Сутність управління і контролю за конфліктами

Сутність управління і контролю за конфліктами

Управління конфліктами являє собою форму цілеспрямованого впливу
на різні компоненти конкурентної взаємодії сторін, що припускає підвищення відповідності
їх стану свідомим намірам того чи іншого суб’єкта. У цьому сенсі управління – це
не просто більш складний тип свідомого конструювання дійсності, а й більш витратний
тип діяльності, що вимагає більшого застосування сил, енергії і ресурсів для досягнення
мети.

Більш того, здійснення
управлінського впливу на розвиток конфлікту безпосередньо залежить від тієї моделі
суперництва, якої дотримується впливає на нього суб’єкт. Зокрема, у науковій літературі
виділяється кілька таких моделей, серед яких присутній так званий “інженерний підхід“, автори якого трактують
конфлікт як певну зміну ситуації, що вимагає відомої “добудови” або в
області структури, або поведінки тієї чи іншої сторони, або інших компонентів.

Прихильники “гуманістичного” підходу відстоюють
іншу модель дій, згідно з якою управління конфліктом можливо тільки на підставі
постійного зближення позицій сторін за допомогою проведення консультацій, експертиз,
діяльності посередників і арбітрів. В “управлінської” моделі упор робиться на формулюванні суб’єктом управління
таких висуваються перед сторонами конфлікту завдань, вирішення яких дозволить їм
зблизити свої позиції і свої цілі і примирити інтереси.

На практиці, як правило,
використовують ті чи інші поєднання подібних настановних моделей, на базі яких виробляються
відповідні технології контролю та управління конфліктами.

Р. Даль вказував на
неминучість формування інституційних утворень при врегулюванні конфліктів, оскільки
вони забезпечують процес безперервного консультування та ведення переговорів; розширення
ресурсного (економічного) потенціалу примирення; посилення обізнаності сторін про
плани своїх контрагентів; крім того, він наголосив на необхідності використання
кадрів, здатних до ведення мирного діалогу, і т.д.

Ще однією вимогою до формування
технологій врегулювання і вирішення конфліктів можна віднести необхідний облік найбільш
принципових зовнішніх і внутрішніх факторів їх виникнення і протікання. Зокрема,
як показав досвід, факторами, що впливають на форми і методи діяльності суб’єкта
управління конфліктом, є:

• ступінь відкритості
  політичної
• рівень згуртованості конфліктуючих груп і інтенсивність внутрішніх
  взаємин їх членів;
• характер залученості
  широких соціальних верств в спірні взаємини;
• емоційна насиченість
  політичної поведінки груп і громадян і їх здатність до самообмеження своїх владних
  домагань і т.д.