Бібліотека Studies працює за підтримки агентства Magistr.ua

Види судових рішень та набрання ними законної сили

15.1 Види судових рішень та набрання ними законної сили

Судові рішення
це імперативні процесуальні акти, в яких відображається державна воля про
процедуру захисту прав, свобод, інтересів та установлення обов’язків учасників
проце­су, виконання яких є обов’язковим на всій території України.

Залежно від змісту питань, що вирішуються, на якій стадії провадження
вирішуються ці питання та у якій формі, судові рішення поділяються на:

1) постанови і ухвали;

2) попередні (поточні), кінцеві та остаточні;

3) письмові та усні.

Найбільш суттєве практичне значення у класифікації судо­вих рішень
мають
постанови і ухвали. Постанови приймаються при вирішенні
справи по суті. Ухвали постановляються при вирішенні процесуальних питань. В
юридичній літературі за­лежно від вирішення змісту та обсягів вимог постанови і
ухвали поділяються на відповідні різновиди. Такий підхід до класифі­кації
судових рішень має велике пізнавальне, теоретичне і прикладне значення, не
навести якого неможливо.

Отже,постанови бувають:

1) постанова суду першої інстанції
(ст. 162 КАСУ) — нею вирішуються вимоги адміністративного позову;

2) постанова суду апеляційної інстанції (ст. 205
КАСУ) — нею одночасно вирішуються вимоги апеляційної скарги і ви­моги
адміністративного позову;

3) постанова суду касаційної інстанції (ст. 230 КАСУ) — нею одночасно
вирішуються вимоги касаційної скарги і вимо­ги адміністративного позову;

4) постанова Верховного Суду
України (ст. 242 КАСУ) — нею вирішуються вимоги скарги за винятковими
обставинами, а також можуть вирішуватися вимоги адміністративного позову;

5) постанова щодо частин позовних
вимог (ст. 164 КАСУ) — приймається судом до закінчення судового розгляду справи
за клопотанням особи, яка бере участь у справі, якщо з’ясовані судом обставини
мають можливість без шкоди для справи ви­рішити частину позовних вимог;

6) додаткова постанова (ст. 168
КАСУ) — приймається судом за заявою особи, яка брала участь у справі, чи за
власною ініціа­тивою, якщо у постанові суду внаслідок недогляду було виріше­но
не всі вимоги адміністративного позову, щодо яких досліджу­валися докази, або
не встановлено способу виконання судового рішення, або не вирішено питання про
судові витрати.

Не менш пізнавальне, теоретичне та практичне значення має запропонована
класифікація
ухвал адміністративного
суду, які бувають:

1) ухвала суду будь-якої інстанції
(статті 160, 169, 205, 230 КАСУ) — нею вирішуються поточні питання
процесуального характеру стосовно прийнятності заяви чи скарги, суті заявле­ного
клопотання, вчинення процесуальної дії, залишення скар­ги без задоволення та
ін.;

2) ухвала суду апеляційної
інстанції (ст. 205 КАСУ) — нею вирішуються лише вимоги апеляційної скарги, але
не вимоги адміністративного позову;

3) ухвала суду касаційної інстанції
(ст. 230 КАСУ) — нею вирішуються лише вимоги касаційної скарги, але не вимоги
адміністративного позову;

4) додаткова ухвала (ст. 168 КАС
України) — постанов­ляється судом, якщо у його ухвалі внаслідок недогляду було
вирішено не всі клопотання, щодо яких досліджувалися дока­зи, або не
встановлено способи виконання ухвали, або не вирі­шено питання про судові витрати;

5) окрема ухвала (статті 166, 208,
203 КАСУ) — спрямована на вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що
сприяли порушенню закону, а також у необхідних випадках про притяг­нення до
відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються
протиправними.

Судові рішення залежно від кола питань, які вирішуються, повноти їх
вирішення та стадії провадження можна поділити на:

а) попередні (поточні) судові рішення — ними вирішуються частина
позовних вимог з клопотаннями особи, яка бере участь у справі, або процесуальні
питання, що виникають під час руху адміністративної справи чи позову.
Наприклад, постановлення ухвали про залишення позовної заяви без руху чи
повернення позовної заяви, відкриття провадження у справі, закриття про­вадження
у справі тощо. Попередніми (поточними) судовими рішеннями провадження у справі
не закінчується;

б) кінцеві судові рішення — ними вирішується спір по суті. Кінцеві
судові рішення приймаються іменем України негайно після закінчення судового
розгляду. Постанова про задоволен­ня частини позовних вимог, незважаючи на те,
що вона прий­мається у процесі судового розгляду, також приймається іме­нем
України. Це відповідає принципу ч. 5 ст. 124 Конституції України та ч. 1 ст. 14
КАС України. Кінцеві судові рішення приймаються, складаються та підписуються в
нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу. Будь-яке порушення цього
порядку буде підставою для скасування рішення у зв’язку з недодержанням норм
процесуального права;

в) остаточні судові рішення — ними вирішується адміністра­тивний спір
по суті, остаточно, і рішення оскарженню у поряд­ку провадження не підлягає.
Наприклад у деяких «виборчих спорах».

За формою викладення судові рішення можуть бути письмо­вими або усними.

У
вигляді письмового документа викладаються:

— усі постанови судів будь-якої інстанції;

усі ухвали, що викладаються
окремими документами, які вирішуються під час судового розгляду. Орієнтовний
перелік цих ухвал наведений у ч. 4 ст. 160 КАС України. Такі ухвали теж
постановляються в нарадчій кімнаті і оголошуються безпо­середньо після виходу
із нарадчої кімнати. Порушення проце­суального порядку постанови ухвал веде до
їх скасування як постановлених з порушенням норм процесуального права;

усі ухвали за результатами
розгляду апеляційних та каса­ційних скарг;

— усі ухвали судів з інших питань, якщо вони постановля­ються поза
судовим розглядом. Наприклад постановлення ухвали за судовим дорученням (ст.
115 КАСУ).

Законодавець не встановлює переліку випадків прийняття ухвал в усній
формі. Але зміст ч. 6 ст. 160 та ч. 2 ст. 165 КАС України дає підстави вважати,
якщо ухвали постановляються під час судового розгляду і законодавцем не
встановлена обов’язкова форма ухвали, то вони можуть бути, на розсуд суду, як
письмові, так і усні. При постановленні усної ухвали зміст її фіксується
секретарем судового засідання у журналі судового засідання та оголошується
висновок суду і мотиви, з яких суд дійшов такого висновку.

Судові рішення можуть бути класифіковані й за іншими ознаками залежно
від того, які підстави покладені в основу класифікації.

Судове рішення є процесуальним актом застосування норм матеріального
права до конкретних правовідносин, але влас­тивість як акта правосуддя набуває
з набранням законної сили. Властивість судового рішення, що набрало законної
сили, ви­являється в правових наслідках, у здатності викликати певні
результати, що ґрунтуються на авторитетності суду як єдиного органу державної
влади, що має здійснювати правосуддя, та загальнообов’язковості його рішень.

Важливе практичне значення має визначення моменту на­брання законної
сили рішенням суду. В цьому зв’язку законо­давством встановлено кілька строків
і способів визначення мо­менту набрання законної сили судовим рішенням:

1) рішення суду першої інстанції
набуває законної сили, якщо протягом певного строку воно не було оскаржене. За
за­гальним правилом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає
законної сили: а) після закінчення строку подання за­яви про апеляційне
оскарження (десять днів — для оскарження постанови, п’ять — для ухвали), якщо
таку заяву не було пода­но; б) після закінчення строку подання апеляційної
скарги (протягом двадцяти днів — після подання заяви — для оскар­ження
постанови, десяти днів — для ухвали), якщо було пода­но заяву про апеляційне
оскарження, але апеляційна скарга не була подана; в) після закінчення
апеляційного розгляду справи у разі подання апеляційної скарги, якщо рішення
суду першої інстанції не скасовано судом апеляційної інстанції.

Законодавець встановлює, якщо строк апеляційного оскар­ження буде
поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.
Проте логічним було б вважати, що поновлення строку апеляційного оскарження є
всього лише відкладенням строку набрання законної сили судовим рішен­ням, після
закінчення якого рішення набирає законної сили, якщо його не буде скасовано судом
апеляційної інстанції. Одночасно з поновленнями строку суд апеляційної
інстанції вирі­шує питання про зупинення виконання постанови або ухвали (ч. 3
ст. 257 КАСУ);

2) рішення набуває законної сили з
моменту його проголо­шення (до відома учасників). Постанова або ухвала суду
апеля­ційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, поста­нови
Верховного Суду України набирають законної сили з мо­менту проголошення;

3) рішення набуває законної сили і
не може бути оскаржене з моменту його проголошення. Судові рішення Вищого ад­міністративного
суду України, ухвалені ним у першій інстанції, набирають законної сили з
моменту проголошення і не можуть бути оскаржені, так само, як деякі судові
рішення суду першої інстанції (див. наприклад ч. 4 ст. 177 КАСУ).

Судові рішення, які набрали законної сили тягнуть за со­бою певні
правові наслідки. До таких наслідків належать:

1) постанова або ухвала суду, які
набрали законної сили, обо’язкові для осіб, які беруть участь у справі, для їх
правонас­тупників, для осіб, які не брали участі у справі, але суд вирішив
питання про їх права, свободи, інтереси чи обов’язки, для усіх органів,
підприємств, установ, їх посадових осіб і підлягають виконанню на всій
території України. Це відповідає вимогам ч. 5 ст. 124, ст. 129 Конституції
України, ч. 2 ст. 14 та ч. 1 ст. 255 КАС України, за змістом яких основним
наслідком на­брання законної сили рішенням є його виконання;

2) преюдиціальність рішення, що
набрало законної сили, зміст якого полягає в тому, що обставини, які були
встановлені в одній адміністративній справі, не можуть оспорюватися в ін­шій
судовій справі за участю тих самих сторін.

Частиною 1 та 4 ст. 72 КАС України встановлюється, що: обставини,
встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській
справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у
яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини;
ви­рок суду в кримінальній справі або постанова суду в адміністра­тивній справі
про адміністративний проступок, які набрали за­конної сили, є обов’язковими для
адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи
бездіяльності осо­би, щодо якої ухвалений вирок чи постанова суду, лише в питан­нях,
чи мало місце діяння та чи вчинено воно цією особою;

3) обов’язковість судових рішень
суду вищої інстанції в од­ній і тій самій справі для суду нижчої інстанції у
разі направ­лення справи на новий розгляд;

4) невиконання судових рішень тягне за собою
відповідаль­ність, встановлену законом.

 

15.2 Поняття та
зміст виконання судових рішень

Виконання судових рішень є завершальною стадією про­вадження в
адміністративному судочинстві, сутність якого по­лягає в практичній реалізації
рішення (приписів) суду щодо захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб,
прав та інтере­сів юридичних осіб.

Виконання судових рішень — це функція суду, суб’єктів владних
повноважень, їх посадових осіб, здійснення якої по­требує реалізації
відповідних процесуальних дій. При цьому головна роль у виконанні судових
рішень відводиться суду. Саме суддя адміністративного суду одноособово вирішує
пи­тання, пов’язані з виконанням судових рішень (ч. 5 ст. 257 КАСУ), крім
питання про поворот виконання судового рішен­ня, якщо воно вирішується судом
апеляційної чи касаційної інстанції (ч. 1 ст. 265 КАСУ).

До питань, пов’язаних з виконанням судових рішень, нале­жать:

1) про видачу виконавчого листа,
про виправлення помил­ки в ньому або визнання його таким, що не підлягає
виконан­ню (ст. 258 КАСУ);

2) про видачу дубліката виконавчого
листа у разі його втра­ти (ст. 260 КАСУ);

3) про поновлення пропущеного
строку для пред’явлення виконавчого листа до виконання (ст. 261 КАСУ);

4) про визнання мирової угоди між
стягувачем і боржником (сторони виконавчого провадження) або про прийняття
відмо­ви стягувача від примусового виконання і закінчення, в цьому зв’язку,
виконавчого провадження (ст. 262 КАСУ);

5) про відстрочення і розстрочення
виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення
(ст. 263 КАСУ);

6) про заміну сторони виконавчого
провадження (ст. 264 КАСУ);

7) про поворот виконання судового
рішення (за ст. 265 КАСУ);

8) про витребування звіту від
суб’єкта владних повноважень про виконання судового рішення (ст. 267 КАСУ);

9) вирішення інших питань щодо
забезпечення виконання судових рішень.

Судові рішення в адміністративній справі є обов’язковими до виконання
на всій території України з моменту набрання ними законної сили або їх належить
виконати негайно з метою забез­печення прав, свобод та інтересів фізичних осіб,
прав та інтере­сів юридичних осіб, а також забезпечення адміністративного
позову. Якщо судове рішення є незрозумілим, суд, який його ухвалив, за заявою
осіб, які беруть участь у справі, або держав­ного виконавця, своєю ухвалою,
відповідно до ст. 170 КАС Ук­раїни, роз’яснює рішення, не змінюючи при цьому
його змісту.

У разі поновлення судом апеляційної інстанції строку апе­ляційного
оскарження автоматично продовжується строк на­брання судовим рішенням законної
сили до закінчення апеля­ційного розгляду справи. В такому випадку одночасно
вирі­шується питання про зупинення виконання судових рішень на час апеляційного
розгляду справи (ст. 257 КАСУ).

Судове рішення в адміністративній справі звертається до виконання
судом, який виніс це рішення шляхом:

— роз’яснення змісту, порядку і строку його
виконання;

визначення в необхідних випадках
способу, строку і по­рядку виконання у самому судовому рішенні;

покладення обов’язків на
відповідних суб’єктів владних повноважень щодо забезпечення виконання рішення;

— видання виконавчого листа.

За загальним правилом, судові рішення виконуються доб­ровільно. Проте
не виключений і примусовий порядок їх вико­нання, який здійснюється за
правилами, встановленими Зако­ном України «Про виконавче провадження». Зазначеним
За­коном встановлено загальний порядок виконання судових
рішень
про стягнення майна чи грошових коштів з боржника (глави 5—6 Закону), про
зобов’язання відповідача—суб’єкта владних повноважень вчинити певні дії або
утриматися від їх вчинення (ст. 76 Закону), про примусове виселення зі службо­вого
житла, якщо це пов’язано з відносинами публічної служби (ст. 79 Закону), про
примусовий розпуск (ліквідацію) об’єднання громадян (ст. 82 Закону) тощо.

Однак, як зазначають автори навчального посібника, прак­тика може
виявити недостатність положень Закону «Про вико­навче провадження» для
ефективного виконання судових рі­шень в адміністративних справах. Цілком
ймовірно, зазначають вони, що виконання судових рішень адміністративних судів
ви­магатиме вироблення спеціальних процедур у виконавчому провадженні. На
підтвердження цієї думки, не вдаючись до поглибленого аналізу, слід зазначити,
що у ст. 19 КАС України передбачено підсудність адміністративних справ щодо
примусо­вого розпуску, ліквідації політичної партії, а ст. 82 Закону «Про
виконавче провадження» встановлені загальні умови виконання рішення про
заборону діяльності лише об’єднання громадян, але правовий статус політичних
партій і об’єднань громадян суттєво різниться і може виникнути питання щодо
механізму виконання рішення адміністративного суду про анулювання
реєстраційного свідоцтва політичної партії, про заборону (при­мусовий розпуск,
ліквідацію) політичної партії, оскільки Зако­ном «Про виконавче провадження»
умови і порядок виконання рішення про заборону політичної партії не
врегульовано.

Підставою для здійснення провадження примусового вико­нання рішень є
виконавчий лист як один із видів виконавчих документів. Згідно зі ст. 19 Закону
«Про виконавче проваджен­ня», у виконавчому документі повинні бути зазначені:

1) назва документа — виконавчий
лист, дата видачі та най­менування адміністративного суду, прізвище та ініціали
судді, що видав лист;

2) дата і номер судового рішення,
за яким видано виконав­чий лист;

3) найменування стягувача і боржника, їх адреси,
дата і міс­це народження боржника, його місце роботи (для громадян), номери
рахунків у кредитних установах (для юридичних осіб);

4) резолютивна частина судового
рішення;

5) дата набрання чинності рішенням;

6) строк пред’явлення виконавчого листа до
виконання.

Виконавчий
лист має бути підписаний суддею і скріплений
печаткою.

Згідно зі ст. 258 КАС України за заявою осіб, на користь яких ухвалено
судове рішення, видається один виконавчий лист за кожним судовим рішенням, яке
набрало законної сили або яке належить виконати негайно. Якщо судове рішення
ухвалене на користь кількох позивачів чи проти кількох відповідачів, суд може
видати кілька виконавчих листів, точно зазначивши, яку частину судового рішення
треба виконати з кожним із них.

У разі коли суд припустився помилки при оформленні ви­конавчого листа
або видав його помилково, стягувач (позивач) або боржник (відповідач) мають
право звернутися до суду, який видав виконавчий лист, із заявою про виправлення
помилки у виконавчому листі або про визнання його таким, що не підля­гає
виконанню, та стягнути на користь боржника безпідставно одержане стягувачем за
таким виконавчим листом (ч. 2 ст. 259 КАС України).

Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника і
постановляє ухвалу, якою вносить виправлення до виконавчого листа, а у разі
якщо його було видано помилково або якщо обов’язок боржника відсутній повністю
чи частково у зв’язку з його при­пиненням добровільним виконанням боржником чи
іншою особою або з інших причин, суд визнає виконавчий лист та­ким, що не
підлягає виконанню повністю або частково. Якщо стягнення за таким виконавчим
листом уже відбулося повністю або частково, суд одночасно на вимогу боржника
стягує на його користь безпідставно одержане стягувачем за виконавчим листом
(ч. 4 ст. 259 КАС України).

У разі втрати оригіналу виконавчого листа адміністратив­ний суд, який
видав виконавчий лист, за заявою стягувача або поданням державного виконавця
може видати його дублікат. Заява (подання) про видачу дубліката розглядається
протягом десяти днів у судовому засіданні з повідомленням стягувача або
державного виконавця, що звернулися із заявою (поданням), та осіб, які беруть
участь у справі.

Виконавчий лист (дублікат виконавчого листа) можна пред’явити до
виконання протягом трьох років із наступного
дня після набрання судовим рішенням
законної сили, а коли судове рішення належить виконати негайно — з наступного
дня після його ухвалення. Наслідком пропуску зазначеного строку для
пред’явлення виконавчого листа до виконання є відмова державного виконавця у
прийнятті до провадження ви­конавчого листа, про що державний виконавець
виносить від­повідну постанову. Однак стягувач, який пропустив строк
пред’явлення виконавчого листа до виконання, може зверну­тися до адміністративного
суду, який видав виконавчий лист, або адміністративного суду за місцем
виконання судового рі­шення із заявою про поновлення пропущеного строку. Суд
розглядає таку заяву в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням
осіб, які беруть участь у справі. Якщо суд ви­знає поважними причини порушення
строку, то пропущений строк ухвалою суду може бути поновлено.

На стадії виконавчого провадження сторони (стягувач і борж­ник) можуть
примиритися. Примирення можливе у двох формах:

1) у формі укладення між сторонами
виконавчого прова­дження мирової угоди — як добровільної письмової згоди сто­рін
спору про свою домовленість щодо мирного врегулювання спору без подальшого
втручання суду або примусового вико­нання. Мирова угода може стосуватися лише
прав, свобод, ін­тересів та обов’язків сторін і предмета адміністративного позо­ву.
Мирова угода повинна бути визнана (затверджена) судом, про що постановляється
відповідна ухвала, яка є підставою для закінчення виконавчого провадження та
його закриття;

2) у формі заяви стягувача
(позивача) про відмову від при­мусового виконання, яке повинно бути прийнято
судом, про що постановляється відповідна ухвала, яка є підставою для за­кінчення
виконавчого провадження та його закриття.

Мирова угода або заява про відмову від примусового вико­нання подається
у письмовій формі державному виконавцеві, який не пізніше триденного строку
передає її до суду за місцем виконання рішення. Суд у десятиденний строк у
судовому за­сіданні розглядає її з повідомленням осіб, які беруть участь у справі.
Суд не визнає мирову угоду або не приймає відмову стягувача від примусового
виконання, якщо це суперечить за­кону або порушує чиї-небудь права, свободи або
інтереси.

При виявленні обставин, що ускладнюють виконання судо­вого рішення
(відсутність коштів на рахунку, відсутність при­судженого майна в натурі,
стихійне лихо тощо), адміністратив­ний суд, що видав виконавчий лист, за
зверненням із поданням державного виконавця, а сторони виконавчого провадження
— із заявою або за власною ініціативою, у виняткових випад­ках, може
відстрочити або розстрочити, змінити чи встановити інший спосіб чи порядок
виконання судового рішення. Питан­ня про це розглядається в десятиденний строк
у судовому засі­данні з повідомленням державного виконавця або сторони ви­конавчого
провадження, що звернулися із поданням (заявою), та осіб, які беруть участь у
справі.

У разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд за поданням
державного виконавця або за заявою заінтере­сованої особи може замінити сторону
виконавчого проваджен­ня її правонаступником. Це питання розглядається у
судовому засіданні в десятиденний строк з повідомленням державного виконавця
або заінтересованої особи, що звернулися з подан­ням (заявою), та осіб, які
беруть участь у справі.

Поворот виконання судового рішення — це зобов’язання позивача
(стягувача) повернути відповідачеві (боржникові) без­підставно стягнене з нього
за скасованим судовим рішенням все одержане майно чи грошові суми або здійснити
інші дії щодо забезпечення повороту виконання судового рішення.

Питання про поворот виконання судового рішення вирі­шує суд апеляційної
чи касаційної інстанції у разі:

1) скасування судового рішення і
закриття провадження у справі;

2) залишення позовної заяви без розгляду;

3) відмови у задоволенні адміністративного
позову;

4) задоволення позовної вимоги у меншому розмірі.

Якщо
питання про поворот виконання судового рішення

не було вирішене судом апеляційної чи касаційної інстанції, то
адміністративний суд, у якому знаходиться права, може окремо розглянути заяву
відповідача про поворот виконання рішення. Заява про поворот виконання може
бути подана протягом року з дня набрання законної сили рішенням, яким скасоване
судо­ве рішення, що було виконане. Суд розглядає заяву про пово­рот виконання у
судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі.

Однак поворот виконання судових рішень в окремих кате­горіях
адміністративних справ має певні особливості. Поворот виконання постанови у
справах: 1) про відшкодування шкоди, завданої суб’єктам владних повноважень
каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи; 2) про при­судження
виплати заробітної плати чи інших виплат, що ви­пливають із відносин публічної
служби, соціальних виплат — допускається лише у випадку, якщо скасована
постанова:

1) ґрунтувалася на повідомлених
позивачем завідомо неправди­вих відомостях або 2) на поданих ним підроблених
документах.

Суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право
витребувати від суб’єкта владних повноважень звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту або у разі його ненадходження у встановлений строк
суд може поста­новити окрему ухвалу. Отже, законодавцем встановлено судовий
контроль за виконанням судового рішення, що підвищує автори­тет судової влади,
надає певний ступінь довіри громадян.

Таким чином,виконання судових рішень — це
сукупність взаємопов’язаних процесуальних дій суду, суб’єктів владних
повноважень, їх посадових осіб, а також фізичних та юридич­них осіб,
спрямованих на реалізацію та забезпечення охорони прав, свобод та інтересів
фізичних і юридичних осіб та вико­нання обов’язків усіма учасниками
адміністративного процесу.


Magistr.ua
Дізнайся вартість написання своєї роботи
Кількість сторінок:
-
+
Термін виконання:
-
днів
+