Причини прийняття та зміст Європейського маніфесту 1924 р.

Причини прийняття та зміст
Європейського маніфесту 1924 р.

Починаючи з 20-х рр. ХХ ст., важливе місце в історії євроінтеграційного
руху займає австрійський політик, граф Р. Куденхофе-Калергі. Він був переконаним
мультикультуралістом, та вважав, що саме Європа, а не США, була справжнім етнічним
«плавильним котлом». Так, ним у 1923 р. році у Відні була організована Пан-Європейська
Спілка (Pan-EuropeanUnion), яка об’єднувала багатьох відомих діячів культури, політиків,
вчених та небайдужих до ідеї об’єднаної Європи людей. Для Куденхофе-Калергі межі
Європи були рухливими, і визначались не етнічними, релігійними чи культурними характеристиками,
а природою політичних систем.

Пан’європейська спілка прагнула
ліберальної та демократичної Європи, вільної від будь-яких антидемократичних ідеологій.
Так, у 1924 р. по ініціативі Р. Куденхофе-Калергі, був підготовлений «Європейський
маніфест», який синтезував політичні та філософські погляди австрійського політика.
Зокрема, у цьому Маніфесті визнавалась загроза подальшого перебування економіки
Європи у роздробленому стані. Вважалось за доцільне об’єднати європейський континент
в митний союз, разом зі скасуванням європейських митних бар’єрів та створенням пан’європейського
економічного регіону. Небезпека європейської руйнівної війни, зазначалось в маніфесті,
могла бути усунута лише тільки завдяки укладенню пан’європейського арбітражного
договору, панєвропейської митної унії, та пан’європейського оборонного союзу.

Підкреслювалось, що пан’європейська
програма складає одне ціле. Отже, без досягнення міцного європейського миру, створення
європейської митної унії не було можливим, оскільки кожна держава перебуваючи у
постійному страху перед своїми сусідами, постійно буде готуватися до того, що у
разі війни, їй прийдеться виробляти усі товари, щоб не залежати від противника.
Тому вона потребує власну національну промисловості та протекціоністські мита. Тільки
усунення загрози війни шляхом введення обов’язкового третейського суду, могло відкрити
європейським державам шлях до скасування митних бар’єрів та переходу до європейської
вільної торгівлі. І, навпаки, національна промисловість та її захист з боку держави
є осередком європейського націоналізму та загрозою європейського миру. У порівнянні
з цим, об’єднання, яке має спільні інтереси є найбільш гарантованим шляхом до політичної
співдружності. Таким чином, політична частина панєвропейської програми спирається
на економічну та навпаки.

В маніфесті також був викладений план дій, спрямований
на побудову Пан-Європи. Так, передбачалось здійснити наступні кроки:

• по-перше, групування європейських держав на кшталт
  Пан-Америці: це можливо було здійснити як всередині Ліги Націй (після вступу до
  неї Німеччини), так і шляхом скликання Панєвропейської конференції за прикладом
  панамериканської;
• по-друге, укласти обов’язковий договір щодо арбітражу
  між державами та встановленням нерушимих кордонів;
• по-третє, оборонний союз для захисту спільного
  східного кордону;
• по-четверте, підготовка митної унії шляхом скликання
  періодичних економічних конференцій європейських держав.

Таким чином, головний тезис, який
прозвучав у цьому плані – тісний зв’язок між економічним та політичним об’єднанням.

Отже, маніфест чітко відзначив взаємозалежність
між цими двома процесами та неможливість здійснювати один незалежно від другого.

Слід зазначити, що Відні у жовтні 1926 р. відбувся
перший «Пан’європейський конгрес», на якому було представлено широкий спектр прихильників
європейської ідеї та європейських проектів. На Конгресі було об’явлено про створення
«Пан’європейського Союзу», почесним президентом якого став міністр закордонних справ
Франції, А. Бріан. Членами цього об’єднання стали такі європейські політичні діячі,
як Е. Еріо, Л. Блюм, Е. Деладьє, П. Бонкур, Я. Шахт, К. Вірт, Ф. Н. Бейкер, Т. Манн,
Х. Ортега-і-Гасет, А. Ейнштейн, З. Фрейд.