Простір і час як форми сутності матерії. Філософія і наука про абсолютність і відносність простору і часу

Простір і час як форми сутності матерії. Філософія і наука про абсолютність і відносність простору і часу

Буття матерії характеризується не тільки системністю, рухом, але й формами її існування – простором і часом.

Простір і час є загальними формами буття всіх матеріальних систем і процесів. Не існує об’єкта, який перебував би поза простором і часом, як немає простору і часу самих по собі, поза матерією, що рухається. Абсолютного простору як нескінченої порожньої протяжності не існує. Всюди є матерія в тих чи інших формах (речовина, поле), а простір виступає як загальна властивість (атрибут) матерії. Так само немає і абсолютного часу, час завжди нерозривно зв’язаний з рухом, розвитком матерії. Простір і час існують об’єктивно і незалежно від свідомості, але зовсім не від матерії.

Простір – є форма буття матерії, що характеризує її протяжність, структурність, співіснування і взаємодію елементів у всіх матеріальних системах. Загальне розуміння простору формується у людини в емпіричному досвіді при характеристиці матеріального об’єкту або множини таких об’єктів, що займають різне положення в просторі.

Час – є форма буття матерії, що виражає тривалість її існування, послідовність зміни станів у змінюванні і розвитку всіх матеріальних систем. У природно-науковій літературі поняття час нерідко вживається як синонім поняття тривалість. На це звертав увагу англійський фізик та філософ Ісаак Ньютон. Поняття час виникає з порівняння різних станів одного і того ж суб’єкуту, який змінює свої властивості.

Простір і час нерозривно зв’язані між собою. Їх єдність проявляється у русі і розвитку матерії. Прагнення глибоко пізнати суть простору і часу пронизує усю матеріальну і духовну культуру людства. Невипадково ще в „Рамаяні”, пам’ятнику духовного життя Стародавньої Індії, знання простору і часу віднесено до властивостей, що визначають гідність людини.