Ідеологічний компонент політичної культури

Визначення, структура і функції ідеології

Ідеологія система поглядів і ідей, в яких усвідомлюються і оцінюються стосунки людей до дійсності і один до одного, соціальні проблеми і конфлікти, а також містяться цілі (програми) соціальної діяльності, направленої на закріплення або зміну (розвиток) даних суспільних стосунків.

Упровадження цього терміна в науковий обіг пов язується з ім ям французького вченого Дестют де Трасі (1754-1836). Він виходячи з принципу, що наші знання походять з відчуттів, стверджував, ніби «ідеологія» — вчення про ідеї, досліджуючи загальні принципи і закони виникнення ідей, дозволяє тим самим встановити тверді основи для політики, етики, виховання і так далі.

У політичній науці існують різноманітні підходи до визначення поняття «політична ідеологія». Марксизм, наприклад, виходить із того, що ідеологічні доктрини залежать від матеріальних умов життя суспільства, а тому вони є теоретичними уявленнями, які відбивають колективні інтереси. Неоанархісти вважають, що ідеологія породжена масовою свідомістю. Ідеологію нерідко визначають і як «служницю влади», яка не має серйозної ваги та значення в політиці.

Більшість учених вважають, що політична ідеологія є формою політичної свідомості. В широкому розумінні — це синтезована сукупність поглядів, що віддзеркалюють і захищають інтереси тієї чи тієї суспільної групи, її мету й завдання під час завоювання й утримання влади. У вужчому розумінні політична ідеологія — доктрина, яка обґрунтовує прагнення відповідної групи на владу або її використання і тому передбачає ту чи ту стратегію політичних дій.

До струтктури політичної ідеології входять:

1) політичні ідеї;

2) політичні теорії, концепції, доктрини;

3) політичні ідеали, цінності, мрії, утопії;

4) оцінка політичних процесів;

5) гіпотези, гасла, програми.

Політична ідея — вихідний момент теоретичного пізнання і перетворення політичної реальності.

Політична концепція логічно поєднує ідею чи кілька ідей в систему суджень. Хоча концепція містить глибокі і конкретні знання, вона поступається політичній доктрині та політичній теорії своєю повнотою.

Політична доктрина — це розвинена система ідей, поглядів, концепцій, що виражають суть і зміст організації політичної влади в державі, функціонування влади, провідні тенденції її розвитку. Доктрина визначає межі політичної влади в суспільстві, характер політичного режиму, основні методи реалізації влади в державі, розкриває зміст політичних, ідеологічних цінностей. Чинна конституція уособлює політичну доктрину у формі беззастережних і обов’язкових для виконання норм.

Політичні цінності сприяють формуванню стандартів оцінки кожної політичної дії, вчинку, їх наслідків. Тобто наскільки дана дія, вчинок демократичний, відповідає цінності миру, свободи, суверенітету, плюралізму, відкритості, чесності тощо. 

Структурним компонентом політичної ідеології є також політичні гасла. Політичні гасла — це керівні ідеї, завдання, вимоги та директиви політичних перетворень. Вони є спонуками до безпосередньої дії, закликом до змін. Гасла транслюють політичну ідеологію в масову свідомість, активізують творчість людей. їх прийняття чи відхилення вказує на дієвість політичної теорії.

Політична утопія — це сукупність ідей та уявлень, які є продуктом абстрактного мислення, не ґрунтуються на знанні реальних політичних процесів і пропонують принципово нездійсненний за даних умов проект (заклики до побудови комунізму за два—три десятки років).

Політична програма — це насамперед план, за яким готові діяти та чи та партія, блок, соціальна група, клас, нація, світове співтовариство. В ній наголошені засадові принципи бачення проблем, цілей, завдань та шляхів їх розв’язання в усіх сферах суспільного життя.

Політична ідеологія здійснює відповідні функції.

Теоретико-концептуальна функція формує головні положення, які розкривають інтереси й ідеали того чи того класу, верстви, нації, держави.

Програмово-політична функція переводить соціально-філософські принципи та ідеали в програми, гасла, вимоги політичної еліти. Ця функція безпосередньо пов’язана з діяльністю політичних партій, союзів, об’єднань, виборчих блоків.

Функція оволодіння масовою політичною свідомістю населення досягає позитивних результатів лише тоді, коли ідеї та положення ідеології відповідають буденним поглядам і уявленням населення про стиль життя, якому віддається перевага порівняно з іншими. У демократичному суспільстві політична ідеологія здійснює свої функції на етапі входження громадян у політичне життя; тоталітарне суспільство силоміць утверджує ідеали панівної ідеології у свідомості громадян і їхньому повсякденному житті.

Політична пропаганда: сутність, принципи, засоби, умови ефективності

Пропага нда — форма комунікації, спрямована на поширення фактів, аргументів, чуток та інших відомостей для впливу на суспільну думку на користь певної спільної справи чи громадської позиції.

Пропаганда  — це діяльність, спрямована на популяризацію і поширення ідей у суспільній свідомості. Пропагувати — означає усно, через радіо, телебачення, друковані засоби масової інформації чи за допомогою інших засобів поширювати певні ідеї, теоретичні знання, погляди, переконання тощо.

Політична пропаганда як цілеспрямований процес здійснюється за такою системою принципів:

– органічний зв’язок з ідеологічною та політичною доктриною, який випливає з того факту, що змістом пропаганди є головні постулати, ідеї, цінності політичної ідеології;

– партійність пропаганди, у тому випадку, якщо це пропаганда держави та правлячої партії або якщо це пропаганда певної політичної сили;

– тісний зв’язок із політичним і соціально-економічним життям, адже пропаганда не може відставати від реалій життя, а ще краще для її ефективності випереджати події;

– конкретність пропаганди, вона вносить у свідомість чітко окреслені ідеї, концепції та доктрини, що добре опрацьовані ідеологами та політиками-теоретиками. Пропаганда не може бути двозначною, краще, якщо вона формує однозначну думку і не допускає появи альтернативи для пануючої ідеології та доктрини;

– найважливішою рисою пропаганди є оптимізм, який несе віру в краще майбутнє, перемогу над ворогом, подолання будь-яких негараздів. Тому вона переважно має мажорну тональність, поширює ідеї успіху та впевненості;

– поєднання пропаганди з організаційною діяльністю, будь-яка пропаганда є впорядкованою і послідовною дією якщо вона реалізується за заздалегідь укладеним планом;

– ефективна пропаганда спирається на комплексний підхід, вона поєднує в собі кінетичний, оптичний і лінгвістичний аспекти. Пропаганда є динамічним процесом, вона реалізується і діє значною мірою образами, символами, окрім того, пропаганда втілюється за допомогою специфічної мови.

Політична пропаганда включає такі форми і засоби впливу: масові заходи; організація державних і професійних свят; виступи лідерів; безпосереднє звернення до населення; мистецтво; архітектуру; музику; радіо; телебачення; друковану продукцію; насадження специфічної політичної мови.

Головна мета пропаганди — довести головні ідеї та теоретичні знання до широких верств населення і перетворити на особисті переконання.

Її головними функціями виступають переконання громадян в справедливості суспільно-політичного ладу, визначення основних тенденцій політичного розвитку, відповідного стилю лідерства.  Велику роль у пропагандистських кампаніях сучасності відіграють не лише традиційні засоби масової інформації, такі як телебачення, радіо й преса, а й кіноіндустрія та мережа Інтернет. На відміну від радянських часів сучасні пропагандистські кампанії реалізуються в умовах ідеологічного плюралізму, за відсутності політичної цензури у мас-медіа.