Політико-правові концепції європейської міждержавної економічної інтеграції у першій половині ХХ ст.

Політико-правові
концепції європейської міждержавної економічної інтеграції у першій половині ХХ
ст.

Після Першої світової війни, виникла необхідність у примиренні
ворогуючих сторін та відновленні між ними довіри, у тому числі і в галузі торгово-економічній
кооперації. Найбільш прийнятною платформою для узгодження протилежних позицій виступила
Ліга Націй. Зокрема, ст. 23 Статуту Ліги Націй було за державами закріплено обов’язок
ухвалити відповідні нормативно-правові акти для гарантування вільного сполучення
та транзиту між державами та забезпечення рівноправного режиму для ведення комерційної діяльності всіма членами Ліги.

Відповідно до Резолюції Асамблеї
Ліги Націй від 25 вересня 1924 р., система експортних та імпортних обмежень визнавалась
серйозною перешкодою на шляху до розвитку світової торгівлі. Тому вважалось за доцільне
розглянути можливість та своєчасність досягнення згоди між державами-членами Ліги
щодо повного скасування усіх торгівельних обмежень і вироблення методів для досягнення
цієї мети.

Цій же меті сприяла Міжнародна Економічна
Конференція, яка розпочала свою роботу 2 травня 1927 р. У фінальній доповіді конференції
була зазначена необхідність згорнути практику підняття тарифів і почати рух у протилежному
напрямку за допомогою індивідуальних, двосторонніх та колективних дій, спрямованих
на затвердження системи довгострокових комерційних угод, основаних на взаємному
наданні режиму найбільшого сприяння в торгівлі.

Також слід відзначити, що з самого
початку роботи Конференції був досягнутий консенсус стосовно спільного бачення майбутнього
Європи, як об’єднаного континентального ринку, здатного конкурувати за розміром
з ринком США, але поза цим, викристалізувалися дві позиції щодо методів досягнення
цієї мети.

Так, частина учасників конференції вважали, що першим етапом на цьому шляху
повинна стати організація і державна підтримка промислових угод.

У той же час, інша група учасників
конференції вважала, що треба першочергово здійснити «атаку» на тарифи шляхом укладання
між європейськими державами комерційних угод, які б надавали сторонам цих угод режим
найбільшого сприяння.

Дискусія, яка точилася навколо вибору
оптимального шляху розвитку європейських міждержавних економічних відносин не могла
прийти до єдиної точки зору, оскільки політика протекціонізму в економіці була лише
одним із проявів загальної політики ізоляціонізму. Картелізація могла допомогти
раціоналізувати виробництва та сприяти поступовим тарифним скороченням, однак в
умовах 20-30-х рр., цей крок був недостатнім для лібералізації торгівлі та економічної
інтеграції, адже у пост воєнному світі держави опанували і інші протекціоністські
механізми впливу на функціонування власного ринку, зокрема валютний контроль, квотна
система, регламенти щодо здоров’я.

Однак, не менш важливим етапом на
шляху лібералізації світової та європейської торгівлі зокрема, стало ухвалення державами-членами
Ліги Націй 8 листопада 1927 р. у Парижі Конвенції «Про скасування імпортних та експортних
заборон та обмежень», яка зобов’язала держави-члени у шестимісячний термін прийняти
всі доцільні заходи з метою скасування всіх імпортних та експортних заборон та обмежень
та утримуватись від запровадження нових у майбутньому (ст. 2). Конвенція передбачала
перелік виключних умов, за яких держави могли вводити обмеження на міжнародні торгівельні
операції, зокрема у випадку загрози суспільній безпеці (ст. 4), але вони не повинні
були носити вибірковий характер по відношенню до різних держав (ст.5). Хоча, цей
документ мав знаковий характер, але він не зміг принести значних успіхів, оскільки
фінансова та економічна кризи в США змусили учасників відкласти всі плани стосовно
лібералізації торгівлі.

Протекціонізм європейських держав посилився на тлі прийняття
Конгресом США у 1930 р. Тарифного акту «Смута-Хоулі», який підняв імпортні мита
на шість відсотків, що вдарило по європейським постачальникам та викликало зустрічну
реакцію з боку європейських держав. Сплеск протекціоністської політики з боку європейських
держав став не стільки реакцією на підняття тарифних ставок з боку США, скільки
реакцією на рецесію, яка розгорнулась на фоні фінансової кризи та небажання європейських
держав девальвувати свої власні валюти по відношенню до «золотого стандарту», що
потребувало від них зведення тарифних стін з метою зменшення імпорту та збереження
існуючого валютного запасу.