Вихідні типові слідчі ситуації, версії, тактичні завдання при розслідуванні нападів з корисливих мотивів

Вихідні типові слідчі ситуації, версії, тактичні завдання при розслідуванні нападів
з корисливих мотивів

Поняттям “нападу з корисливих
спонукань” у криміналістиці позначається самостійна група злочинів, що підпадають при кваліфікації під ряд статей
КК. До їхнього числа ставляться:

1) бандитські напади, чинені
з корисливих спонукань;

2) грабежі, з’єднані з насильством;

3) розбій.

Розрізняючись по кримінально-правовій
кваліфікації, ці злочини в той же час мають ряд істотних рис, що визначають їхню
криміналістичну однорідність, а також подібність методик розкриття. Загальним для
всіх названих злочинів є спосіб їхнього здійснення – напад. Із суб’єктивної сторони
розглянуті злочини припускають наявність прямого наміру й корисливої мети. Таким
чином, для злочинів, що входять у цю групу, характерно те, що вони відбуваються:

1) шляхом нападу, з’єднаного
з насильством або реальною погрозою його застосування;

2) у зв’язку із заволодінням
державним, суспільним або особистим майном;

3)у відношенні двох безпосередніх
об’єктів:

а) здоров’я й життя осіб,
подвергшихся нападу;

б) речей, предметів, цінних
паперів, коштів , що є державної, суспільної або особистою власністю громадян.

Грабежі та розбої є тяжкими
злочинами, покарання за які передбачені статтями 186, 187 КК України.

Грабіж чи розбійницький напад
характеризується пев­ною слідчою ситуацією, а також особливостями,
що дозволяє сформулювати типові основні напрями розслідування, тобто визначити комплекс
слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. Прийнявши рішення про порушення кримінальної
справи за ознаками статей 186 або 187 КК України, слідчий дає ретельну процесуально-криміналістичну
оцінку наявної почат­кової інформації. Наявність необхідних відомостей про злочин,
осіб, які вчинили напад, місце їх перебування, товарну цінність і значущість викраденого,
місця приховання і збування забезпе­чує не тільки слідчу і судову перспективу, а
й дозволяє визна­чити комплекс слідчих дій та оперативно-розшукових заходів¹.

Назвімо системи цих дій та
заходів, залежно від можливих типових слідчих ситуацій па початковому етапі розслідування
грабежів і розбоїв.

Перша ситуація – злочинця затримано на місці
злочину або негайно після його вчинення:

– затримання;

– особистий
обшук і допит підозрюваного;

– огляд
місця події;

– допит
потерпілого та його освідування;

– обшук
за місцем проживання і роботи затриманого;

– огляд
і пред’явлення для впізнання вилучених речей і предметів;

– призначення
судових експертиз;

– установлення можливих очевидців
події та їх допити.

Друга ситуація – затримано злочинця, який
збував викраде­не майно:

– особистий
обшук і допит затриманого;

– пред’явлення
для впізнання потерпілому і свідкам підоз­рюваного (після допиту цих осіб), а також
пред’явлення їм для впізнання вилучених викрадених предметів і речей;

– обшук
за місцем проживання і роботи підозрюваного;

– спостереження
за підозрюваним і його оточенням;

– установлення
очевидців у місцях збуту викраденого та їх допити.

Третя ситуація – затримано особу, яка скуповувала
або збу­вала викрадене під час грабежу чи розбою майно та якій відома інформація
про злочинця, але вона відмовляється її повідомити чи заперечує це:

– особистий
обшук особи, що скуповувала чи збувала викра­дене майно;

– огляд
місця затримання;

– допити;

– обшуки
за місцем мешкання і праці затриманого (коли такі є);

– пред’явлення
для впізнання речей і цінностей;

– накладення
арешту на поштово-телеграфну кореспонденцію;

– організація
засідок за місцем проживання затриманого або в інших місцях;

– затримання
(після встановлення) злочинця, який передав або продав скуповувачеві викрадені цінності;
обшуки, допити та інші первинні слідчі дії.

Четверта ситуація – злочинець відомий, але він
перехову­ється, і місце його перебування невідоме:

– огляд
місця події;

– допити
потерпілих і свідків;

– обшук
за місцем проживання і праці злочинця;

– з’ясування
всіх можливих зв’язків підозрюваного, їх опера­тивна перевірка й подальші допити;

– накладення
арешту на поштово-телеграфну кореспонденцію;

– огляд
записників, блокнотів, телефонних довідників тощо, які належали підозрюваному та
його оточенню;

– затримання
(після встановлення місця перебування) зло­чинця, допити, обшук (особистий, за місцем
затримання та ін.), інші слідчі дії для його викриття.

П’ята ситуація – злочинець невідомий, але
щодо нього є певні відомості (ознаки зовнішності, одягу, ім’я, прізвисько, місця,
де йому властиво проводити час тощо):

– огляд
місця події та свідків;

– допити
потерпілих і свідків;

– переслідування
«по гарячих слідах»;

– перекривання
можливих шляхів відходу злочинця (зло­чинців);

– подвірно-поквартирні
обходи і т. ін.;

– розсилання
(розповсюдження орієнтувань про прикмети злочинців);

– складання
суб’єктивних портретів;

– використання
ЗМГ,

– перевірка
за криміналістичними обліками.

Планування розслідування грабежів
і розбійницьких напа­дів здійснюється з урахуванням даних, одержаних у результаті
проведення перевіркових заходів. Особливістю планування є врахування слідчої ситуації,
що склалася на початковому етапі розслідування.

Процес планування розслідування
проходить за такими етапами:

– вивчення вихідної
(початково наявної) інформації;

– аналіз установлених і визначення
інших обставин, що під­лягають з’ясуванню;

– побудова перевірочних слідчих
і оперативних версій;

– визначення тактичних і оперативних
заходів щодо перевір­ки відповідних версій.

На початковому етапі розслідування
у справах про грабіж чи розбійницький напад можна побудувати такі загальні
типові версії:

• мав
місце грабіж чи розбійницький напад за обставин, пові­домлених заявником (ним частіше
за все буває потерпілий);

• подія,
про яку повідомляє заявник, мала місце, але було вчинено інший злочин (бандитизм,
замах на вбивство, хулі­ганство);

• грабіж
або розбійницький напад учинено, але не за тих обставин, про які повідомляє заявник
(він або свідомо, або внаслідок добросовісної помилки спотворює правду);

• злочину не було, повідомлення
неправдиве;

• грабежу чи розбою не було,
має місце інсценування цього злочину.

Відносно кожної загальної
версії конструюються окремі вер­сії щодо окремих обставин справи. Так, стосовно
особи злочин­ця можуть будуватися такі типові окремі версії:

• злочин учинено відомою конкретною
особою;

• злочин учинено безпосереднім
збувачем викраденого або певною особою з його оточення;

• злочин
учинено особами за «наводкою».

У випадках, коли злочинець
відомий, перед слідчим стоїть завдання перевірити його причетність до вчинення злочину.
У цьому разі необхідно ретельно перевірити версію щодо пові­домлення потерпілим
неправдивої інформації та інсценування грабежу чи розбійницького нападу. Крім того,
у плані необхід­но передбачити заходи, спрямовані на перевірку алібі підозрю­ваного.
Коли ж злочинця затримано на місці злочину, переду­сім слід передбачити, як уже
зазначалося, такі заходи, як допит потерпілого, огляд місця події, огляд одягу підозрюваного,
до­пит очевидців та інших осіб. Перевірка версій і планування розслідування грабежів
чи розбоїв, коли злочинець не є відо­мим потерпілому, має свої особливості. У цих
випадках необ­хідно перевірити версії про осіб, які могли вчинити грабіж чи розбійницький
напад. У такій ситуації слідчий повинен якомо­га ефективніше використати можливості
оперативно-розшуко-вих органів. Причому перевірка версій має здійснюватися за допомоги
передбачених у плані конкретних слідчих дій та опе-ративпо-розшукових заходів.

Необхідно чітко оцінити наявні
докази та іншу інформацію, а саме:

– проаналізувати
показання потерпілих, свідків та інших осіб;

– перевірити
за картотекою наявність нерозкритих грабежів чи розбоїв у районі чи населеному пункті,
виявити можливих «гастролерів»;

– за
даними криміналістичного обліку перевірити відбитки слідів рук, куль, гільз, зброї,
автотранспорту, якщо вони вико­ристовувались у вчиненні злочину.

Цей комплекс заходів, спрямованих
на встановлення осіб, які вчинили напад, може бути розширеним з урахуванням слід­чої
ситуації, на що вже вказувалось, і конкретних обставин.

Плануючи затримання злочинців
із речовими доказами, якщо це відомо слідчому, варто передбачити:

– розміщення
оперативних працівників, які беруть участь у затриманні, з урахуванням усіх можливих
обставин опору з бо­ку злочинців;

– питання
щодо часу і моменту операції;

– можливі
способи фіксації злочинних дій;

– способи
належного процесуального затримання.