Культура та цивілізація, їх взаємозв’язок. Концепція А. Тойнбі, О. Шпенглера

Цивілізація – це певний етап розвитку культури. Для неї потрібні певні умови – центр культури місто, письмо, форми державного устрою. Якщо цих умов не вистачає тоді культурний процес відстає назавжди. Поняття “цивілізація” було відоме з античних часів як протиставлення античного суспільства варварському оточенню. У добу Просвітництва (XVIII ст.) поняття “цивілізація”, як правило, використовували для характеристики суспільства, заснованого на розумі, справедливості, освіті.

Концепція Шпенглера. Кожний з виділених ним культурних світів має іденти­чний життєвий цикл, що нагадує життєвий цикл організ­му: зародження, зростання, розвиток, занепад і загибель. Тому у кожній культурі виділяють — дитинство (варвар­ство первісного суспільства), юність (початок розвитку по­літичної організації, мистецтва й науки), зрілість (розквіт усіх важливих сфер суспільного життя) і старість з її не­одмінним супутником — смертю. Кожна фаза в будь-якій культурі Шпенглера автоматично переходить у наступну, як тільки настає її час. На його думку, кожна культура є “живим організмом” і має свою історію. Він заперечував існування загальнолюдської культури, доводячи, що всесвітня історія складається з історії восьми замкнених у своєму розвитку великих культур. До таких культур вчений відносив китайську, індійську, єгипетську, аполлонівську, візантійсько-арабську (магічну), західноєвропейську (фаустівську) і культуру майя. На історичну арену виходить російсько-сибірська культура, яка перебуває у стадії становлення. Кожна культура, на думку вченого, має свою долю і живе приблизно 1000-1500 років. Потім культура вмирає і сліди від неї залишаються у формі цивілізації. Концепція долі є основоположною у філософії культури О. Шпенглера. Загрозу земній історії О. Шпенглер вбачає в надміру раціоналізованій і вкрай запрагматизованій діяльності людей.

Цивілізація для Тойнбі — це самоідентифікація культури, що досягла своїх меж.

Послідовником О. Шпенглера в поглядах на культуру був відомий англійський історик і соціолог А. Тойнбі. Як прихильник концепції історичного коловороту у розвитку локальних культур, він розділив історію людського суспільства на окремі цивілізації. Їх дослідженню вчений присвятив 12-томну працю “Дослідження історії”. Спочатку А. Тойнбі виділив для аналізу 21 цивілізацію, потім скоротив їх перелік до 13 найрозвинутіших. Цивілізації, що раніше розглядалися самостійними, були віднесені до цивілізацій-супутників. Згодом перелік було ним звужено до п’яти діючих, а саме західної, іспанської, індійської, китайської та православної.

У розвитку кожної цивілізації вчений виділяє й аналізує чотири фази: виникнення, ріст, надлам і розпад. Після загибелі цивілізації її місце займає інша. Якщо на перших двох фазах рушійною силою виступає творча меншість, що є носієм “життєвого пориву”, то останні дві фази пов’язані з “виснаженням життєвих сил”. По сусідству з цивілізацією з’являється “зовнішній пролетаріат” — це народи, які з тих чи інших причин не змогли піднятися до рівня цивілізованості. А. Тойнбі гостро критикував західну цивілізацію за втрату духовності і надмірний розвиток меркантильних інтересів та споживацької психології. Нестримна індустріалізація і гонка озброєнь, на думку вченого, приведе до загострення екологічної кризи й посилення боротьби за сировинні ресурси. Індустріальні країни зустрінуться з ворожою позицією технічно відсталих країн, що неминуче завершиться глобальним конфліктом, і в кінцевому підсумку настане економічний занепад. Концепція А. Тойнбі цікава ще й тим, що в ній є досить чітко сформульовані критерії визначення цивілізаційної ідентичності. Він називає релігію, історію, мову, звичаї та культуру. Особливе значення А. Тойнбі надає релігії, яку вважає “цільною й спрямованою в один бік порівняно з різноманітною й повторюваною історією цивілізацій ”.