Процес розвитку особистості

Процес розвитку особистості

Людина народжується як індивід,
як суб’єкт суспільства, з притаманними їй природними задатками, формується як особистість
у системі суспільних відносин завдяки цілеспрямованому вихованню.

Поняття особистість виражає належність
людини до певного суспільства, певної історичної епохи, культури, традицій. Тобто
особистість виявляє себе тільки в суспільних відносинах.

Властиві особистості неповторні риси
та особливості виражають її індивідуальність.

Індивідуальність – цілісна характеристика окремої людини, її оригінальність,
самобутність психічного складу.

Не кожен індивід є індивідуальністю. Для цього йому необхідно стати особистістю. Це відбувається
у процесі розвитку особистості – становлення
та формування її під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих чинників,
серед яких провідну роль відіграють цілеспрямоване
виховання та навчання. Розвиток людини
не можна зводити лише до засвоєння, простого накопичення нею знань, умінь та навичок
з різних галузей науки і практичної діяльності. Він полягає передусім в якісних
змінах психічної діяльності, в переходах від її нижчих щаблів до вищих, у виникненні
нових можливостей пам’яті, сприймання, уявлення, мислення, волі, характеру тощо,
у формуванні нових якостей особистості. Всі ці психічні процеси є необхідною умовою
формування особистості – становлення людини як соціальної істоти внаслідок впливу
середовища і виховання на внутрішні сили розвитку.

Залежно від рушійних сил виокремлюють
такі види розвитку і формування особистості: стихійний, цілеспрямований, саморозвиток і самоформування.

Розвиток особистості залежить від спадковості,
середовища та виховання.

Розвиток особистості —
це складний процес, в якому рівні розвитку постійно змінюються. Щоб сприяти своєчасному
зародженню та успішному розвитку прогресивного, нового у дитини на всіх етапах формування
її як особистості, треба знати вікові особливості фізичного та духовного розвитку
дитини.

Керуючи розвитком особистості, слід зважати й на те, що характерні
для певного віку особливості розвитку не завжди збігаються з паспортним віком дитини.
Деякі діти у своєму розвитку випереджають свій вік, дехто відстає від нього. Іноді
це зумовлюється природженими анатомо-фізіологічними особливостями організму, але
здебільшого причиною цього є суспільні умови життя та виховання дитини, які сприяють
її розвитку або гальмують його. Завдання школи та вчителя — виявляти ці причини
або зміцнювати те, що сприяє успішному розвитку дитини, й усувати те, що негативно
позначається на вихованні її особистості.

У формуванні особистості важливу роль відіграє наслідування
дитиною дорослих. Діти наслідують як позитивне, так і негативне, оскільки у них
ще не вистачає досвіду й немає критичного ставлення до дій, вчинків дорослих. Наслідування
особливо яскраво виявляється у дітей дошкільного віку. Діти цього віку не виявляють
самостійності у ставленні до вчинків, поведінки, думок, висловлювань дорослих і
механічно повторюють їх. Із розвитком особистості у підлітковому та юнацькому віці,
зі зростанням її інтелекту і самостійності діти критично оцінюють вчинки та поведінку
дорослих, запозичують краще, а гірше заперечують і відкидають. Проте і в старшому
віці вони можуть переймати від дорослих негативне, якщо позитивний досвід навколишньої
дійсності не стане домінуючим в їхньому житті та не сформується морально-етичне
ставлення до вчинків інших і самовладання.

Успішне керування формуванням особистості
потребує досконалого знання психологічних особливостей розвитку дитини та його використання
у навчально-виховній роботі.