Поняття і завдання криміналістичного документознавства
Поняття і завдання криміналістичного
документознавства
Кримінальне судочинство нерозривно
пов’язане з процесом дослідження різноманітних документів і використанням наявної
в них інформації.
Криміналістична документалістика
(документологія, документознавство, документоскопія) – це система наукових знань
про різновиди документів, що функціонують у кримінальному судочинстві, а також про
засоби, способи, методи їх дослідження, використання цієї інформації у правових
і криміналістичних цілях.
До системи криміналістичної
документалістики входять декілька підгалузей:
– техніко-криміналістичне
дослідження документів: коли, на чому, чим виготовлено документ;
– письмовомовно-криміналістичне
дослідження документів, яке, своєю чергою, утворюється з почеркознавства та авторознавства.
Письмовомовне криміналістичне
дослідження документів, тобто авторо- і почеркознавство, у сучасній спеціальній
літературі ще називають криміналістичною скриберологією.
Скриберологія – складова частина
криміналістичної документалістики, що вивчає й розробляє проблеми дослідження письмової
мови і почерку як носіїв інформації, що має значення для кримінального судочинства.
Серед загальних завдань криміналістичної документалістики можна вирізнити три групи:
• Установлення функції документа
в можливій конкретній злочинній діяльності. Йдеться про встановлення місця та ролі
документа й наявної в ньому інформації в усій сукупності матеріалів розслідуваної
події. А саме, чи наявний документ – носій змістовної інформації про обставини злочину,
або ж він виступав свого часу, об’єктом чи знарядям посягання, або зберіг на собі
його слід.
• Установлення виконавця документа
(суть почеркознавства).
• Установлення автора документа
(суть авторознавства).
Конкретним завданням техніко-криміналістичного
дослідження документів виступають:
– установлення
способу виготовлення документа чи окремих його фрагментів;
– виявлення
наявних у документі змін (ознак підроблення);
– відновлення
видозмінених або ушкоджених (напів- або майже знищених, наприклад, спалених, залитих
фарбою чи іншими барвниками, змитих, витравлених хімічними препаратами тощо) документів
або текстів документів;
– дослідження
посвідчувальних ознак на документах (відтисків, печаток);
– установлення
засобів і знарядь, що застосовувалися для виготовлення документів, і ряд інших завдань;
Почерко- та авторознавство
теж має свої конкретні завдання ідентифікаційного та діагностичного характеру.
Отже, предметом криміналістичної
документалістики є вивчення закономірностей щодо виготовлення та функціонування
різноманітних документів, які потрапили до сфери кримінального судочинства.
Під криміналістичним і навіть
кримінально-процесуальним кутом зору документом є будь-який матеріальний
носій зафіксованої в ньому інформації, що має значення для кримінального судочинства.
Документи у криміналістиці
поділяються на такі види:
За способом і засобами фіксації
інформації:
– письмові
документи;
– кінодокументи;
– фотодокументи;
– відеодокумеити;
– ізодокументи
(наприклад, ізоробот розшукуваного злочинця; мальований, мальовано-композиційний
і фотокомпозиційний портрети);
– фоно-
або тонодокументи (фонограми або тонограми тощо).
Письмові документи за формою
письма:
– машинописні;
– рукописні;
– комп’ютерні.
За співвідношенням часу виготовлення
документа і вчинення розслідуваного злочину:
– виготовлення
до вчинення злочину;
– під
час учинення злочину;
– після
вчинення злочину, але під час провадження у справі.
За суб’єктом виготовлення
документа:
– документи,
складені злочинцем;
– документи,
складені іншими учасниками подій;
– документи,
складені слідчим;
– документи,
складені прокурором.
Письмові документи за джерелом
складання та реквізитними ознаками можуть поділятися на:
– офіційні
документи (публічні);
– неофіційні
документи (приватні).
Офіційні – це публічні документи юридичних
і фізичних осіб, що є в матеріалах державних і громадських організацій, а також
ті, що засвідчені державними органами і містять необхідні реквізити.
Офіційні документи повинні
бути достовірними, незалежними й допустимими, а за формою відповідати певним реквізитам.
Неофіційні документи – це приватні документи (особисті
листи, щоденники, рукописи).
За юридичним значенням документи поділяють на:
– справжні;
– несправжні.
Справжній документ – той, що виконаний згідно
з установленою або прийнятою за обов’язкову формою. Він може бути:
• дійсним,
тобто це – документ, що має на момент дослідження юридичну силу (наприклад, довіреність,
строк дії якої не сплив);
• недійсним,
тобто документ, що втратив юридичну силу через сплив строків чи зміну інших обумовлених
обставин.
Несправжні (фіктивні, підроблені) документи – це ті, що ніколи не мали юридичної сили, оскільки їх зміст і/або їхні
реквізити не відповідали дійсності.
За видом підроблення несправжні
документи можуть:
• містити
ознаки матеріальної підробки;
• містити
інтелектуальну підробку.
Враховуючи викладену класифікацію
документів, можна запропонувати криміналістичне визначення цього поняття так.
Документ – це носій матеріально-фіксованої
інформації, яка своїм змістом і власивостями відображає юридично значущі відносини
й факти, які породжують правові наслідки під час використання її носіїв як джерела
доказів.