Бібліотека Studies працює за підтримки агентства Magistr.ua

Різноманітність визначень права. Поняття права, його відмінні ознаки

Тема 7. Об`єктивне право: поняття, ознаки, принципи, структура

1. Різноманітність визначень права. Поняття права, його відмінні ознаки

Право як термін використовується в різних значеннях.

По-перше – соціально-правові вимоги людини (право на життя, право на самовизначення,
право на особисту свободу);

По-друге – право це система юридичних норм. Це право в об’єктивному розумінні,
тому, що норми створюються і діють незалежно від волі окремих осіб;

По-третє – цим терміном позначають офіційно визнані можливості, котрими володіє
фізична чи юридична особа (право на працю, право на відпочинок, право на майно);

По-четверте – цей термін використовується для визначення системи всіх правових
явищ. При цьому необхідно розрізняти ознаки права та його властивості: ознаки характеризують
право як поняття, а властивості як реальне явище.

В юридичній літературі можна зустріти ділення права на:

  1. загально-соціальне – витікає із соціального життя і не залежить від держави;
  2. спеціально-юридичне – є наслідком державної волі, втіленням її волевиявлення.
    В свою чергу ділиться на: об’єктивне юридичне право; суб’єктивне юридичне право.

Право загально-соціальне – міра можливої та зобов’язальної поведінки суб’єкта
права, яка є регулятором суспільних відносин, зумовлена соціально-економічним устроєм
суспільства та розумінням в цьому суспільстві свободи та справедливості.

Право спеціально-юридичне – це створений та забезпечений державою та суспільством
регулятор суспільних відносин, що виступає системою загальнообов’язкових, формально
визначених правил поведінки, що зумовлені соціально-економічним устроєм суспільства
та втілюють в цьому суспільстві свободу та справедливість.

Обов’язково необхідно зупинитися
і на визначенні поняття об’єктивного права:

Об’єктивне право – це нормативний
регулятор, що служить системою загальнообов’язкових, формально визначених правил
поведінки які є критерієм правомірної чи протиправної поведінки суб’єкта, юридичною
підставою на базі якої в суб’єкта виникають суб’єктивні права та юридичні обов’язки.

Ми впритул наблизились до поняття праворозуміння – це наукова категорія, яка
відображає процес і результат цілеспрямованої діяльності людини та включає в себе:
пізнання права; оцінку права; відношення до права.

Уявлення про право класифікуються за певними науковими напрямками чи школами.
Серед них доцільним є виділення наступних.

Теорія природного права.

Як наукова течія ця теорія має тривалу історію. Її основні положення формувалися
ще в стародавності. Суть даної теорії полягає в тому, що, крім позитивного права,
що створюється державою, існує загальне для всіх людей природне право, яке стоїть
над позитивним правом. Останнє ґрунтується саме на вимогах природного права (права
на життя, вільний розвиток, працю, участь у справах суспільства та держави). Поняття
природного права містить у собі уявлення про природні та невід’ємні права людини
і громадянина, які є обов’язковими для кожної держави. Ще римські юристи поряд із
цивільним правом і правом народів виділяли природне право як відбиття законів природи
та природного порядку речей. Цицерон говорив, що закон держави, що суперечить природному
праву, не може розглядатися як закон.

Фундаментальну розробку теорія природного права одержала в роботах Джона Локка,
Жан Жака Руссо, Шарля Луї Монтеск’є, Гольбаха, Радищева та інших мислителів. Викладені
в них ідеї знайшли закріплення в американській Декларації незалежності 1776 р.,
у французькій Декларації прав і свобод громадянина 1789 р. Природні, природжені
права людини одержали конституційне закріплення у всіх сучасних правових державах.

У цивілізованому суспільстві немає підстав для протиставлення природного та
позитивного права, тому що останнє закріплює та охороняє природні права людини,
складаючи єдину загальнолюдську систему правового регулювання суспільних відносин.

Історична школа права.

Виникла як певна реакція на доктрину
природного права з метою захисту вже пізнаних та апробованих закономірностей суспільного
і державного життя, що склалися в умовах середньовіччя (феодалізму). Представники
історичної школи розглядали право як вираження духу народу, що складається, подібно
мові, поступово в ході історичного процесу, незалежно від суб’єктивних поглядів
законодавчої влади держави.

Законодавець правомірний фіксувати лише
те, що вже склалося як право. Густав Гуго, наприклад, вважав і доводив, що право
створюється не тільки державою, але й самостійним розвитком у вигляді норм, добровільно
прийнятих народом, подібно тому, як мова не виникла з договору та не дане готовим
від Бога, а розвивається сам собою.

Право, з погляду представників історичної школи, є продукт народного духу, народного
правового переконання. Розвиток права полягає в тому, що народний дух поступово
виявляє норми, що об’єктивно, існують в праві.

Тому право існує не у вигляді формальних правил, а у вигляді живого існування
правових інститутів та їхньому органічному взаємозв’язку. Юристи ж лише фіксують
правило норми шляхом аналізу та вивчення досвіду існуючого права.

Відомими представниками історичної школи права були німецькі юристи Густав Гуго,
Карл Савіньї, Фрідріх Пухта, Шталь та інші.

Консерватизм даної школи проявляється лише в запереченні ролі суб’єктивності
правотворчості та значення нового законодавства в прогресивній зміні громадського
життя. Історична школа надмірно перебільшувала місце звичаю в системі нормативного
регулювання суспільних відносин, ставлячи його над законом, заперечувала можливість
законодавчим шляхом змінити реально існуюче право.

З іншого боку, представники історичної школи права справедливо вважали, що законодавець
не може творити норми по своєму суб’єктивному розсуду. Його завдання полягає в тому,
щоб пізнати об’єктивні потреби суспільного розвитку, інтереси окремих людей та вірно
сформулювати їх у нормах права.

Реалістична школа права.

На відміну від історичного розуміння, відповідно до якого право розвивається
эволюційно, в силу його внутрішніх причин, автори реалістичної теорії вважають,
що право виникає та розвивається під впливом зовнішніх факторів.

Цими факторами є інтереси, що рухають
людиною і змушують її ставити цілі, які реалізуються за допомогою права.

Засновником реалістичної теорії права був відомий юрист Рудольф Ієринг. Суть
своєї теорії він виклав у роботах ”Дух римського права”, ”Боротьба за право”, ”Ціль
у праві”, які в російському перекладі були видані на початку ХХ століття.

По Ієрингу, право є захищений державою інтерес. Воно гарантує життєві інтереси
особистості, допомагає задоволенню різноманітних потреб людей. Право належить не
тому, хто виявляє волю, а тому, хто користується ним.

Суб’єктом права є той, кому необхідно користуватися правом. Завдання права полягає
в тому, щоб гарантувати це користування. Боротьба народів, державної влади, станів
та індивідів з беззаконням лежить у самій сутності права.

Автор вважає, що не існує абсолютно справедливого
права, а його цінність полягає в реалізації закладеної в ньому мети. Народжуючись
у боротьбі інтересів, право виступає як сила, що підкоряє волю одних інтересам інших
при неодмінній умові дотримання принципів справедливості людського гуртожитку.

Боротьба за право – це обов’язок особи перед собою, а захист права, тобто протидія
правопорушенню, – обов’язок не тільки стосовно самого себе, але й стосовно цілого
суспільства, держави: бо кожен, захищаючи своє право, відстоює тим самим норми об’єктивного
права, на яких ґрунтується його суб’єктивне право.

Незважаючи на зовнішню «войовничість» реалістичної концепції Ієринга, вона в
певних аспектах поєднує уявлення про право різних теорій: органічної, природної,
економічної, психологічної.

По-перше, реалістична теорія визнає єдність і змінність права. З одного боку,
для неї не існує поділу права на право позитивне та природне – право існує тільки
у вигляді позитивного права. З іншого боку, у праві немає нічого незмінного, вічного:
це явище яке постійно змінюється, що в свою чергу відображає нові умови суспільного
життя.

По-друге, представники реалістичної школи бачать безпосередній зв’язок права
з державою. Державна влада є необхідною умовою існування права. На відміну від теорії
природного права визнається необхідність правотворчої діяльності держави як свідомого
творця права.

По-третє, реалістична школа обґрунтовує сприйняття багатьма теоріями про право
єдність юридичних прав та обов’язків суб’єктів правовідносин, без якого неможливе
існування громадянського суспільства, нормальної взаємодії його членів.

По-четверте, у поглядах реалістів існує найважливіший елемент законності: заперечення
сваволі.

Соціологічна школа права.

Один з основних напрямків правознавства XX століття. На відміну від правового
позитивізму, що зводив завдання юридичної науки до формально-логічного вивчення
діючого права, соціологічна школа переміщає центр ваги на вивчення ”живого права”,
тобто системи правовідносин, поводження людей у сфері дії права. Право коріниться
не в законах, а в самому суспільстві. Джерело його слід шукати в поведінці людей,
які реалізують право.

Засновником соціологічного напрямку в юриспруденції є Ерліх, у Росії соціологічну
школу представляли Муромцев і Шершеневич. Видним вченим сучасної американської соціологічної
школи права вважається Паунд.

Різновидом соціологічного напрямку є теорія солідаризму, яку представляє французький
юрист Леон Дюгі. Він вважає, що в суспільстві не повинно бути ні права колективу
наказувати індивідові, ні права індивіда протиставляти свою особистість колективу
або іншим громадянам. Люди повинні бути підлеглі обов’язковій для всіх нормі, що
випливає із загальної солідарності.

У трактуванні Дюгі, соціальна норма – це норма поводження, прикладена до зовнішнього
виразу суспільного життя. Вона джерело людського благополуччя і знаходиться вище
держави.

Нормативіська школа права.

Вона поєднує неоднозначні погляди на право і його роль у суспільному житті.
Вперше теоретичні положення нормативізму були викладені Р.Штамлером у його роботі
“Wirtschaft und Recht”, у якій він визначає право як зовнішнє регулювання соціального
життя, метою якого є задоволення потреб людей.

У найбільш концентрованому виді основні положення нормативізму викладені віденським
юристом Г.Кельзеном. Він вважав, що юридична наука повинна вивчати право ”у чистому
вигляді”, поза зв’язком з політичними, моральними й іншими оцінками, тому що в іншому
випадку наука втрачає об’єктивний характер і перетворюється в ідеологію.

Вихідним для концепції Кельзена є уявлення
про «основну (суверенну) норму» як норму, що обґрунтовує ефективність та юридичну
чинність всіх інших норм.

Відповідно до даної теорії вся система права має ступеневу будову, тобто послідовно
виводиться з основної норми, утворюючи ієрархію норм. Тому завдання теорії полягає
в тому, щоб у кожному конкретному правовому явищі розкрити його відповідність верховній
нормі, що має вищу юридичну силу.

Психологічна теорія.

Значне поширення дана теорія одержала на початку XX століття у фундаментальних
поглядах видного російського вченого Л.І. Петражицького, а потім і у роботах закордонних
авторів: Дьюі, Меріла, Росса, Еліота та інших.

Петражицький вважав, що емпірична наука вивчає два види буття – фізичне та психічне.

Право як одне з явищ цього буття належить миру психіки і являє собою імперативно-атрибутивне
переживання людей. Людські вчинки можуть бути як вільними так і невільними.

Воля пов’язана внутрішньою свідомістю,
в основі якої лежать особливі емоції, які переживаються як внутрішня перешкода волі
і які спонукують людину до якої-небудь дії. Норми як авторитарні заборони й веління
є лише відбиттям цих переживань.

Петражицький підрозділяє право на автономне (або інтуїтивне) і позитивне (або
гетерономне).

Матеріалістична
теорія права.

Представлена в роботах основоположників
марксизму-ленінізму і їхніх послідовників. В основі матеріалістичної теорії лежить
теза про те, що право є вираження та закріплення волі економічно панівного класу.
Як і держава, воно є продуктом класового суспільства. Його зміст носить класово-вольовий
характер.

Таким чином, виникнення та існування права пояснюється необхідністю нормативного
регулювання суспільних відносин в інтересах економічно панівного класу.

Марксистсько-ленінське вчення бачить сутність права в його класовості та матеріальній
обумовленості. Відкидаючи буржуазні уявлення про право, Маркс та Энгельс
писали: «Ваше право є лише зведена в закон воля вашого класу, зміст якої визначається
матеріальними умовами життя вашого класу».

Економічна обумовленість права є найважливішим
принциповим положенням марксистської теорії.


Magistr.ua
Дізнайся вартість написання своєї роботи
Кількість сторінок:
-
+
Термін виконання:
-
днів
+