Основні етапи розвитку європейської інтеграції у другій половині ХХ сторіччя

Основні етапи розвитку європейської
інтеграції у другій половині ХХ сторіччя

Розвиток продуктивних сил країн неминуче веде їх на зовнішній
ринок, де зростання міжнародних зв’язків і взаємопереплетення національних економік,
сприяє інтернаціоналізації господарського життя, яка у другій половині ХХ ст. стала
провідною тенденцією розвитку сучасної світової економіки. Однією з головних особливостей
цього процесу є утворення великих зон впливу найбільш розвинутих країн. Вони стають
своєрідними інтеграційними угрупованнями, навколо яких об’єднуються інші держави,
що забезпечує їм важливу роль у світовому господарстві й політиці.

У своєму розвитку міжнародна
економічна інтеграція проходить низку етапів:

1) зона вільної торгівлі;

2) митний союз;

3) спільний ринок;

4) економічний союз;

5) повна інтеграція.

Етапи європейської
економічної інтеграції

Розвиток інтеграції у рамках
ЄС пройшов усі етапи: від зони вільної торгівлі до економічного і валютного союзу.

На першому етапі розвитку
європейської інтеграції (кінець 50-х – середина 70-х років) основну увагу було приділено
усуненню перешкод, що стояли на шляху формування “Спільного ринку”. Цьому сприяли
в цілому вигідна економічна кон’юнктура в західноєвропейських країнах, високі темпи
розвитку господарських зв’язків між ними. Важливим було й те, що в Римському договорі
містився чіткий погоджений графік ліквідації тарифних бар’єрів і кількісних обмежень
у взаємній торгівлі країн-учасниць ЄС. Тим самим полегшилося створення митного союзу.
Мито у взаємній торгівлі країн-учасниць після поступового його зниження у період
1959–1968 рр. було в основному ліквідоване до 1 липня 1968 р., а більшу частину
кількісних обмежень скасовано вже в 1962 р. Одночасно національні митні тарифи країн-учасниць
були замінені єдиним тарифом. Створення митного союзу організаційно вирізнило “шістку”
в системі міжнародних економічних відносин і заклало основу для її спільних виступів
на міжнародній арені як єдиного суб’єкта.

Другим важливим елементом
“Спільного ринку”, який сформувався у 60-х роках, була єдина сільськогосподарська
політика. Її було розроблено і прийнято під тиском Франції, яка найбільше зацікавлена
в розширенні збуту своїх сільськогосподарських товарів усередині ЄС. Протягом перехідного
періоду були введені єдині ціни й правила регулювання ринків по всіх основних сільськогосподарських
товарах, а також створений протекціоністський механізм торгівлі з третіми країнами.

Незважаючи на вжиті заходи,
вільний рух товарів у межах “Спільного ринку” цілком забезпечено ще не було. Його
стримували численні нетарифні перешкоди й відмінності в національному законодавстві
та адміністративних правилах країн-учасниць.

Сильний імпульс західноєвропейській
інтеграції дав у 70-ті роки новий етап НТР і зумовлена ним необхідність структурної
перебудови економіки. Перед країнами Співтовариства постало завдання – об’єднати
свої ресурси для подолання відставання від США та Японії у деяких сферах науки і
технологій, насамперед у мікроелектроніці, біотехнології, виробництві нових матеріалів.
Необхідність поглиблення інтеграції у науково-технологічній сфері активізувалася
конкуренцією, що різко загострилася на світовому ринку, насамперед з боку американських
та японських ТНК, зростаючою нестабільністю міжнародної валютної системи, екологічною
кризою, яка розгорнулася в країнах Західної Європи, соціальним напруженням, пов’язаним
зі зростанням безробіття.

Перед учасниками угруповання
постали складні проблеми. Для підтримання досягнення рівня інтеграції та її подальшого
розвитку були потрібні розробка і проведення спільної політики у сферах промисловості,
транспорту, енергетики, охорони навколишнього середовища тощо. Назрівала необхідність
формування економічного союзу, надзвичайно важливим елементом якого була б єдина
валютна політика.

Другий етап становлення
ЄС веде відлік з початку економічної кризи, яка охопила в середині 70-х років усі
держави-члени Співтовариства.

Відтак посилилась тенденція
до дезінтеграції, що виявилася, зокрема, в їхніх сепаратиських діях щодо захисту
своїх економічних інтересів (запровадження обмежень імпорту з країн-учасниць, зміна
курсів валют тощо). Валютний хаос 70-х років, доларова експансія США, “плавання”
валют членів “Спільного ринку” не лише стали перепоною для реалізації планів створення
економічного та валютного союзів, а й завдали шкоди підвалинам ЄС – митному союзові
та єдиній сільськогосподарській політиці. У 70-ті – на початку 80-х років розрив
у рівнях економічного розвитку між країнами ЄС збільшився. А зі вступом до угруповання
порівняно відсталої Греції (1981 р.) це проявилося ще помітніше.

Глибинні причини кризових
явищ у ЄС – незавершеність і половинчастість багатьох інтернаціональних заходів,
нечітке розмежування національної та наднаціональної компетенції в економічній політиці.

Третій етап, який почався з другої половини 80-х років, характеризується подальшим
розширенням складу Співтовариства. У 1986 р. до нього приєдналися Іспанія та Португалія,
що, втім, загострило міждержавні диспропорції, які існували раніше. Ці країни відставали
за рівнями промислового розвитку та доходу на душу населення (приблизно половина
середнього по ЄС), а зайнятість населення у сільському господарстві була в них надто
великою. Разом з тим, цьому етапові властиві нові імпульси в розвитку західноєвропейської
інтеграції. Це пов’язано з прийняттям у 1987 р. Єдиного європейського акту (ЄЄА),
метою якого було створення умов для такої перебудови господарського механізму Співтовариства,
яка б закріплювала досягнутий рівень та відкривала нові можливості на перспективу.
Найбільший крок у цьому напрямку – принципова домовленість про створення єдиного
ринку 12 країн-членів Співтовариства до 1993 р. Проте і до сьогодні в країн-учасниць
зберігаються доволі суттєві відмінності в митному законодавстві, адміністративних
правилах, існуванні податкових бар’єрів, що перешкоджає вільному пересуванню товарів,
послуг, капіталів та робочої сили.