Пропорційна виборча система та її вплив на стратегію виборчої кампанії

Пропорційна виборча система — такий порядок організації виборів і визначення результатів голосування, за якого розподіл мандатів між партіями, які висунули своїх кандидатів у представницький орган, проводиться згідно з кількістю отриманих партією голосів. При застосуванні цієї системи округи завжди багатомандатні.

Розрізняють наступні види пропорційної системи:

1) з жорсткими списками;

2) з преференціями;

3) з напівжорсткими списками.

1. При застосуванні жорстких списків виборець безпосередньо голосує за список партії, що він обирає. У виборчому бюлетені вказуються тільки назви, емблеми партій, іноді певна кількість перших кандидатів у партійних списках.

2. При застосуванні системи преференцій виборець не просто голосує за списки партії, що обирає, а й робить помітку навпроти номеру того кандидата в кандидатському списку від партії, якому він віддає свій голос. Таким чином, обирається той, хто отримав найбільше число преференцій, в разі рівності кількості преференцій у кількох кандидатів від партії перевагу віддають тому, хто займає вище місце у партійному списку.

3. Напівжорсткі списки — коли мандат обов’язково одержує кандидат, який очолює партійний список, а розподіл інших мандатів, що їх одержала партія, здійснюється залежно від кількості голосів, які одержав кандидат (в Італії, Австрії, Швейцарії).

Пропорційна виборча система має такі переваги:

• розподіл голосів виборців пропорційно, зменшується можливість їх втрати;
• врахування інтересів різних суспільних груп;
• мінімізуються можливості для фальсифікацій результатів волевиявлення громадян;
• відбувається сприяння розвитку партійної системи та партійної ідеології;
• депутат маючи підтримку політичної партії має набагато більше можливостей, щоб виконати передвиборні обіцянки.

Однак пропорційна виборча система має і багато негативних рис:

1. виборці голосують не за конкретних людей, а за партійний список, в якому можуть виявитися невідомі, некомпетентні, непопулярні політики;
2. відсутність тісного зв’язку, контактів між депутатами і виборцями, оскільки депутата обирають не виборці конкретного виборчого округу, а виборчий корпус усієї країни;
3. доволі складна система підрахунку голосів;
4. до парламенту потрапляє багато політичних сил, що ускладнює процедуру формування парламентської більшості і часто робить уряд у країні нестабільним.

Вернуться назад