Об’єктивна реальність з точки зору її сутності, основи. Поняття субстанці, її світоглядне і методологічне значення

Об’єктивна реальність з точки зору її сутності, основи. Поняття субстанці, її світоглядне і методологічне значення

Субстанція (лат. сутність) – об’єктивна реальність в аспекті внутрішньої єдності всіх форм її саморозвитку, всього різноманіття явищ природи та історії, включаючи людину та її свідомість, і тому фундаментальна категорія наукового пізнання, теоретичного відображення конкретного (абстрактне і конкретне). В історії філософії спочатку С. розуміється як речовина, з к-якого складаються всі речі. Надалі, у пошуках підстави всього сущого, С. починають розглядати як особливе позначення бога (схоластика), що веде до дуалізму душі і тіла. Останній – своєрідне вираження несумісності теологічного та наукового мислення. У понятті С. матерія відображена не в аспекті її протилежності свідомості, а з боку внутрішньої єдності всіх форм її руху, усіх відмінностей і протилежностей, включаючи і протилежність буття і свідомості. С. постає як осн. категорія матеріалістичного монізму, як основа і передумова справжнього, змістовного єдності теорії.

Ось чому Ленін вимагав «поглибити пізнання матерії до пізнання (до поняття) субстанції», вважаючи, що «дійсне пізнання причини є поглиблення пізнання від зовнішності явищ до субстанції». Анти-субстанціалістская позиція у філософії відстоюється позитивізмом, к-рий оголошує С. уявної і потот му шкідливою для науки категорією. Відмова від категорії С., втрата «субстанціальною» т. зр. веде теорію на шлях розкладу, незв’язного еклектизму, формального об’єднання непоєднуваних поглядів і положень, представляє, за висловом Маркса, «могилу науки».