Риси, специфіка та зміст політичної культури

1. Зміст поняття «політична культура»

Вперше термін «політична культура» вжив в ХVIII столітті німецький просвітитель І.Гердер. Політична культура є сукупністю цінностей, установок, переконань, орієнтацій, які є загальноприйнятими і служать впорядкуванню політичного досвіду і регулюванню політичної поведінки всіх членів суспільства. Вона включає не тільки політичні ідеали, цінності і установки, але і діючі норми політичного життя.

Політична культура – це сукупність засобів, каналів, моделей поведінки, через які здійснюється входження людини в політику та його діяльність в ній.

Політична культура втілює комплекс специфічних для політики засобів регуляції детермінації діяльності. Політична культура служить каналом взаємодії особи і політичної влади. Її основне призначення полягає в здійсненні не відчуження, а приєднання людей до політичної системи і політичної діяльності.

Слід зазначити, що в науковій літературі поняття «політична культура» вживається в широкому і вузькому значенні слова.

В широкому значенні в політичну культуру включають духовну культуру тієї або іншої країни, яка пов’язана з суспільно-політичними інститутами і політичними процесами, політичні традиції, діючі норми політичної практики, ідеї, концепції переконання про взаємостосунки між різними суспільно-політичними інститутами і т.д., політичні відносини в цілому.

Політична культура у вузькому значенні слова – це лише система політичного досвіду, знань, установок, поглядів, стереотипів, концепцій, зразків поведінки і функціонування політичних суб’єктів; зрілість і компетентність громадян в оцінці політичних явищ; форма політичної етики, поведінки, вчинків і дій людей.

Політична культура є сукупністю позицій, цінностей і кодексу поведінки, що стосується взаємних відносин між владою і громадянами.
Отже, до політичної культури можна віднести:

1. знання політики, фактів, зацікавленість ними;
2. оцінку політичних явищ, оцінні думки, що стосуються того, як повинна здійснюватися влада;
3. емоційну сторони політичних позицій, наприклад, любов до батьківщини, ненависть до ворогів;
4. визнання в даному суспільстві зразків політичної поведінки, які визначають, якомога і слід поступати.

2. Риси політичної культури, їх специфіка

Для українського менталітету загалом та політичної культури зокрема притаманні такі риси:

• інтраверсія (тяжіння до малих груп — родина, громада);
• ірраціональність (перевага емоційності над прагматичністю, потребою керуватися нормативною поведінкою);
• екстернальність (нетерплячість до своїх політичних опонентів);
• екзекутивність (перевага споглядального способу життя перед активним, схильність до апатії);
• сенсорність (любов до комфорту, несприйняття конфліктів, терплячість та вміння лавірувати).

На формування перелічених рис політичної культури впливали такі чинники:

• багатовіковий період бездержавності, коли політична діяльність (за винятком певних періодів) була відсутня;
• розчленування України між країнами з різними культурними та політичними системами, що призвело до відчуження між різними частинами народу;
• денаціоналізація провідних верств;
• панування комуністичного режиму, що зумовило деформацію рис індивідуалізму і прагматизму, формування патериалістських та колективістських цінностей.

Чимало населення висловлює невдоволення діяльністю партій, громадських рухів та владних структур. Реакцією на це є постійні пошуки “винних” за небажаний перебіг розвитку політичний подій, пошуки внутрішніх та зовнішніх ворогів, подальша поляризація населення.