Уклад багатопартійності

1. Уклад багатопартійності

Багатопартійна система
характеризується наявністю в країні кількох політичних партій, що змагаються в
боротьбі за владу. Багатопартійність забезпечує найбільш повне представництво
інтересів різних соціальних груп, сприяє змагальності і публічності політичного
процесу, періодичному оновленню політичної еліти суспільства.

Історична практика демонструє
кілька різновидів багатопартійної системи. Її конкретна структура – партійний
уклад – істотно змінюється від країни до країни. Класична багатопартійна
система ( Данія, Бельгія, Австрія, Нідерланди) характеризується конкуренцією
кількох політичних партій, жодна з яких не в змозі завоювати більшість місць в
парламенті і самостійно здійснювати владу. Тому цей різновид багатопартійності
часто визначають як уклад
багатопартійної роздробленості.
У цих умовах партії змушені йти на компроміси, шукати союзників і партнерів з
метою створення коаліційної більшості.

Уклад багатопартійності
(коаліційності) використовується тоді, коли жодна з партій, отримавших перемогу
не отримує більшості місць у парламенті. І уряд формується об’єднанням партій
на коаліційній основі.

Партійна коаліція – це об’єднання, союз
політичних партій для досягнення спільних політичних цілей на основі консенсусу,
компромісу і балансу інтересів. Традиційно виділяються такі різновиди
міжпартійних коаліцій, як електоральні (утворюються на період виборчої
кампанії), парламентські та урядові.

Зважаючи на нестабільність
виконавчої влади при системі багатопартійної роздробленості в політичній
практиці спостерігається тенденція переходу до інших партійним укладами, що
гарантує більшу стабільність і ефективність політичної влади.

2. Двопартійний уклад

Двопартійна система передбачає
наявність в країні двох сильних партій, кожна з яких здатна до самостійного
прийняття влади та її здійснення. Коли одна з партій перемагає на виборах, інша
стає в опозицію, і так періодично вони змінюють один одного біля керма влади.
Біпартизм не виключає існування в країні і інших, менш впливових партій. Вони
також беруть участь в політичному процесі, але реально претендувати на перемогу
не в змозі.

Класична модель двопартійної
системи склалася в США, де протистоять один одному Демократична і
Республіканська партії. У Великобританії боротьбу за владу ведуть консерватори
і лейбористи.

Біпартизм дозволяє забезпечити
відносну стабільність влади, оскільки створює однопартійний уряд, вільний від
нестійкості коаліційних угод.

3. Двопартійний модифікований уклад

Поряд з класичною двопартійною
системою виділяють і модифікований варіант двопартійності – систему “двох партій з половиною“. Тут також
конкурують між собою великі партії, але жодна з них не має абсолютної більшості
в парламенті і для формування уряду повинна увійти в коаліцію з третьою партією.
Ця третя партія грає роль балансу, чия підтримка забезпечує перевагу однієї з
провідних партій. Такий устрій склався у ФРН, де роль регулятора між СДПН (Соціал-демократична
партія Німеччини) і ХДС / ХСС (Християнсько-демократичний союз Німеччини) грає
Вільна Демократична партія.

4. Уклад домінації

Багатопартійна система з
домінуючою партією (уклад домінації) характеризується тривалим перебуванням при владі однієї партії при наявності
малоефективної опозиції. Правляча партія отримує і утримує домінуюче положення
завдяки слабкості і розпорошеності своїх супротивників, протиріччя в рядах яких
не дозволяють їм утворити міцний опозиційний союз.

Наприклад, в Японії з 1955 р.
по 1993 р. при владі перебувала ліберально -демократична партія, в Індії в післявоєнний
період довгий час владу утримував Індійський Національний Конгрес. У Швеції в
якості домінуючої партії виступає Соціал-демократична робітнича партія. Уклад
домінації дозволяє сформувати стабільний однопартійний уряд, але несе в собі
небезпеку відсталості, застою для правлячої партії.