Політологічний словник
1. Автономія — право самостійного здійснення державної влади чи управління, надане
частині держави, що здійснюється в межах, передбачених загальнодержавним
законом або конституцією.
2. Авторитаризм —
це політичний режим, в основу якого покладено зосередження монопольної влади в
руках однієї чи групи осіб, що знижує або виключає роль представницьких
інституцій влади у суспільстві.
3. Адміністративно-територіальний
устрій (адміністративний поділ) — поділ території країни на окремі частини —
адміністративно-територіальні одиниці (губернії, провінції, області, округи,
повіти), залежно від якого створюються і діють органи державної влади та
місцевого самоврядування.
4. Безпосередня
демократія (пряма демократія, пряме народовладдя) — сукупність форм організації
державної влади, за якої основні рішення щодо управління справами суспільства й
держави схвалюються безпосередньо всіма громадянами на референдумах, зборах
тощо.
5. Бюрокртія — спосіб
побудови організації, що складається з ряду офіційних осіб, посади і пости яких
утворюють ієрархію і які розрізняються формальними правами і обов’язками, що
визначають їх дії і відповідальність.
6. Вибори —
передбачена конституцією та законами форма прямого народовладдя, за якою шляхом
голосування формуються представницькі органи державної влади та місцевого
управління (самоврядування).
7. Влада — це
сила, яка з допомогою авторитету, заохочення та примусу, має здатність зі своєї
волі впливати на інших.
8. Геополітика — політологічна
концепція, що вбачає у політиці засадничу, визначальну роль географічних
факторів: просторове розташування країни, розмір території, наявність чи
відсутність, обмеженість природних ресурсів, клімат, кількість населення. Існує
класична геополітика та критична (постмодерна).
9. Глобалізація — процес всесвітньої економічної, політичної та культурної
інтеграції та уніфікації. У ширшому розумінні — перетворення певного явища на
планетарне, таке, що стосується всієї Землі.
10. Глобальні
проблеми людства (глобальні проблеми, глобальні проблеми сучасності) —
комплекс проблем і ситуацій, що зачіпають життєві інтереси всіх народів
світу, характеризуються динамізмом і вимагають для свого розв’язання колективних
зусиль світової громадськості (екологічні проблеми, гонка озброєнь, хвороби і
т. д.),від вирішення яких залежить подальший прогрес людства і збереження
цивілізації.
11. Громадська
організація — об’єднання громадян, яке створюється для спільної реалізації
спільних інтересів (культурних, економічних, вікових, гендерних, регіональних,
релігійних, професійних, соціальних тощо).
12. Громадянин —
це людина, яка належить до певної країни, де вона має відповідний юридичний
статус, або співвідносить себе з нею.
13. Громадянство — формально зафіксований правовий статус людини, зв’язок людини (фізичної
особи) з певною державою, належність до цієї держави. Громадянство передбачає
певну сукупність взаємних політичних, соціальних та ін. прав та обов’язків.
14. Громадянське
суспільство — це історичний тип у розвитку людського суспільства, його
конкретна якісна характеристика; це сфера самовиявлення і реалізації потреб та
інтересів вільних індивідів через систему відносин (економічних, соціальних,
релігійних, національних, духовних, культурних).
15. Демократія — політичний режим, за якого єдиним
легітимним джерелом влади в державі визнається її народ.
16. Держава —
політичне утворення з визначеною територією, економікою і політичною владою.
17. Електорат (лат. elector — виборець) — сукупність громадян, яким надано право брати
участь у виборах певного органу, політичної партії чи конкретної особи.
18. Політична
еліта – внутрішньо-єдина соціальна сукупність осіб, яка складає меншість, але
виступає суб’єктом підготовки та прийняття важливих стратегічних рішень у сфері
політики.
19. Політична
ідеологія — система концептуально оформлених уявлень, ідей і поглядів на
політичне життя, яка відбиває інтереси, світогляд, ідеали, настрої людей,
класів, націй, суспільства, політичних партій. Політична ідеологія може
розглядатися як форма суспільної свідомості і як явище культури.
20. Коаліція — об’єднання держав або партій для досягнення
спільної мети.
21. Консенсус —
загальна згода у спірних питаннях, до якої приходять учасники переговорів,
з’їздів, конференцій, яка характеризується відсутністю серйозних заперечень по
суттєвих питаннях у більшості зацікавлених сторін та досягається в результаті
процедури, спрямованої на врахування думки всіх сторін та зближення розбіжних
поглядів.
22. Консерватизм (фр. conservatisme, від лат. conservo — «охороняю», «зберігаю») — визначення
ідейно-політичних, ідеологічних і культурних течій, що спираються на ідею
традиції та спадкоємності в соціальному та культурному житті.
23. Конституція (лат. constitutio — установлення, устрій, порядок) — основний державний
документ (закон), що визначає державний устрій, порядок і принципи
функціонування представницьких, виконавчих та судових органів влади, виборчу
систему, права й обов’язки держави, суспільства та громадян. Інші закони держави,
як правило спираються на конституцію.
24. Конфедерація — політичний союз,
кожний член якого зберігає незалежність.
25. Корупція (від
лат. corrumpere — псувати) — протиправна діяльність, яка полягає у використанні
службовими особами їх прав і посадових можливостей для особистого збагачення;
підкупність і продажність громадських і політичних діячів.
26. Легітимність (від лат. legitimus — законний) — це морально-психологічне сприйняття владних
органів громадянами, визнання їх права здійснювати управління
соціальними процесами, згода, готовність їм підпорядковуватися.
27. Лібералізм (фр. libéralisme) — філософська, політична та економічна теорія, а також
ідеологія, яка виходить з положення про те, що індивідуальні свободи людини є
правовим базисом суспільства та економічного ладу.
28. ПОЛІТИЧНЕ
ЛІДЕРСТВО – (від англ. Leader – ведучий, керівник) процес міжособистісної
взаємодії, в ході якого авторитетні люди, наділені реальною владою, здійснюють
легітимний вплив на все суспільство, чи певну його частину, котра добровільно
віддає їм частину своїх політико-владних повноважень і прав.
29. Лобізм (англ. lobbyism) — скоординована практика обстоювання інтересів чи чинення
тиску на законодавців і чиновників неурядовими організаціями,
фінансово-промисловими групами чи етнічними спільнотами на користь того або
іншого рішення.
30. Місцеве
самоврядування — право та спроможність органів місцевого самоврядування в
межах закону здійснювати регулювання й управління суттєвою часткою суспільних
справ, які належать до їхньої компетенції, в інтересах місцевого населення.
31. Політична
модернізація передбачає створення певних політичних інститутів, які мають
сприяти реальній участі населення у владних структурах та впливу народних мас
на прийняття конкретних рішень.
32. Народний
суверенітет — це принцип, згідно з яким народу належить вся суверенна повнота
влади на території країни, право самому вирішувати свою долю — безпосередньо чи
через представницькі органи, брати участь у реалізації політики своєї держави,
контролювати діяльність органів державної влади.
33. Опозиція (від лат. oppositio «протиставлення, заперечення») — протиставлення одних
поглядів чи дій у політиці іншим, партія або група, що виступає врозріз з
думкою більшості або з панівною думкою і висуває альтернативну політику, інший
спосіб вирішення проблем.
34. Парламент (досл. «говорильня», «балаканина» від фр. говорити) — найвищий виборний
(повністю або частково) орган державної законодавчої влади, в якому
здійснюється представництво основних політично активних груп населення країни.
35. Партійна
система — система відносин суперництва та співробітництва між політичними
партіями у конкретному суспільстві (іноді деякі дослідники вважають, що між
легальними партіями).
36. Політична
партія — особлива громадська організація (об’єднання), яка прагне досягти
мети, загальної для її членів шляхом придбання і здійснення політичної влади.
37. Плебісцит (лат. plebiscitum, буквально — рішення народу) — це всенародне голосування з
питання державної приналежності певної території або політичної долі держави.
38. Розподіл
державної влади — правова теорія та принцип, згідно з якими державна влада
повинна бути поділена на три незалежні одна від одної (але при необхідності
контролюючі одна одну) гілки: законодавчу, виконавчу та судову.
39. Політика — цілеспрямована діяльність, пов’язана з прийняттям
відповідальних рішень у галузі взаємовідносин між різними суспільними групами,
державами й народами, пов’язана із боротьбою за здобуття або утримання
державної влади, як знаряддя регулювання і формування цих стосунків.
40. Політична
влада — здатність однієї людини або групи осіб контролювати поведінку громадян
і суспільства, виходячи із загальнонаціональних чи загальнодержавних завдань.
41. Політична
система суспільства – це держава й недержавні об’єднання громадян, взаємодіючі
в процесі цілеспрямованого керування суспільством на основі застосування
державної влади, участі в її застосуванні, впливу на її застосування.
42. Політологія або Політична наука — соціально-гуманітарна наука про політику, її роль і функції в житті
суспільства, зокрема, про її теорію; функції політичної системи та влади;
функції і характер держави; сутність, форми та методи діяльності суб’єктів
політики та закономірності і випадковості розвитку політичного процесу; про
проблеми глобальної політики, зокрема, міжнародних відносин.
43. Популізм (лат. populus — народ) — політика або риторика, яка апелює до простих народних
мас, їхніх надій, страхів, незадоволення життям, і ґрунтується на
протиставленні інтересів широких мас населення інтересам еліти.
44. Політичний
режим — тип, характер влади в країні; сукупність засобів і методів здійснення
політичної влади, яка відображає характер взаємовідносин громадян і держави.
45. Референдум (від лат. referendum — те, що треба доповісти) — в державному праві прийняття
електоратом (виборцями) рішення з конституційних, законодавчих чи інших
внутрішньо- чи зовнішньополітичних питань;
46. Суверенітет — це виняткове право здійснювати владу у певній державі (рідше — на окремій
території, над окремою групою осіб) незалежно від будь-кого.
47. Тоталітаризм — система державно-політичної влади, яка
регламентує усі суспільні та приватні сфери життя людини-громадянина і не
визнає автономії від держави таких недержавних сфер людської діяльності як
економіка і господарство, культура, виховання, релігія.
48. Форма
державного правління — це спосіб організації верховної влади, який визначає
систему її найвищих органів, порядок їх формування і особливості розподілу
повноважень між ними, а також взаємовідносини з населенням держави.
49. Харизма — сукупність якостей
особистості, яка визначає її здатність подобатися іншим людям і впливати на
них.
50. Ценз — це
додаткові вимоги, що висуваються і перед тими, хто обирає, і до тих, кого
обирають.