Моделі розробки та реалізації політичного рішення в концепції Р. Снайдерса

Моделі розробки та реалізації політичного рішення в концепції Р. Снайдерса

Р. Снайдер, Б. Сапін, Г. Брак розробили
понятійний апарат політичних рішень. Вони запропонували чотири основних поняття
аналізу рішень:

• прийняття рішень як процес вибору способів діяльності;
• процес рішення як кінцевий результат усього ходу прийняття рішень;
• осередок рішень, що його розглядали, як групу тих, хто приймає рішення;
• організаційна система, тобто група ролей і стосунків, а також дій, що з них випливають.

Вони
намагалися проаналізувати певні умови, за яких політичне рішення, закони чи інші
державні акти, що мають на меті важливі зміни в політиці, зможуть справді досягти
своєї мети. Таких умов вони виділяють п’ять:

• проект має базуватися на глибокій теорії відносних змін у цільовій групі, яка своїми
  діями повинна досягти кінцевої мети рішення;
• статутні чи інші базові політичні рішення мають містити недвозначні політичні директиви.
  Структура імплементаційного процесу має задовольнити цільову групу, а сам процес
  сприйматися як бажаний;
• лідер імплементаційного процесу повинен бути професійним керівником, вирізнятися
  певною політичною майстерністю для здійснення встановлених законом цілей;
• протягом імплементаційного процесу активними прихильниками програми мають бути групи
  виборців і бодай декілька представників законодавчої влади (або голови виконавчої
  влади), за умови, що судова влада буде нейтральною або підтримуватиме цей проект;
• важливо, щоб відносні пріоритети статутних цінностей не руйнувалися появою конфліктної
  громадської політики чи змінами в соціально-економічній політиці, що, натомість,
  може призвести до руйнування теорії статуту та політичної підтримки.

Зосередив увагу на відповіді на запитання: як і кім, на
основі якої інформації приймаються зовнішньополітичні рішення. За визначенням Р.
Снайдера, “постулат теорії полягає в тому, що прийняття рішень відбувається
у складних умовах функціонування державного механізму та пояснюється взаємодією
трьох перемінних величин: роллю та взаємовідносинами різних органів, надходженням
до них інформації та діями окремих осіб”.

В
зв’язку з цим при вивченні сфери компетенції зовнішньополітичних органів широко
враховуються спеціалізація та розподіл відповідальності, структура управління, ступінь
участі у прийнятті рішень; при вивченні інформації – зосередження основної уваги,
відмінності між головною та другорядною інформацією, офіційні та неофіційні канали;
при визначенні мотивації дій державних діячів – їх стан здоров’я, психологічні риси,
здатність до об’єктивного сприйняття, залежність від групових інтересів і суспільних
настроїв.

Велике
значення приділяється розмежуванню рівнів формулювання та прийняття рішень. Найбільш
поширено виділення п’яти рівнів тиску на прийняття рішень: соціально-економічна
еліта, політична та урядова еліта, еліта засобів масової інформації, лідери, що
формують громадську думку, а також невеличка політично активна частина населення.

У
теорії прийняття рішень аналізується сприйняття ситуації як системи. У якості методу
дослідження теоретики прийняття рішень застосовують системний аналіз, який передбачає
насамперед визначення цілей, оцінку значення кожної цілі у системі інших, встановлення
послідовності цілей, вибір оптимальних засобів, розрахованих на одержання найбільшого
ефекту з найменшими витратами. Також знаходять застосування метод ретроспективного
аналізу, імітації конфліктних ситуацій, контент-аналіз.