Міжнародні та конституційні засади прав людини в галузі інформації

Міжнародні та конституційні засади прав людини в галузі інформації

Головним міжнародно-правовим стандартом у галузі прав людини є комплексний акт, розроблений в рамках ООН і відомий як Хартія про права людини. Ця Хартія складається із Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права та Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. Ці акти стали головним стандартом, базою, на основі яких було роз­роблено низку інших міжнародних та національних правових актів в галу зі прав людини.

Першим фундаментальним, міжнародно-правовим актом у рам­ках Хартії про права людини с Загальна декларація прав людини, при­йнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. Вона містить комплекс юридичних гарантій, що визначають зміст і сутність інфор­маційної безпеки особи.

Так, за нормами ст. 19 Загальної декларації прав людини вста­новлено “кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлення: це право включає свободу безперешкодно дотримува­тися своїх переконань та свободу шукати, одержувати і поширюва­ти інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від держав­них кордонів”.

Ст. 12 Декларації «Ніхто не може зазнавати безпідставного втручання у його особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність його житла, тайну його кореспонденції або на його честь і репутацію. Кожна людина має право на захит закому від такого втручання або таких посягань.»

Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 р.

Ст. 10 Конвенції свободу вираження поглядів: “Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотриму­ватися своїх поглядів, одержу вати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів”. (термін «вираження поглядів» означає подання інформації в будь-якій формі, а також за допомогою будь-яких засобів)

Конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля, підписана 28 червня 1998 р. Ви­значає основні принципи надання громадськості екологічної інфор­мації органами державної влади та місцевого самоврядування.

Конвенція про захист осіб стосовно автоматизованої обробки даних особистого характеру, підписана в Страсбурзі 28 січня 1981 р. Ст. 1 цієї Конвенції проголошує забезпечення на території кожної держави-учасинці для кожної особи незалежно від її національності або помешкання поважання її прав і основних свобод, зокрема її пра­ва на недоторканність особистого життя, стосовно автоматизованої обробки даних особистого характеру.

Ключовими для визначення прав і свобод людини в галузі інформації є норми статей 34 і 32 Конституції.

Так, ст. 34 Конституції визначає право на свободу слова та право на інформацію, згідно з яким:

– кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань:

– кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір”.

Гарантії права людини на невтручання в особисте життя, грунтуються насамперед на ст. 32 Конституції, яка, зокрема, визначає, що: “Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини”.

ст. 15 Конституції України, встановлює політичну її ідео­логічну багатоманітність суспільного життя і забороняє цензуру;

ст. 21 – закріплює невідчужуваність та непорушність прав і свобод лю­дини;

ст. 28 – закріплює право людини на повагу до її гідності, забо­роняє піддавати людину катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню; підда­вати людину без її вільної згоди медичним, науковим чи іншим до­слідам.