Історія формування категорій національна безпека та національні інтереси

Історія формування категорій національна безпека
та національні інтереси

У загальному
вигляді інформаційна безпека виступає складовою або підсистемою такої
категорії, як “національна безпека ”.
Це поняття має велику кількість вимірів та аспектів. Помітні розбіжності в
бачен­ні сутності та змісті національної безпеки у фахівців-правників на
відміну від військових.

Категорія
«національна
безпека» виникла як зовнішньополітич­на і є цілком американським
винаходом. Вперше на державному рів­ні це поняття було використано в 1904 р. в
посланні тодішнього пре­зидента США Теодора Рузвельта конгресу США, в якому він
обгрун­товував приєднання зони Панамського каналу інтересами національ­ної
безпеки.

Відтоді
національна безпека стала об’єктом досліджень у сфері спочатку політичної
науки, а згодом, коли цей термін із політичного лексикону перейшов у
нормативно-правові акти, – і юридичної нау­ки. Ще одним певною мірою
відокремленим напрямом розроблен­ня проблем національної безпеки можна вважати
так звані “страте­гічні дослідження”, тобто відповідний аналіз зовнішньо-
та внутріш­ньополітичної ситуації з урахуванням широкого спектра об’єктивних
суб’єктивних чинників, які здійснюють спеціальні установи на замов­лення
центральних органів державної влади і результати якого вико­ристовуються,
останніми для прийняття політичних рішень.

Щодо
“чистої” американської концепції національної безпеки, то вона
грунтується на теорії “національних інтересів”, і саме звідси бере початок
відповідна модель співвідношення, в якій національна безпека розглядається як
частина національних інтере­сів. Така модель нині набула широкого визнання.
Вперше її запропо­нував американець У. Липпман. Дослідниками цієї проблеми були
та­кож Б. Броуді. М. Гальперін, Г. Кан. Г. Кіссінджср, Г. Ласвел, Г. Моргентау.

Однією
із особливостей американської школи слід назвати розро­блення двох принципових
підходів, один із яких пов’язує національ­ну безпеку з могутністю держави, що і
створює ресурс захисту безпе­ки, а другий ставить на перше місце
міжнародну співпрацю як ство­рення умов гарантування національної
безпеки.

Розглядаючи
історію введення в політичний і правовий обіг категорій “національна
безпека” та “національні інтереси”, можна зазначити певний
негативний аспект їх застосування. Від початку ці поняття стали використовувати
для обгрунтування принципово протиправних і ан­тидемократичних дій. Тобто
йдеться про певні неузгодженості правотворчого і правозастосовного аспектів цих
категорій. Вони перетворилися на зручний інструмент спочатку міжнародної, а
згодом і внутрішньої політики. Виникнення їх саме в міжнародній сфері також має
своє пояснення. На початку XX ст. міжнародне право вже склалося в чітку
систему, яка значною мі­рою обмежувала дії держав, і, отже, потрібно було
знайти виправдан­ня порушенню цих обмежень. А обгрунтування зневаги до норм між­народного
права необхідністю захисту національної безпеки виявило­ся цілком дієздатним.
На жаль, така сама доля спіткала й застосування категорії національної безпеки
у внутрішній сфері, яку, також, почали використовувати в США як привід для
обмеження громадянських сво­бод. Прикладом став Закон про контроль за комуністами 1950 р., згідно з яким кожна
організація, визнана комуністичною, відразу оголошувалася незаконною і втрачала
будь-які права.

В СРСР
подібна термінологія не використовувалася, а перші роз­робки в цій сфері
з’явилися в 1990 р. зі створенням Фонду національ­ної та міжнародної безпеки.
Можливо, це можна пояснити тим, що СРСР мав власні, мето­ди пояснення своїх,
часто протиправних, дій.

Процес
захисту державою своїх інтересів та безпеки безпосеред­ньо пов’язаний із
проведенням державної політики, в межах якої і здійснюються конкретні заходи їх
реалізації. Зокрема, існує думка про те, що “національна безпека – це державна політика, скерована на створення
внутрішніх і міжнародних умов, сприятливих для збе­реження чи зміцнення життєво
важливих національних цінностей: це стан, що забезпечує захищеність інтересів
народу й держави, суспіль­ства та кожного його члена”.

Проте
будь-якій інтерпретації поняття «безпека» та «небезпека» пов’язані з умовами
існування певного об’єкта, що характеризується, відповідно, відсутністю або
наявністю реальної чи потенційної загро­зи. А політика, яка є певною системою
заходів відповідної спрямова­ності, виступає як інструмент, що змінює або
намагається змінити в той чи інший бік умови існування об’єкта, повертаючи
вектори роз­витку в бік зменшення чи збільшення загрози.

Загалом
політика національної безпеки держави спрямована на зменшення й уникнення
наявних та можливих загроз нормальному розвиткові держави відповідно до її
цілей і є частиною національних інтересів країни.

Характеризуючи
поняття національних інтересів, потрібно усвідомлювати, що інтерес взагалі – це «об’єктивно зумовлений мотив діяльності
окремої людини, соціальної спільноти, суспільства в цілому, спрямований на
досягнення мети».

Отже,
якщо поняття національної безпеки виражає стан захищеності держави, її громадян
від різних загроз, то поняття національних інтересів – зміст головних
цінностей, цілей і прагнень суспільства й держави на конкретно-історичному
етапі розвитку.

Наці­ональні інтереси – це “інтегральний вираз
інтересів усіх членів сус­пільства, що реалізуються через політичну систему
відповідної дер­жави. як компроміс у поєднанні запитів кожної людини і
суспільства в цілому”.