Методологічні прийоми дослідженя конфліктів

7. Методологічні
прийоми дослідженя конфліктів

Дослідження конфлікту є неодмінною передумовою його розв’язання,
оскільки дає змогу пізнати його гли­бину, складність, позиції сторін. Ефективність
його забезпечує дотримання певних принципів:

– принцип розвитку – він акцентує на тому, що Конфлікт знаходиться у безперервному розвитку, має
власну динаміку;

– принцип загального
зв’язку – передбачає дослі­дження не окремих структурних елементів конфлікту,
а максимально можливих його зв’язків з іншими со­ціальними явищами;

– принцип єдності
теорії, практики та експери­менту – передбачає чітку продуманість дій та належну
організацію їх виконання;

– принцип системного
підходу – вимагає аналізу конфліктів як складних об’єктів, що складаються з
іє­рархічно пов’язаних підсистем та є підсистемами сис­теми більш високого рівня;

– принцип об’єктивності– потребує мінімізації впливу особистих та групових інтересів, інших суб’єк­тивних
чинників;

– принцип особистісного
підходу – передбачає врахування конкретних особливостей індивідів як суб’єктів
конфліктів;

– принцип конкретно-історичного
підходу – під­креслює необхідність урахування в процесі вивчення конфлікту всіх
конкретних умов, у яких вони діють (місце, час, обставини тощо);

– принцип еволюції – зосереджує увагу на враху­ванні головних закономірностей еволюції конкретних видів
конфліктів;

– діалектичний принцип – стосується внутріш­нього джерела розвитку конфлікту (закон єдності та боротьби
протилежностей), засобів еволюції та динамі­ки конфліктів, орієнтують на пошук закономірностей
(закон переходу кількості в якість), дає змогу прогно­зувати напрям розвитку конфліктів
(закон заперечен­ня заперечення).

При дослідженні конфліктів здебільшого викорис­товують
такі види аналізу:

1. Системно-структурний. Охоплює визначення про­сторово-часових
та змістових меж конфлікту, з’ясуван­ня максимальної кількості підструктур, елементів
та зв’язків між ними, встановлення їх ієрархії.

2. Системно-функціональний. Полягає у вивченні особливостей
зовнішніх проявів конфліктів у соціумі.

3. Системно-генетичний. Суть його у розкритті
обу­мовленості конфлікту факторами макро- та мікросередовища, визначенні ієрархії
причин, що його поро­джують.

4. Системно-інформаційний. Охоплює вивчення ро­лі
інформації та її функцій у зародженні, розвитку та завершенні конфлікту, дослідження
закономірностей інформаційного обміну між його підструктурами.

5. Системно-ситуаційний. Як одиниця аналізу ви­користовується
конфліктна ситуація, яка має систему змістових, часових та просторових характеристик.
Во­на є найменшим цілісним елементом конфлікту, що зберігає всі його риси.

Універсальна понятійна схема опису конфлікту охо­плює такі
понятійно-категоріальні групи: сутність, ти­пологія, структура, функції, еволюція,
генезис, динамі­ка інформація в конфлікті, попередження, завершен­ня дослідження
та діагностика. Основними етапами практичного вивчення конфліктів є складання програ­ми,
визначення конкретного об’єкта вивчення, розроб­ка методики аналізу, пілотажне дослідження,
коригу­вання програми і методик, збір первинної інформації, якісна та кількісна
обробка даних, аналіз та інтерпре­тація отриманих результатів, формулювання висновків,
прогнозів та рекомендацій.

Отже, конфлікт є складним соціальним феноме­ном, який
постійно супроводжує життєдіяльність сус­пільства та потребує теоретичного і практичного
вивчення з метою управління ним на всіх стадіях йо­го функціонування, особливо у
періоди кризи суспіль­ства, трансформації його систем.