Свідомість і самосвідомість

Свідомість і самосвідомість

Свідомість – відображення дійсності у формах, пов’язаних (прямо чи опосередковано) з практичною діяльністю. Свідомість набуває своєї завершеності та цілісності через самосвідомість, яку розглядають у двох аспектах:

1. Усвідомлення людиною самого себе, свого становища у світі, своїх інтересів і перспектив, тобто власного «Я»;

2. Спрямованість свідомості на саму себе або усвідомлення кожного акту свідомості.

Ці підходи до розуміння свідомості є взаємодоповнюючими.

Самосвідомість – здатність людини поглянути на себе збоку, тобто дистанціюватися від себе, побачити себе очима інших. Дистанціювання від себе забезпечується завдяки комунікації. Людина усвідомлює, постійно звертається до себе, як до внутрішнього співрозмовника, немов би пояснює собі те, що діється, оцінює події, людей, саму себе. Для розвитку самосвідомості важливо розвивати внутрішнє мовлення. Засобом закріплення й розвитку самосвідомості є пам’ять, яка зберігає і репрезентує в межах свідомості минуле, уможливлює дистанціювання від теперішнього і майбутнього.

Функції самосвідомості:

1. самопізнання – охоплює самовідчуття (відчуття власного тіла, свого місця у просторі);
2. самоспостереження і самоаналіз;
3. самооцінки – включає самопочуття (емоційна оцінка своєї життєвої ситуації та себе в ній);
4. саморегуляції – передбачає таку послідовність виявів самосвідомості як самоконтроль, само детермінація, самотворення.