Теоретична і прикладна політологія: сутність, взаємозв’язки, критерії розрізнення
Зміст сторінки:
Основні світоглядні засади дослідження політики
В університетах Заходу паралельно співіснують два академічних предмета, що складають політичну теорію: нормативна політична теорія і політична наука (емпірична політична теорія або політологія).
Нормативні теорії говорять про те, яким повинен бути світ, про бажані умови і висуває аргументи, чому вони є переважаючими. У нормативних теоріях можна виділити ще два типи теорій: розпорядчі (носять інструментальний характер, їх цікавить, які кошти найкраще вжити для того, щоб досягти бажаних умов) та оцінюючі теорії (оцінюють дані умови, спираючись на концепції цінностей).
У широкому сенсі емпірична теорія завжди спрямована на розуміння реальності. Теорія такого роду може прийняти форму моделі або концепції. Модель – це стилізована, спрощена картина реальності. Концепції дозволяють створити більш широку форму розгляду реальності. Вони відрізняються більшою глибиною і широтою у вивченні реальності.
Таким чином, політична теорія працює з двома типами концепцій: з одного боку, з тими, які виражають політичні ідеали, в тому числі ідеали свободи, рівності, справедливості і т.д., а з іншого – з нормативними принципами.
Таким чином нормативна політична теорія – це система знань, що розкриває зміст, характер і форми політичної діяльності, сутність влади, політичного вибору й орієнтації.
***
Політична теорія розглядає головним чином антиномії (протиріччя між двома судженнями) (раціональне / ірраціональне; рівність / нерівність; справедливість / несправедливість і т.д.).
Політологія ж звернена до політичного процесу, партіям і рухам, методам функціонування політичних інститутів і т.д.
***
У літературі, присвяченій політичним теоріям, ми найчастіше зустрічаємося з двома способами подачі матеріалу. Умовно ми можемо назвати їх історико-політичним і концептуальним. Іноді останній підхід також називають систематизованим, або проблемним.
Перший підхід (історико-політичний) передбачає розгляд підстав політики через порівняльне вивчення політичних мислителів минулого і сьогодення. Однак у будь-якому випадку мова йде не про історію політичних вчень, а про принципову схему становлення і розвитку магістральних політичних ідей в їх політико-теоретичному осмисленні.
У концептуальному підході політична теорія розглядається як важлива складова частина політичного аналізу. Політична теорія роз’яснює концепції та аргументи. Без аналізу таких понять як «влада», «права людини», «справедливість», «свобода», «суспільне благо», неможливо взагалі зрозуміти реальний зміст політичних конфліктів і протиріч. Політична теорія покликана формулювати, оцінювати і вводити критерії для характеристики політичного і соціального порядку.
Пізнання – суспільно-історичний процес діяльності людини, спрямований на відображення об’єктивної дійсності. Пізнання проходить шлях від аналізу явищ до аналізу сутності, від вивчення об’єкта до дослідження системи взаємозв’язків між об’єктами. У своєму розвитку пізнання проходить ряд рівнів, що відрізняються один від іншого за формою та методами.
Пізнавальна діяльність – нерозривна єдність емпіричного та теоретичного пізнання.
Емпіричне пізнання – відображення предметів у процесі взаємодії з ними людини. Специфічними методами цього рівня пізнання є спостереження й опис.
Теоретичне пізнання – поглиблення людської думки в сутність явищ дійсності. Дійсність відображається людиною у формах: відчуття, сприйняття, уявлення.
У процесі пізнання дослідник використовує різноманітні логічні прийоми: аналіз і синтез, дедукцію й індукцію.
– практично-імперичний (методами цього рівня пізнання є спостереження й опис. На цьому рівні пізнання відбувається збирання фактів)
– художньо-естетичний
– науково-теоретичний (дійсність відображається у формах: відчуття, сприйняття, уявлення)
Поняття «концепція» та «теорія» відносно політичного дослідження. Складові та характерні риси наукової теорії
Концепція (від лат. conceptio — розуміння, система) — це форма та засіб наукового пізнання, яка є способом розуміння, пояснення, тлумачення основної ідеї теорії. Це науково обґрунтований і в основному доведений вираз основного змісту теорії. Але на відміну від неї він ще не може бути втіленим у чітку систему наукових понять. Концепція не тільки об’ємна, а й змістова сукупність поглядів щодо об’єкта (фрагмента) дійсності. Вона є не лише способом розуміння, а й тлумачення будь-яких явищ і процесів світу.
Політична теорія – не пророкування і не готова утопічна конструкція, а думка, яка вказує оптимальний, в уяві автора, шлях, практична ідея, спрямована в майбутнє.
Теорія — це найбільш адекватна форма наукового пізнання, система достовірних, глибоких і конкретних знань про дійсність. Вона має чітку логічну структуру, дає цілісне, синтетичне уявлення про закономірності й суттєві характеристики об’єкта. На відміну від гіпотези, наукова теорія є знанням достовірним, істинність якого доведена й перевірена практикою.
Слово“теорія” (theoreia) у перекладі з грецької мови буквально означає “видовище”, у перенісному смислі – певний погляд на речі. Теорія являє собою якнайбільше розвинуту форму організації і систематизації наукового знання.
Наукова теорія є системою знань, що дозволяють пояснити виникнення і функціонування матеріальних та ідеальних предметів і явищ, а також прогнозувати їх розвиток. Її положення піддаються логічній, експериментальній і широкій практичній перевірці. Стрижнем теорії є певна ідея, яка конкретизується в її принципах, законах і категоріях.
Наукова теорія відрізняється від гіпотези своєю істинністю, а від інших видів достовірного знання — своєю точністю, логічністю, організацією, своїм об’єктивним змістом і пізнавальними функціями. Вона не тільки розкриває, а й дає змогу зрозуміти об’єкт пізнання в системі його зв’язків і цілісності, пояснює різноманітність наявних фактів і може передбачати нові, ще невідомі, прогнозуючи поведінку систем у майбутньому. Звідси — найважливіші функції теорії: пояснення та передбачення. Теорія не тільки забезпечує ґрунтовне розуміння об’єктивної реальності, а й спроможна давати наукові прогнози — сценарії майбутнього розвитку.
Карл Поппер утверждал, что каждая теория — это гипотеза, а потому всегда открыта для возможности опровержения, фальсификации.
Структура теорій
Кожна наукова теорія має складну ієрархічну структуру. Сучасна методологія наукового пізнання виділяє в структурі теорії її ідеалізований об’єкт і предмет, її мову, концептуальний апарат, систему законів і логіку побудови.
Теорія описує ідеальні об’єкти, що, на відміну від реальних, характеризуються не нескінченною, а цілком визначеною і обмеженою кількістю властивостей. Ідеалізованим об’єктом теорії є модель істотних властивостей і зв’язків об’єктів досліджуваної області.
Мовою теорії є відповідна спеціальна мова, формальна або напівформальна.
Концептуальний апарат теорії складається з вихідних (фундаментальних) понять і похідних понять. Похідні поняття вводяться в теорію за допомогою визначень.
Система законів (принципів) містить твердження, істинні в будь-якій ситуації, можливої щодо даної теорії. У теорії розрізняють основні (фундаментальні, вихідні) і похідні закони.
Логіка теорії. Цей компонент теорії складається із множини припустимих у даній теорії правил виводу і засобів доведення. Як правило, у наукових теоріях використовується звичайна традиційна логіка або класична математична логіка, проте в окремих випадках можуть застосовуватися й особливі некласичні логічні системи.
Основні класифікації наукових теорій
Наукова теорія є системою знань, що дозволяють пояснити виникнення і функціонування матеріальних та ідеальних предметів і явищ, а також прогнозувати їх розвиток. Стрижнем теорії є певна ідея, яка конкретизується в її принципах, законах і категоріях.
За ступенем загальності, який визначається кількістю фактів, що пояснюються теорією. У цьому відношенні розрізняють загальні і часткові теорії. (матерії, руху, часу)
За глибиною відображення ( матеріалістичні, діалектичні)
Розрізняють розвинені і нерозвинені, добре і погано сконструйовані теорії. Нерозвинена теорія відрізняється тим, що її предмет постулюється безпосередньо. У розвиненій теорії результати невіддільні від шляху, що привів до них, її предмет – не початкова, а кінцева точка наукового пошуку. Метод побудови теорії повинен наочно демонструвати її обґрунтуваність.
Наукові теорії класифікують і залежно від панівного при їх формуванні методу (за переважаючим методом побудови теорії). На цій підставі теорії поділяють на три групи:
1. Порівняльні теорії. Під час їх формування переважає порівняльний метод дослідження, за допомогою якого відбувається розкриття сутності явищ дійсності, вивчення історії або теорії однотипних явищ. Цей метод забезпечує вивчення об’єктів пізнання шляхом порівняння їх окремих властивостей із відповідними властивостями однотипних явищ або різних етапів того самого явища.
Особливо важливу роль порівняльний метод відіграє на початкових етапах формування теорії, коли необхідно узагальнити і систематизувати емпіричний матеріал, або в процесі формування теорій, які ще не досягли високого ступеня зрілості і розробленості.
2. Аналітичні теорії. Стосуються порівняно невеликої області дійсності або певної її частини, конкретного аспекту, виділяючи й абстрагуючи їх від інших. Завдяки цьому аналітичні теорії формулюють досить глибокі закономірності. Найпоширеніші в конкретних науках.
3. Синтетичні теорії. Належні до цієї групи теорії особливо розвинуті, обґрунтовані, змістовні, повні. Як правило, вони підсумовують всю сукупність знань про явища. У природничо-науковій сфері такою є теорія відносності, створена на основі всіх досягнутих фізичних і математичних знань, які стосуються матерії, руху, простору і часу.
Ідея — це форма наукового пізнання, яка відображає зв’язки, закономірності дійсності й суб’єктивну мету її перетворення. Ідея в науковому пізнанні виконує цілий ряд функцій, основ-ними з яких є: 1) підсумування досвіду попереднього розвитку знання; 2) синтезування знання в цілісну систему; 3) виконання ролі активних евристичних принципів пояснення явищ; 4) спрямування пошуку нових шляхів вирішення проблем. Ідея є й формою осягнення в мисленні явищ об’єктивної діяльності, й одночасно включає в себе усвідомлення мети й проектування подальшого розвитку пізнання та практичного перетворення світу, фіксуючи необхідність і можливість такого перетворення. Таким чином, ідея є особливою формою наукового пізнання. Вона не просто відображає дійсність такою, як вона існує тут і тепер, але також її розвиток у можливості, в тенденції. Вона фіксує не лише суще, а й належне, спрямовує пізнавальну діяльність людини на практичне перетворення дійсності згідно зі змістом наявного знання. Ідея не тільки забезпечує індивіда знанням про об’єктивну дійсність чи її фрагмент, а й дає йому теоретичні рекомендації, “креслення”, як і що змінити, перетворити. Сказати: “Я маю ідею” — означає, що я не тільки знаю, що являє собою об’єкт, а й володію теоретично шляхами, методами, засобами його перетворення, тобто знаю, як його змінити.
Поняття методу та методу пізнання. Його складові. Операції, процедури, техніки дослідження
У філософських словниках “метод” визначається як спосіб досягнення певної мети, сукупність прийомів або операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності. Метод є шлях пізнання, що дослідник прокладає до свого предмета, керуючись певною гіпотезою
Метод – сукупність прийомів і операцій пізнавального освоєння дійсності, які спираються на закономірності досліджуваного обєкта. Метод – це система принципів, вимог, правил, керуючись якими дослідник може досягти поставленої мети.
Володіння методом означає для людини знання того, яким чином, в якій послідовності здійснювати ті чи інші дії для вирішення тих чи інших завдань. Метод спирається на теорію (по суті, це теорія, застосована для отримання нових знань).
Метод пізнання, або метод дослідження – це деяка специфічна процедура, що складається з певних дій або операцій, за допомогою яких здобувається й обґрунтовується нове знання в науці.
Теоретичний науковий метод
Теорії — система знань, що має характер передбачення відносно якого-небудь явища. Теорії формулюються, розробляються і перевіряються згідно з науковим методом.
Гіпотези — недоведене твердження, припущення або здогад.
Як правило, гіпотеза висловлюється на основі ряду спостережень, які її підтверджують і тому виглядає правдоподібно. Гіпотезу згодом або доводять, перетворюючи її у встановлений факт , або ж заперечують, переводячи в розряд помилкових тверджень.
Наукові закони — вербальне і / або математично сформульоване твердження, яке описує співвідношення, зв’язки між різними науковими поняттями, запропоноване як пояснення фактів і визнане на даному етапі науковим співтовариством узгоджується з даними. Неперевірене наукове твердження називають гіпотезою.
Наукове моделювання — це вивчення об’єкта за допомогою моделей з перенесенням отриманих при цьому знань на оригінал.
Емпіричний науковий метод
Експерименти в науковому методі — набір дій і спостережень, які виконуються для перевірки (істинності чи хибності) гіпотези або наукового дослідження причинних зв’язків між феноменами.
Експеримент поділяється на такі етапи:
– Збір інформації;
– Спостереження явища;
– Аналіз;
– Вироблення гіпотези, щоб пояснити явище;
– Розробка теорії, що пояснює феномен, заснований на припущеннях, в ширшому плані.
Наукові дослідження — процес вивчення, експерименту, концептуалізації та перевірки теорії, пов’язаний з отриманням наукових знань.
Види досліджень:
– Фундаментальне дослідження, розпочате головним чином, щоб виробляти нові знання незалежно від перспектив застосування.
– Прикладне дослідження.
Спостереження — це цілеспрямований процес сприйняття предметів дійсності. Результати його фіксуються в описах:
– безпосереднє спостереження-здійснюється без застосування технічних засобів.
– опосередковане з використанням тех. пристроїв.
Вимірювання — це визначення кількісних значень, властивостей об’єкта з використанням спеціальних технічних пристроїв та одиниць виміру.
Рівні методів наукового пізнання. Місце серед них методів пізнання політичної науки
Метод – це сукупність прийомів чи операцій практичного або теоретичного освоєння дійсності, підпорядкованих вирішенню конкретного завдання.
У кожному науковому дослідженні можна виділити два рівні:
– емпіричний, на якому відбувається процес накопичення фактів;
– теоретичний – досягнення синтезу знань (у формі наукової теорії).
Методи емпіричного дослідження.
Спостереження — це цілеспрямований процес сприйняття предметів дійсності. Результати його фіксуються в описах:
– безпосереднє спостереження-здійснюється без застосування технічних засобів.
– опосередковане з використанням тех. пристроїв.
Порівняння – це процес становлення подібності або відмінностей предметів та явищ дійсності, а також знаходження загального, притаманного двом або кільком об’єктам.
Вимірювання – це визначення числового значення певної величини за допомогою одиниці виміру. Вимірювання передбачає наявність таких основних елементів: об’єкта вимірювання, еталона, вимірювальних приладів, методу вимірювання.
Експеримент – це такий метод вивчення об’єкта, за яким дослідник активно й цілеспрямовано впливає на нього завдяки створенню штучних умов або використанню природних умов, необхідних для виявлення відповідної властивості.
Методи теоретичних досліджень
Аналогія – це метод, відповідно до якого на підставі подібності предметів за одними ознаками робиться висновок про їх подібність за іншими ознаками. Аналогія, як і неповна індукція, сама по собі ще не може гарантувати достовірні висновки.
Формалізація – це метод, за допомогою якого змістовне знання відображується у формалізованій мові. Формалізація основана на мисленні, що дозволяє відображати основні закономірності й процеси розвитку об’єктів навколишнього світу в знаковій формі за допомогою спеціальних знаків, символів, формул чи формалізованих мов.
Аксіоматичний метод – метод побудови наукової теорії, за якого деякі твердження приймаються без доведень, а всі інші знання виводяться з них відповідно до певних логічних правил.
Гіпотеза та припущення. У становленні теорій як системи наукового знання найважливішу роль відіграє гіпотеза. Гіпотеза є формою осмислення фактичного матеріалу, формою переходу від фактів до законів. На їх основі відбувається систематизація раніше накопичених знань і здійснюється пошук нових наукових результатів – у цьому сутність і призначення гіпотези як форми розвитку науки.
Історичний метод дає змогу дослідити виникнення, формування та розвиток процесів і подій у хронологічній послідовності з метою виявлення внутрішніх та зовнішніх зв’язків, закономірностей та суперечностей. Один з основних методів наукового пізнання в суспільних науках.
Системний підхід полягає в комплексному дослідженні великих і складних об’єктів (систем), дослідженні їх як єдиного цілого з узгодженим функціонуванням усіх елементів і частин. Виходячи з цього принципу, треба вивчити кожен елемент системи в його зв’язку та взаємодії з іншими елементами, виявити вплив властивостей окремих частин системи на її поведінку в цілому, встановити емерджентні властивості системи і визначити оптимальний режим її функціонування.
Систематизація – специфічний метод дослідження, пізнавальний процес упорядкування деякої множини розрізнених об’єктів і знання про них. Упорядкування здійснюється шляхом встановлення єдності і відмінності елементів, що підлягають систематизації, визначення місця кожного елемента відносно один одного.
Порівняння – метод наукового пізнання, за допомогою якого робиться висновок про подібність чи відмінність об’єктів пізнання. Цей метод дає можливість виявити кількісні якісні характеристики предметів, класифікувати, упорядкувати і оцінити їх.