Тема 4. Держава в політичній системі суспільства

Тема 4. Держава в політичній системі суспільства

Поняття “держава” в політологічному сенсі введено Н. Мак’явеллі. Стародавні греки, коли формулювали політично організоване суспільство, використовували терміни “polis” і “politea”, а римляни – “res publica”.

Держава – це інститут політичної влади, певного впорядкованого способу організації політичного життя суспільства, який характеризується наявністю цілої системи структур, що мають владні повноваження та виконують специфічні функції (проводять державну політику).

Серед причин виникнення держави найчастіше називають такі:

– соціальні (Т. Гоббс);
– природно-кліматичні (С. Хантінгтон);
– демографічні (Т. Мальтус);
– ритуально-релігійні (Дж. Фрезер);
– техніко-економічні.

“Держава, – вважає Л. Васильєв, – це форма самоорганізації суспільства”. Будь-яке суспільство, всяка сукупність істот, які взаємодіють між собою, навіть досуспільні стада, спільності мурах, бджіл мають свої форми організації. Людська спільність завжди була самоорганізованою, об’єднувалася навколо культурно-етичних цінностей і норм.

Держави бувають різними за формою, однак за будь-яких обставин – це апарат управління суспільством.

До найважливіших ознак держави належать:

– суверенітет (верховенство, неподільність, загальність);
– наявність системи реалізації влади, розгалуженого апарату управління;
– територія, яка поділяється на адміністративно-територіальні одиниці);
– наявність правових норм;
– податкова система;
– фінансова система;
– громадянство.

Функції держави поділяються на внутрішні й зовнішні. До внутрішніх функцій належать:

– законодавча;
– політична;
– економічна;
– соціальна;
– культурна;
– освітня;
– фіскальна. Зовнішніми функціями є:
– захист кордонів і територіальної цілісності;
– відстоювання суверенітету влади в країні;
– розвиток співпраці з іншими країнами;
– дипломатичні відносини;
– захист інтересів країни в міжнародних організаціях (ООН, Європейський Союз та ін.).

Типологія держав (за І. Дзюбком):

За формою правління: монархія (абсолютна, конституційна), республіка (президентська, парламентська, змішана).
За пріоритетними функціями: правова, соціальна, військова (поліційна).
За адміністративно-територіальною організацією: унітарна, федерація, конфедерація.
За політичним режимом: тоталітарна, авторитарна, демократична, змішана.
За соціально-економічною природою: рабовласницька, феодальна, буржуазна, соціалістична.
За сталістю політичного життя: стабільна, нестійка.

Форма державного правління залежить від того, хто є формальним джерелом влади, яким є спосіб утворення й оновлення органів державної влади, принципи взаємодії органів влади між собою та з населенням.

Монархія – це форма державного правління, де верховна влада здійснюється особою, яка належить до правлячої династії та передається за спадковістю або є довічною. Абсолютна монархія -це держава, у якій відсутній поділ влади. У конституційній монархії влада монарха обмежена конституцією, монарх є главою держави, символічним уособленням єдності нації.

Монархічний лад утримується вії розвинутих країнах і 23, які звільнилися від колоніальної залежності. Крім абсолютних або необмежених (ОАЕ, Катар, Бахрейн) і конституційних або обмежених (Бельгія, Великобританія, Данія, Іспанія, Нідерланди, Норвегія, Швеція, Японія та ін.), розрізняють ще теократичні (Ватикан, Саудівська Аравія, Іран), виборні (Федерація Малайзії, Бутан), перехідні (Болгарія).

Республіка – форма державного правління, яка ґрунтується на виборності органів влади, котрі обираються всім населенням на чітко визначений термін. Президентська республіка характерна тим, що президент є одночасно главою держави і главою уряду. Уряд у таких республіках формується позапарламентським шляхом через призначення його президентом. Президентська форма правління існує в США, Франції, у більшості країн Латинської Америки. Парламентська республіка особлива тим, що уряд формується на парламентських засадах, а персональний склад виконавчої влади відображає партійну структуру парламенту. Уряд відповідальний перед парламентом і підконтрольний йому. У парламентських республіках може бути і президентська посада, але повноваження президента обмежені й полягають у суто представницьких (репрезентація в міжнародних відносинах, скріплення своїм підписом законів). Парламентська форма правління існує у ФРН, Італії, Австрії.

Змішана форма правління поєднує в собі президентські та парламентські особливості (Україна).

Формою державного устрою вважають територіально-організаційну структуру держави, яка визначає порядок поділу країни на складові частини, їх правовий статус, порядок співвідношення центральних і регіональних органів влади.

Унітарною є цілісна, єдина держава, частини якої є тільки адміністративно-територіальними структурами (областями, землями, департаментами). В унітарній державі існує єдина для всієї території система права, конституція, спільна центральна влада й чітка урядова вертикаль (Україна, Польща).

Федерація – це союзна держава, яка складається з кількох державних утворень, кожне з яких більшою або меншою мірою має суверенітет, власну компетенцію, систему законодавчих, виконавчих, судових органів, ознаки державності (герб, прапор, гімн) (ФРН, Канада).

Конфедерація – це міждержавний союз, члени якого, зберігаючи свою незалежність, створюють на договірних засадах лише спеціальні органи для координації дій у вирішенні конкретних проблем (ЄС, СНД). Швейцарська конфедерація, незважаючи на назву, за сутністю є федерацією з чітко вираженими унітарними принципами.