
3. Теорії Дж. Кеннана, Г.Алперовіца, У.Ростоу, К.Грея,
Д.Майнінга («теорія бікульткури») та витоки «американської політики стримування
СРСР»
У 1947 р. в журналі «Foreign Afters» під псевдонімом «Ікс»
була опублікована стаття «Витоки радянської поведінки». Її автором був американський дипломат Джордж
Кеннан (1904-2005), який сформулював теоретичні основи «політики стримування» СРСР. Стаття Кеннана придбала концептуальний характер і стала «маніфестом» політики стримування, зробивши істотний вплив на подальший розвиток геополітичної теорії в США.
Згідно з Кенаном, в основі «політики стримування» повинен лежати ментальний фактор. У сучасних геополітичних моделях він придбав вирішальну роль: протиборство перейшло в область ідей і цінностей. Кеннан пояснював природу опозиційності зовнішньої політики СРСР щодо західних держав властивістю комуністичного світогляду і радянської системи – ворожістю до зовнішнього світу. Її зміст полягає в тому, щоб протидіяти «російським за допомогою завжди наявної в наявності протистоїть сили в будь-якій точці, де проявляються ознаки замаху на інтереси мирного і стабільного миру».
Несучою конструкцією радянської системи влади, за Кеннану, є політична та ідеологічна монополія КПРС, яка спирається на підтримку мас. Відсутність легітимної процедури передачі влади (наприклад, через вибори) ставить тоталітарну систему в залежність від наявності єдності всередині партії, не допускаючи при цьому в ній найменших протиріч. Якщо в якийсь момент, різні шукачі влади будуть апелювати до політично незрілим і недосвідченим масам, прагнучи знайти у них підтримку своїм певним вимогам, то це може призвести до фундаментальної трансформації СРСР. У цьому випадку неймовірні наслідки настануть для комуністичної партії:
бо членство в ній в широкому плані грунтується на залізній
дисципліні і покорі, а не на мистецтві компромісу і взаємного пристосування.
Якщо внаслідок зазначеного станеться що-небудь, що зруйнує єдність партії і
ефективність її як політичного інструменту, Радянська Росія за одну ніч з
одного з найсильніших національних спільнот перетвориться на одне з найбільш
слабких і жалюгідних….
Уолт Ростоу протиставляє Америку Євразії, підкреслюючи, що «об’єднані ресурси Євразії,
включаючи військовий потенціал, були і залишаються вище американських.
Сполучені Штати, по суті, потрібно розглядати як континентальний острів, що
переважає за розмірами Євразію. Американські інтереси вимагають, щоб жодна
держава або група держав, ворожі чи потенційно ворожі США, не панували над Євразією
або достатньою її частиною». Вирішити проблему пропонувалося, протиставивши
центр Євразії околицям, зберігаючи за США роль держави-балансира.
Концепція «динамічного стримування» Коліна Грея
Розвиток геополітичних поглядів стосовно ядерної епохи ми зустрічаємо у іншого представника тієї ж американської школи Коліна С. Грея, що присвятив цій проблемі декілька робіт, витриманих в джерелі обґрунтовування гегемоністських домагань США на світовій арені. В своїй книзі «Геополітика ядерної ери» він дає нарис військової стратегії США і НАТО, в якому ставить планетарне місцерозташування ядерних об’єктів в залежність від географічних і геополітичних особливостей регіонів.
В середині 70-х рр. Грей назвав геополітику наукою про
«взаємозв’язок між фізичним середовищем в тому вигляді, як вона сприймається,
змінюється і використовується людьми і світовою політикою». Як рахував Грей,
геополітика торкається взаємозв’язку міжнародної політичної потужності і
географічного чинника. Під нею мається на увазі «висока політика» безпеки і
міжнародного порядку; вплив тривалих просторових відносин на піднесення і
занепад силових центрів; то, як технологічні, політико-організаційні і
демографічні процеси позначаються на вазі і впливі відповідних держав.
Спікменовскую лінію моделювання продовжив президент Національного інституту суспільної політики (Вашингтон) Колін Грей, який вніс в модель істотні поправки. На думку Грея, СРСР, здійснюючи світову експансію, «перейшов» кордон стримування і утвердився по інший бік Рімленда. Це трапилося після Карибської кризи 1962 р., викликаного розміщенням СРСР ракет середньої дальності на Кубі. З цього моменту СРСР сконцентрував свої зусилля на проникненні в країни.
Грей вважав, що США слід було переглянути свою «політику
стримування» в Рімленді і направити її на ті регіони, які знаходяться і поза
Рімлендом. Однак при цьому ключовим регіоном для США залишається все ж Євразія.
Таку геополітику Грей позначив терміном «динамічне стримування». По закінченні холодної війни Грей застерігав від демонтажу американської інфраструктури внаслідок можливої раптової зміни демократичної влади в Росії на тоталітарну.
Американський геополітик Дональд Майнінг розвинув культурологічний аспект геополітики США: «два
блоки-дві культури».
У третьому світі США натрапили на військовий опір національних держав та їх народів. Відбувалися активні процеси деколонізації. Зростав ідеологічний вплив СРСР.
У зв’язку з цим Майнінг вважав, що США повинні ввести в свою практичну геополітику більш привабливу культурну складову … Геополітик підкреслював, що боротьба за уми і душі людей не менш, а, може бути, навіть більш важлива складова геополітики, ніж військова сила.
У плані моделювання Майнінг волів розрізняти два Рімленда: морський і континентальний. Останній не можна виділяти по формальному критерію виходу держави до океану. Важливішою субстанцією є устрій суспільства. Серед них він розрізняв країни
континентальної культури (Китай, Північний В’єтнам, Бангладеш, Прибалтику), геополітично нейтральні (Індія, Південна Корея, Бірма) і схильні
до таласократичного блоку (країни Західної Європи, Туреччина, Пакистан, Таїланд).
За Майнінгом, перший етап у становленні культур був
пов’язаний з континентальним розвитком, а морська орієнтація – пізніша стадія
розвитку.
Американський політолог Тар
Алперовіц став автором теорії ядерного стримування, яка спиралася на облік нових реалій. Вже під час Другої світової війни виник новий геополітичний чинник, що зробив величезний вплив на весь подальший розвиток міжнародних відносин – ядерна зброя. Атомна бомба давала США величезну геополітичну владу і означала світове панування і контроль.
Випробування першої атомної бомби США сталось 16 липня 1945 р., тобто перед початком Потсдамської конференції (17 липня – 2 серпня 1945 р.), на якій глави урядів головних держав – переможниць у Другій світовій війні приймали рішення про післявоєнний устрій світу. Пізніше 6 і 9 серпня 1945 р., за наказом Трумена, на японські міста Хіросіма і Нагасакі, були скинуті дві атомної бомби, що забрали життя понад 200 тис. осіб.
У 1965 р. Гар Алперовіц ввів термін «атомна дипломатія». На його думку, з урахуванням уроків «холодної війни» сучасна фаза геополітичного розвитку повинна враховувати вплив ряду факторів. З одного боку, існування ядерних озброєнь у відомому сенсі допомогло запобігти світову війну через небезпеку взаємного гарантованого знищення противників. З іншого – малі військові інтервенції (В’єтнам, Афганістан, Перська затока) продемонстрували обмежену корисність ядерної зброї, виходячи з фінансових, моральних і політичних оцінок. У той же час реальною і безпосередньою загрозою національній безпеці є, звичайно, ядерна зброя в руках безрозсудної держави.
Випробування атомної бомби в СРСР в 1949 р. позбавило США глобальної переваги. Тепер будь-який конфлікт між двома супердержавами буде ядерним з самого початку війни. Отже, головним є фактор раптовості. Потім поступово сформувався «Атомний клуб», куди увійшли США (атомна бомба була підірвана в червні 1945 р., воднева – у листопаді 1952 р.); СРСР (серпень 1949 і серпень 1953 р.); Великобританія (жовтень 1952 і травень 1957 р.); Франція (лютий 1960 і серпень 1968 р.); Китай (жовтень 1964 і липень 1967 р.); Індія (травень 1974 р.). Після цього гонка озброєнь відбувалася по лінії військових технологій, пов’язаних з підвищенням ефективності ядерної зброї.
Багато політиків і дослідники вважають, що політика ядерного стримування виховала політичну психологію, що виключає досягнення політичних цілей протиборчих ідеологій військовим шляхом.
Величезну загрозу світу представляє так зване ядерне
підпілля. За оцінками експертів, від 25 до 30 держав світу володіють
можливостями для створення ядерної зброї. Загроза ядерного шантажу сьогодні
також виходить від терористичних організацій.
4. «Атомна
дипломатія» США та «нова стратегія» СРСР (доктрина Соколовського)
Так звана «атомна дипломатія» опиралася на впевненість військових кіл США, що вони монопольно володіють атомною зброєю і при самих оптимістичних прогнозах ні в кого її не може бути створено раніше, чим за 10 років. Головним засобом «Атомної дипломатії» стає залякування і шантаж, загроза застосування атомної зброї проти інших країн. В результаті, напружилися стосунки США і з Великобританією, що вважала себе скривдженою стороною, оскільки США використали їх розробки, роботу вчених, але не поділилися отриманими результатами. В
1947 р. США заявляє про монополію на атомну зброю.
Це дало нове
прискорення радянському атомному проекту. 29 серпня 1949 року була підірвана
перша атомна бомба СРСР.
Датський вчений Нільс Бор ( автор моделі будови атома) звернувся до урядів країн з закликом про заборону застосування атомної енергії у воєнних цілях, та ніхто не дослухався до цього: «… сильно манливою була ціль – стати володарем
такої могутньої зброї» .
Розпочинається « холодна війна» що
стала справою не стільки військовою, як політичною.
Доктрина
Соколовського
У 1962 році в СРСР була прийнята нова військова стратегія, в
основі якої лежали теоретичні розробки, що здійснювались під керівництвом
маршала Рад. Союзу В.Д.Соколовського, коли він був начальником Генерального
Штабу. Основні положення цієї стратегії ввійшли в бойові устави всіх видів
Збройних сил СРСР. Суть їх в наступному:
1. Будь-який конфлікт двома супердержавами, з якої б стадії
він не почався, неминуче переросте в світову ракетно-ядерну війну, оскільки
переможена сторона обов’язково застосовує всі види зброї масового знищення.
2. При наявності великих запасів ядерної зброї і засобів
доставки достатньої дальності, найбільше значення набуває фактор раптовості, а
отже, зростає значення слідкування, в т.ч. із космосу, за носіями ядерної
зброї, які знаходяться на бойовій зміні. Це проблеми першої фази
ракетно-ядерної війни.
3. Під час другої фази результати першого ядерного удару
підсилюються використанням всіх видів і родів військ, всіх засобів ведення
війни.
4. Головним завданням всієї стратегії є уникнення першого
ядерного удару, випередити противника, якщо він готується нанести удар.
Доктрина Соколовського, на відміну від попередньої
військової стратегії СРСР відводила пріоритет ядерній зброї, а комплекс
звичайних збройних сил став відігравати другорядну, доповнюючи роль.