Бібліотека Studies працює за підтримки агентства Magistr.ua

Культура україн народу в контексті європейської культури


Культура україн народу в контексті європейської культури

Кожна  з  більш  ніж  двох  тисяч  національних  культур,  що  існують  у  світі,  має  свою  специфіку,  яка  і  робить  її  неповторною  й  унікальною.  Ця  своєрідність  виникає  на  основі  впливу  географічного  чинника,  особливостей  історичного  шляху  народу,  взаємодії  з  іншими  етнокультурами.

У  будь-якій  національній  культурі  основоположною  і  базисною  є  народна  культура.  Потім  на  її  основі  поступово  формуються  професійні  наука,  література,  мистецтво.  Внаслідок  труднощів  історичного  шляху  України  (монголо-татарське  завоювання  в  XIII  ст.,  польсько-литовська  експансія  в  XIV  —  XVI  ст.,  залежність  від  Російської  та  Австрійської  імперій  в  XIX  —  ХХ  ст.)  у  вітчизняній  традиції  народна  культура  зіграла  виключну  роль.  І  в  XVI  ст.,  коли  феодально-боярська  знать  сприйняла  католицтво  і  польську  культуру,  і  до  кінця  XVIII  ст.,  коли  верхівка  козацької  старшини  русифікувалася,  українське  суспільство  розвивалося  значною  мірою  без  повноцінної  національної  культурної  еліти.  Справжніми  творцями  і  носіями  культури  продовжували  залишатися  низи  суспільства.  Українська  культура  протягом  тривалих  періодів  своєї  історії  розвивалася  як  народна.  У  ній  велике  місце  займали  фольклор,  народні  традиції,  які  додавали  їй  особливої  чарівності  і  колориту.  Особливо  яскраво  це  виявилося  в  мистецтві  —  народних  думах,  піснях,  танцях,  декоративно-прикладному  мистецтві.  Саме  завдяки  збереженню  і  продовженню  традицій,  корені  яких  сходять  до  культури  Київської  Русі,  став  можливим  підйом  української  культури  і  в  XVI  —  XVII  ст.,  і  культурне  відродження  в  XIX  ст.  У  той  же  час  відчутні  і  негативні  наслідки  такого  характеру  розвитку  української  національної  культури.  Протягом  тривалого  часу  багато  талановитих  людей,  які  народилися  і  виросли  в  Україні,  потім  покидали  її,  зв’язували  своє  подальше  життя  і  творчість  з  російською,  польською,  іншими  культурами.  Крім  того,  прогрес  у  сфері  природничих  наук  був  виражений  слабше,  ніж  у  гуманітарній.

Разом  з  тим,  самобутня  і  старовинна  система  освіти,  яка  досягла  свого  розквіту  в  добу  Козаччини  і  забезпечила  практично  суцільну  грамотність  населення,  давня  традиція  книгописання,  орієнтованість  на  провідні  центри  Європи,  зокрема  на  Візантійську  культурну  традицію,  роль  України-Руси  як  центру  християнства  в  східнослов’янському  світі,  а  також  як  центру  наук  і  вищої  освіти  в  добу  Козаччини  завдяки  розвинутій  мережі  колегіумів,  Острозькій  та  Києво-Могилянській  академії,  меценатство  та  державна  підтримка  культури  рядом  визначних  державників  —  К.Острозьким,  П.Конашевичем-Сагайдачним,  І.Мазепою  та  ін.  —  все  це  дозволило  піднести  українську  культуру  до  рівня  світового  явища,  створити  ряд  класичних  шедеврів  у  галузі  друкарства,  архітектури,  мистецтва,  досягти  значних  успіхів  у  науці.

Відомий  дослідник  української  культури  І.  Огієнко  зазначав,  що  українській  культурі  з  самого  початку  були  властиві  відвертість  світу,  відсутність  ксенофобії  (боязні  чужого)  і  гуманізм.  Говорячи  про  гуманістичну  суть  української  культури,  потрібно  відзначити  і  те,  що  сама  система  цінностей  даної  культури  в  період  її  активного  розвитку  (XVII  —  XIX  ст.)  була  досить  специфічною.  Багатий  матеріал  для  такого  висновку  дає  творча  спадщина  Г.  Сковороди,  Ф.  Прокоповича,  П.  Куліша.  У  своїх  філософських  творах  вони  вирішували  питання  про  сутність  та  умови  людського  щастя,  про  значення  людського  існування.  На  відміну  від  філософської  думки  інших  європейських  країн,  де  проблеми  бідності,  хвороб  і  безкультур’я  мислилося  подолати  шляхом  технічного  прогресу,  підвищення  продуктивності  праці,  за  допомогою  зусиль  освічених  монархів  і  соціального  експериментування,  українські  мислителі  закликають  до  іншого.«Споріднена  праця»  і  самопізнання,  свобода,  заради  якої  не  шкода  розлучитися  з  благополуччям,  обмеження  життєвих  потреб,  надання  переваги  духовному  над  матеріальним  —  ось  ті  шляхи  і  рецепти  щастя,  яких  дотримувались  і  які  пропагували  провідні  українські  мислителі.  Сьогодні  такі  підходи  набувають  особливого  значення  для  всього  людства.

У  Посланні  Президента  України  до  Верховної  Ради  України  від  22  лютого  2000  р.  висловлена  така  думка:  «Загальносвітові  тенденції  і  власний  досвід  підводять  до  принципового  висновку:  індустріальний,  промисловий  та  економічний  поступ  значно  більше  залежить  від  духовної,  культурної  складової,  ніж  від  суто  технічних  нововведень».  Майбутнє  незалежної  України  тісно  пов’язане  з  розвитком  гуманітарної  сфери,  продовженням  національних  культурних  традицій.


Magistr.ua
Дізнайся вартість написання своєї роботи
Кількість сторінок:
-
+
Термін виконання:
-
днів
+