Історичні передумови та основні етапи становлення права Європейського Союзу

1. Передумови інтеграційних процесів в Західній Європі та
еволюція ідеї європейської єдності

Серед найважливіших причин європейської інтеґрації можна виділити наступні: 

– необхідність протидії цілковитому домінуванню США у світовому господарстві. Крім того, створена після війни система міжнародних валютних та інших економічних відносин, а також мережа міжнародних економічних організацій – МВФ, МБРР (Міжнародний банк реконструкції та розвитку), ГАТТ (Генеральна угода з тарифів і торгівлі) – були побудовані, таким чином, щоб зміцнити економічне становище і вплив США, які домінували й у політичних союзах: від НАТО до АНЗЮС. Жодна країна Західної Європи поодинці не могла бути для США рівноправним партнером, для цього потрібен був міцний і довгостроковий Економічний союз, єдиний господарський простір, який міг би зіставитися з національним господарством США; 

– потреба взаємного порозуміння між країнами, зокрема між Німеччиною та Францією. Після багатьох років націоналістичних урядів у Європі прийшов час на нову якість у європейській політиці – час на спільне функціонування та співіснування усіх народів Європи; 

– потреба миру та безпеки. Нова Європа та країни цієї Європи повинні були ґарантувати, що більше ніколи не повториться жорстокість обох світових воєн. Спільне прийняття рішень мало стати перешкодою для появи нових конфліктів, а тісна політична та економічна співпраця мали стати успішним бар’єром перед комунізмом, який набирав усе більших обертів, а також перед економічною експансією США в Європі; 

– сподівання на економічний розвиток та добробут. Співпраця в межах об’єднаної Європи мала дати її мешканцям економічну стабільність та успіх. Утворення спільного ринку мало оптимізувати економічну діяльність та розвиток торгівлі в межах цілого континенту. Спільний ринок мав бути також ґарантією вільного руху осіб, капіталу, товарів та послуг; 

– утримання
економічного та політичного значення на міжнародній арені. Європейці добре
розуміли, що обидві світові війни значно ослабили позиції європейських країн у
світі. Лише тісна співпраця у цих сферах допомогла б повернути їм владу, яку
вони втратили.

2. Заснування та розвиток Європейських співтовариств

18 квітня 1951 року було підписано Паризький договір про створення Європейського співтовариства вугілля і сталі (ЄОВС), який набрав чинності в липні 1952 р. Договір був підписаний на термін 50 років. 

Членами нової організації стали: Франція, ФРН, Італія, Голландія, Бельгія та Люксембург. 

Органами Європейського співтовариства вугілля і сталі стали: 

– Висока Влада (першим головою став Жан Моне); 

– Рада Міністрів; 

– Парламентська Асамблея (дорадчий орган, який складався з представників парламентів країн-членів); 

– Суд. 

Договір окреслив принципи співпраці між країнами-членами. 

Вони базувалися на 4 групах заборон:

– на встановленні імпортного та експортного мита чи схожих оплат на вугілля та сталь (а також кількісних обмежень) у межах організації; 

– на застосуванні практики протекціонізму, обмежуючого конкуренцію; 

– на податкових пільгах чи будь-яку іншу допомогу з боку держави; 

– на застосовуванні обмежень щодо
поділу ринків.

Паризький договір про заснування
Європейського об’єднання вугілля і сталі (ЄОВС) створив не тільки спільний
ринок чотирьох продуктів гірничорудної промисловості (вугілля, залізна руда,
сталь і металобрухт), але й спільне реґулювання обсягів виробництва і рівня цін,
інвестиційні програми і раціональне використання робочої сили.

25 березня 1957 р. у Римі було підписано Договір про створення
Європейського економічного співтовариства (ЄЕС) та Договір про створення Європейського співтовариства з питань атомної енергії (Євратом) – (Римські договори)

Європейські Співтовариства (ЄЕС)
– “Спільний ринок” – було засновано з перспективною програмою економічної і
політичної інтеґрації. Кінцевою метою ЄЕС було проголошено створення Сполучених
Штатів Західної Європи.

Згідно з положеннями Договору,
завданням ЄЕС була діяльність для гармонізації економічного розвитку, сталого
та рівномірного економічного росту, а також прагнення до тіснішої співпраці між
країнами-членами Співтовариства. Крім того, у Договорі згадувалося про
поступову ліквідацію митних платежів при товарообміні між країнами-членами ЄЕС,
встановлення спільних митних тарифів і впровадження спільної торговельної політики
із третіми країнами, запровадження
спільної сільськогосподарської політики, стандартизації національних
законодавств країн-членів до тієї міри, яка буде необхідна для функціонування
спільного ринку.

Європейське співтовариство з
питань атомної енергії було створене для того, щоб контролювати мирне
використання ядерної енергії. Завдання Співтовариства полягало у встановленні
норм безпеки для санітарної охорони працівників та населення і в контролі над
використанням радіоактивних матеріалів. Це Співтовариство не мало значного
впливу на процес європейської інтеґрації.

3. Модернізація Європейського
Союзу у зв’язку з набуттям чинності Лісабонського договору 2007 р.

Договір реформування або Лісабонська угода – нова базова угода щодо принципів функціонування Європейського Союзу. Офіційно іменується Проект договору, що поліпшує Договір про Євросоюз і Договір про становлення Європейського Співтовариства. Офіційне підписання Лісабонської угоди відбулось 13 грудня 2007 року. 

Новий договір повинен замінити Європейську Конституцію, прийняття якої практично провалилося. Угода містить положення про інституційну реформу в Євросоюзі. Передбачається створення посади Президента ЄС, який обиратиметься на 5 років і презентуватиме ЄС на міжнародних заходах. Договір містить положення про скорочення кількості єврокомісарів і депутатів Європарламенту. 

Європейські керівні інституції отримають більшу повноту влади у вирішенні загальних питань. До них відносять безпеку, боротьбу зі зміною клімату та міграційні проблеми. Всі дипломатичні функції опиняться в руках Верховного Представника Євросоюзу із зовнішньої політики. 

Основні положення Лісабонської угоди: 

– вводяться посади Президента і
Вищого Представника із закордонної політики і спільної безпеки з
адміністративними повноваженнями, з метою єдиного представництва і єдності поглядів
ЄС на зовнішній арені;

– голосування за кваліфікованою
більшістю;

– посилюється роль національних
парламентів;

– кількість депутатів Європейського
Парламенту має зменшитись з 785 до 750;

– в Європейському Суді буде
створено три додаткові посади генеральних адвокатів, з яких одну буде займати
представник Польщі, що було зроблено за вимогою останньої;

– стосовно контролю за імміграцією
в проекті договору вказано, що ЄС розвиває політику, спрямовану на
“забезпечення контролю осіб і ефективне спостереження пересікання зовнішніх кордонів”.

Формально новий договір не є
Конституцією – в ньому немає згадки про гімн чи прапор. Але документ зберіг всі
ключові постанови про реформи, що були в первинному документі – Євроконституції.