32. Національна безпека та права людини

Національна безпека та права людини

У Законі
України «Про основи національної безпеки» це поняття «національна безпека» визначено
як “захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави,
за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання
і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам”.

Іншими словами, національна безпека
– це міра реального рівня прав і свобод членів людського співтовариства (громадян)
відповідної цьому співтовариству держави.

Об’єктами національної безпеки є:

– людина і громадянин — їхні конституційні
права і свободи;

– суспільство — його духовні, морально-етичні,
культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне
і навколишнє природне середовище і природні ресурси;

– держава — її конституційний лад, суверенітет,
територіальна цілісність і недоторканність.

Суб’єктами забезпечення національної безпеки є:

– Президент України;

– Верховна Рада України;

– Кабінет Міністрів України;

– прокуратура України;

– місцеві державні адміністрації та органи
місцевого самоврядування;

– Збройні Сили України, Служба безпеки України,
Державна прикордонна служба України та інші військові формування, утворені
відповідно до законів України;

– громадяни України, об’єднання громадян.

Національна безпека та права людини
є категоріями, що знаходяться у діалектичному зв’язку, і як парні діалектичні категорії
знаходяться у єдності та протилежності. З одного боку, права людини можуть обмежуватись,
виходячи з вимог національної безпеки та публічного інтересу, з іншого боку, національна
безпека спрямована на встановлення режиму належної, ефективної реалізації суб’єктивних
прав кожного окремого громадянина.

Права і свободи особистості виступають
сьогодні в якості одного із найважливіших об’єктів політики національної безпеки.
Фіксуючи реальну захищеність і гарантуючи права і свободи особи в конкретному співтоваристві,
права людини можуть виступати як гуманістичний орієнтир розвитку не лише держави
в цілому, але і сформованої в країні системи національної безпеки.

Одні автори під правами людини розуміють
соціальні можливості користування елементарними благами (їжа, одяг, житло, нормальний
відпочинок, освіту, недоторканість особи і т.д.), які існують незалежно від їх державного
визнання. Інші фахівці вважають, що права людини – це соціальні можливості, визнані
законом, за порушення яких застосовуються санкції з боку держави. У першому випадку
права людини розглядають як соціальну категорію, а у другому – як юридичну.

Права людини найтіснішим чином пов’язані
з їх безпекою. За сучасною класифікацією ООН забезпечення прав людини в будь-якій
країні має здійснюватися в наступних сферах її безпеки:

– економічна
безпека,

– продовольча
безпека;

– безпеку для
здоров’я;

– екологічна
безпека;

– особиста безпека;

– громадська
безпека

– політична безпека.