Шлюбний договір

Шлюбний
договір

Шлюбний договір — це домовленість осіб, які пода­ли заяву про реєстрацію шлюбу або домовленість
под­ружжя, яка визначає майнові права та обов’язки под­ружжя у шлюбі та (або) у
випадку його припинення. Укладення
шлюбного договору є правом, а не обов’язком зазначених осіб.

Сімейним кодексом України передбачено, що шлюб­ним договором
регулюються лише майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові
права та обов’язки, а також майнові права та обов’язки подруж­жя як батьків.

Якщо у шлюб вступають неповнолітні особи або од­на з осіб,
які одружуються, є неповнолітньою, вони на­бувають повної цивільної
дієздатності з моменту його реєстрації. Тому для укладення між ними шлюбного
договору після реєстрації шлюбу згода на це батьків або піклувальників
(піклування при вступі у шлюб не­повнолітнього припиняється) не потрібна. На
укладання ж шлюбного договору до реєстрації шлюбу, як­що його стороною є
неповнолітня особа, потрібна письмова згода її батьків або піклувальників,
засвідче­на нотаріусом.

Шлюбний договір має укладатися у письмовій формі і
нотаріально посвідчуватись. Як вже зазначалося, шлюбний договір може бути
укладений і до реєстрації шлюбу. Такий договір набирає чинності у день реєстрації
шлюбу, а шлюбний договір, укладений под­ружжям, — у день його нотаріального
посвідчення.

Шлюбним договором крім майнових відносин між подружжям
можуть регулюватися майнові права та обов’язки подружжя як батьків. Цей договір
не може регулювати особисті відносини подружжя, а також особисті відносини між
ними та дітьми.

За шлюбним договором не може передаватися у власність одному
з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній
реєстрації.

У шлюбному договорі, зокрема, можна домовитись про:

— визначення майна, яке дружина, чоловік передає для
використання на спільні потреби сім’ї, а також правовий режим майна,
подарованого подружжю у зв’язку з реєстрацією шлюбу;

— непоширення щодо майна, набутого ними за час шлюбу, режиму
спільної сумісної власності. Сторони можуть домовитись вважати це майно
спільною част­ковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них;

— можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі
розірвання шлюбу;

— використання належного їм обом або одному з них майна для
забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб;

— включення до шлюбного договору будь-яких інших умов щодо
правового режиму майна, якщо во­ни не суперечать моральним засадам суспільства;

— проживання у житловому приміщенні, яке нале­жить одному з
них чи є їхньою спільною власністю або їхніх родичів.

Якщо у зв’язку з укладенням шлюбу один із подруж­жя
вселяється в житлове приміщення, яке належить другому з подружжя, сторони у
шлюбному договорі мо­жуть домовитися про порядок користування ним. Под­ружжя
може домовитися про звільнення житлового приміщення тим з подружжя, хто
вселився в нього, в разі розірвання шлюбу, з виплатою грошової компен­сації або
без неї;

— надання утримання одному з подружжя неза­лежно від
непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі на умовах, визначених
шлюбним договором.

Якщо у шлюбному договорі визначені умови, розмір та строки
виплати аліментів, то в разі невико­нання одним із подружжя свого обов’язку за
догово­ром аліменти можуть стягуватися на підставі вико­навчого напису
нотаріуса.

Відповідно до ст. 96 СКУ у шлюбному договорі мо­же бути
встановлено загальний строк його дії, а також строки тривалості окремих прав та
обов’язків. Якщо у шлюбному договорі встановлено загальний строк йо­го дії, він
діє протягом цього строку. Подружжя може подовжити термін дії шлюбного
договору. Така угода має бути нотаріально посвідчена. У шлюбному дого­ворі може
бути встановлена чинність цього докумен­та або окремих його умов і після
припинення шлюбу.

Одностороння зміна умова шлюбного договору не допускається.
Цей документ може бути змінено за угодою сторін. На вимогу одного з подружжя
шлюб­ний договір за рішенням суду може бути змінений, якщо цього вимагають його
інтереси, інтереси дітей, зокрема непрацездатних повнолітніх дітей, які мають
істотне значення.

Одностороння відмова від шлюбного договору не допускається.
Подружжя має право відмовитися від шлюбного договору. У такому разі, за вибором
под­ружжя, права та обов’язки, встановлені шлюбним до­говором, припиняються з
моменту його укладення або в день подання нотаріусу заяви про відмову від
нього.

Шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та
інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішен­ням
суду.

Шлюб з іноземцями

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про правовий статус іноземців та
осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства мають ті ж
права і свободи та виконують ті ж обов’язки, що і громадяни України, якщо інше
не передбачено Конституцією та законами України, а також міжнародними
договорами України. Стаття 18 цього ж Закону зазначає, що іноземці та особи без
громадянства мають рівні з громадянами України права і обов’язки у шлюбних та
сімейних відносинах.

Детальніше врегульовані питання шлюбних відно­син з
іноземцями у Законі України «Про міжнародне приватне право».
Згідно з цим законом форма і поря­док укладення шлюбу в Україні між
громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, а також між
іноземцями або особами без громадян­ства визначаються правом України.
Процедурні пи­тання укладення шлюбу між зазначеними особами детально розглянуті
в параграфі 1 цього розділу.

Шлюб між громадянами України, шлюб між грома­дянином України
та іноземцем, шлюб між громадяни­ном України та особою без громадянства, що
укладе­ний за межами України відповідно до права іноземної держави, є дійсним в
Україні за умови додержання що­до громадянина України вимог Сімейного кодексу
Ук­раїни щодо підстав недійсності шлюбу.