Поняття та функціїї еліт

1. Сутність політичної еліти

ПОЛІТИЧНА ЕЛІТА (франц. elite – краще,
відібране, вибране) – самостійна, вища, відносно привілейована група людей,
наділена особливими психологічними, соціальними і політичними якостями, яка бере
безпосередню участь у затвердженні і здійсненні рішень, пов’язаних з використанням
державної влади або впливом на неї.

Щоб зрозуміти сутність і місце політичної еліти у суспільстві,
потрібно ознайомитися з основними положеннями елітарних концепцій, серед яких вирізняються моністична і плюралістична.

Моністична
концепція еліти сформульована у працях В. Парето, Р. Міллса, П. Бірнбаума.
Так, В. Парето вказує на такі основні риси еліти. По-перше, еліта є однорідною. Вона усвідомлює, що є прошарком, відокремленим
від суспільства, відзначається солідарністю при захисті власних інтересів. По-друге, еліта має зверхність над масами,
що виявляється у таких елітарних психологічних якостях, як енергійність, мужність,
доброчесність. Втрата елітою цих якостей призводить до її занепаду. По-третє, всередині еліти відбуваються зміни
(так звана циркуляція еліт), під час яких вона допускає у свої ряди нових членів
і тим самим зберігає панування або чинить опір структурному і кадровому оновленню,
що призводить до революції.

Р. Міллс, характеризуючи американську політичну еліту,
яка, на його думку, складається з трьох верхівок — політичної (президент, його радники, вища адміністрація), економічної (керівники транснаціональних
корпорацій), військової (командування
та стратега Пентагону), — вказує на такі основні риси еліти: спільність шляхів досягнення
соціального статусу, яка виявляється у тому, що вищі верстви американського суспільства
мають кращі стартові умови, ніж інші соціальні групи, для здобуття елітарної освіти
та власного збереження й відтворення через потомство; взаємозамінність, суть якої
полягає в тому, що будь-який член економічної верхівки може перейти до політичної
верхівки, і навпаки.

П. Бірнбаум поширює теорію еліти Р. Міллса на французьке
суспільство. На його думку, еліта є закритою соціальною групою, яка передає своє
становище із покоління до покоління через механізм соціалізації — сімейне виховання
та систему освіти. Крім цього, П. Бірнбаум зазначає, що переміщення еліти відбувається
з апарату державного управління не тільки у державний, а й у приватний сектор економіки.

Прихильники плюралістичної теорії еліти критично
ставляться до розуміння керівної еліти як однорідного прошарку якому властиве самовідтворення.
Вони вважають, що у суспільстві існує багато політичних еліт, які змагаються між
собою за владу. Найвідомішими представниками цієї концепції є Р. Даль та Р. Арон.
Прихильники плюралістичного погляду вказують на те, що демократичні механізми влади
забезпечують конкуренцію і тим самим доступ до неї представників інших соціальних
верств. Така конкуренція між елітами, на думку плюралістів, дає змогу різним соціальним
групам впливати на процес прийняття політичних рішень, оскільки вони можуть вибрати
ту еліту, яка краще врахує їхні інтереси.

ЗНАЧЕННЯ ПОЛІТИЧНОЇ ЕЛІТИ – відіграє надзвичайно важливу
роль у досягненні політичного успіху і соціально позитивної спрямованості політичних
процесів. Зумовлено це тим, що вона уособлює найважливіші риси політики: владу,
авторитет, вплив, керівництво, представництво і відображення суспільно-політичних
інтересів.

2. Функції
політичної еліти

 

Політична еліта як найактивніша і впливова частина суспільства
грає ключову роль в політичному процесі. Вона бере участь в розробці і ухваленні
стратегічних рішень і керує їх реалізацією, визначає напрями суспільного розвитку,
формує оборонну політику країни, представляє країну на міжнародній арені. Еліти
також грають основну роль у виробленні тієї або іншої ідеології або політичної течії,
у формуванні громадської думки і в мобілізації мас для участі в політичних акціях
і рухах.

Функція
політичного цілепокладання, яку іноді називають стратегічною, полягає в розробці
стратегії і тактики розвитку суспільства, визначенні політичної програми дій. Ця
функція повною мірою може бути реалізованою лише на вищому рівні політичної еліти
(главою держави, парламентаріями, міністрами) з використанням фахівців і результатів
наукових досліджень.

Сутність інтегративної функції політичної еліти
полягає в забезпеченні цілісності і єдності суспільства, стійкості його політичної
та економічної систем, уникненні соціально-політичних конфліктів, знаходженні оптимальних
варіантів їх розв’язання в разі виникнення. Важливими змістовими елементами цієї
функції є згуртування різних верств населення, гармонізація їх соціальних інтересів,
досягнення суспільного консенсусу. Нездатність політичної еліти виконувати інтегративну
функцію загрожує розколом суспільства, зіткненнями різноспрямованих соціальних і
політичних сил аж до громадянської війни.

Еліта виконує основний обсяг роботи щодо прийняття політичних
рішень, спрямованих на регулювання суспільних відносин, розв’язання назрілих суспільних
проблем і завдань, здійснює розподіл і перерозподіл матеріальних, фінансових, людських
та інших ресурсів. У цьому полягає її регулятивна функція. Від якості політичних
рішень визначальною мірою залежить ефективність самої політики, успіх у
вирішенні поставлених завдань.

Ще однією функцією політичної еліти є мобілізаційна, або організаторська, яка полягає в необхідності мобілізації мас для виконання
прийнятих рішень і поставлених завдань, практичного здійснення визначеного
політичного курсу.

Важливою функцією політичної еліти є вираження і представництво в політичній системі суспільства соціальних інтересів. На інституціональному
рівні ця функція найповніше проявляється в діяльності політичних партій і груп інтересів,
а на персоналізованому — в політичному лідерстві. Через політичну еліту реалізуються
зв’язки між багатоманітними соціальними й політичними спільностями, відбувається
їх спілкування між собою з метою з’ясування позицій, досягнення взаємоприйнятних
рішень. Еліта виступає тією ланкою, яка не тільки забезпечує горизонтальні зв’язки
в суспільстві, а й здійснює вертикальну комунікацію між владою і масами. У цьому
полягає її комунікативна функція. Політична еліта виконує також інші функції
у політичній системі та в суспільстві в цілому.

3.
Суспільний механізм ротації політичних еліт

 

У сучасній політології виокремлюються дві основних
системи відбору політичних еліт: антрепренерська і система гільдій.
Розрізняються вони залежно від того, хто, як і з кого здійснює відбір, якими є
порядок і критерії відбору, наскільки широке коло селекторату, тобто тих, хто
відбирає, та якими мотивами він керується під час відбору.

Антрепренерська
система (від франц. entrepreneur — підприємець) відбору еліт
характеризується відкритістю, широкими можливостями для представників будь-яких
суспільних груп претендувати на керівні посади. Відбір здійснюється на
конкурентній основі за невеликої кількості формальних вимог широким колом селекторату,
яким можуть виступати всі виборці країни. Першорядне значення у відборі
відіграють особистісні якості кандидата, особливо його індивідуальна
активність, уміння знайти підтримку широкої аудиторії, захопити її цікавими
ідеями, пропозиціями і програмами. Головним засобом відбору до еліти в
антрепренерській системі є вибори.

Система
гільдій (від нім. Gilde — корпорація, об єднання) багато в
чому протилежна антрепренерській. Вона характеризується закритістю, відбором
претендентів на більш високі посади головним чином із нижчих прошарків самої
еліти, поступовим і повільним просуванням по службі. Відбір здійснюється на
основі численних формальних вимог невеликим і відносно закритим колом
селекторату, до якого входять, як правило, лише члени вищого керівного органу
чи навіть один перший керівник. Окрім формальних вимог, таких, як освіта, вік,
стаж роботи тощо, особлива увага при призначенні на посаду звертається на
партійність та особисту відданість вищому керівництву. Головним засобом відбору
до еліти в системі гільдій є призначення.

Обидві системи відбору еліт у чистому вигляді
трапляються досить рідко. В цілому антрепренерська система переважає в
демократичних державах, а система гільдій — за авторитарних і тоталітарних
політичних режимів. Кожна з них має свої переваги й недоліки. Так,
антрепренерська система добре пристосована до динамізму сучасного життя, вона
більш відкрита для молодих лідерів і сприятлива для нововведень. Водночас із
нею пов язані велика ймовірність ризику в політиці, відносно слабка передбачуваність,
схильність лідерів до популізму, надмірного захоплення зовнішнім ефектом,
впливом на виборців.

Система гільдій характеризується виваженістю
політичних рішень, передбачуваністю політики. Вона забезпечує наступництво в
політиці, консенсус її суб єктів. Однак ця система породжує бюрократизм та
масовий конформізм і за відсутності конкурентних механізмів веде до поступової
дегенерації еліти, її відриву від суспільства та перетворення у вузьку
привілейовану групу.

Особливу систему гільдій представляє номенклатурна
система. Вона була поширена в країнах соціалістичного табору. її особливості
полягають у тому, що зміна ключових посад у всіх сферах суспільного життя
здійснювалась тільки партійними організаціями чи під їх контролем.
Пародоксальність такого принципу полягає в тому, що марксизм заперечує
вибраність, елітарність та еліти в соціалістичному суспільстві як прояв
нерівності. Однак на практиці, в житті Радянського Союзу та інших країн
соціалістичного табору була створена система влади, яка спиралася не на
економічну, а на політичну нерівність.

4. Характеристика еліти в різних політичних режимах

 

Форма політичної еліти знаходиться у взаємозв’язку з
політичним режимом держави. У демократичному і тоталітарному режимах існують
зовсім різні типи політичних еліт.

Поєднання понять еліта і демократія передбачається
концепцією елітарної демократії. «Елітарна демократія» передбачає «плюралізм»
еліт, що забезпечує здійснення влади на основі боротьби і балансу політичних
сил, представлених різними елітами. Здійснюється конкуренція еліт за владу.
Маси (народ), вибираючи між конкуруючими елітами, мають можливість впливати на
політику, виявляти свою волю та інтереси.

У тоталітарному суспільстві еліта приймає форму
номенклатури. Буквально це слово означає перелік імен або найменувань.
Номенклатура – це перелік службових постів, призначення на які здійснюється не вищим
начальником, а вищим органом держави; а також люди, які займають дані пости.