Концепція Штамлера про відроджене право
Концепція Штамлера про відроджене право
Рудольф Штаммлер (1856-1938) один із найвизначніших представників неокантіанської філософії права. Спираючись на ідеї І. Канта, він спробував здійснити традиційне для німецької юридичної думки зусилля створити основи наукового знання про право.
За Штаммлером, поняття права не можна вивести із суспільно-історичного досвіду, а повинно розглядатись як апріорна категорія, яка не залежить від різних соціальних умов. За допомогою поняття права і деяких інших апріорних категорій соціальна реальність сприймається як організована цілісність і в ній виділяється саме право.
Штаммлер, який в цілому розділяв філософські і політичні погляди Марбурзької школи, критикує марксистське матеріалістичне розуміння історії. Він заперечує основну марксистську тезу про первинність економіки, господарчого життя і вторинність права, — тезу про підпорядкованість права економіці. Звинувачуючи марксизм у вульгарному економізмі, Штаммлер стверджував, що право первинне по відношенню до економіки, якщо не в часовому і в причинному, то в крайньому разі, в логічному плані.
Поруч із поняттям права Штаммлер вирізняв ідею права, яка служить масштабом справедливості, правильності права. Ідея права означає, що людям в їхній спільній діяльності, яка регулюється правом, властиве справедливе бажання (хотіння). Стосовно до спілкування людей ідея права дає соціальний ідеал, в якому мислитель убачав регулятивний, впорядковуючий принцип єдності всіх цілей і сформулював його як «спілкування свободно ходячих людей».
Ідея права «соціальний ідеал» у теорії Штаммлера є критерієм оцінки чинного права і в цьому вигляді відіграє роль природного права. На межі ХІХ-ХХ ст. мислитель одним із перших виступив за відродження природного права. Але, на відміну від школи природного права ХУІІ-ХУІІІ ст., природне право у Штаммлера одержало своєрідне значення. Воно не є ні правом, даним природою, ні правом, яке відповідає природі людини, речей або відносин, не існує у вигляді особливого, ідеального правопорядку поруч із позитивним правом. У площині свого змісту, твердив філософ, досконале, ідеальне право неможливе. Право завжди було і залишається недосконалим, а тому – змінним. Але в рамках цього історично перехідного недосконалого права вирізняється правильне право, себто таке, яке орієнтується на справедливість, на ідею права, на соціальний ідеал. Це право і виступає як природне право зі змінним змістом. Змінюється зміст природного права, змінюється відповідно і право позитивне. І ті, й інші зміни не можуть бути визначені інакше, як стосовно до кінцевої мети.
Отже, таке природне право існує поруч із правом чинним лише як масштаб, ідеальна мета, прообраз для фактично діючого права. Природне право не має зовнішньої примусової сили щодо осіб і не зобов язує виконавчі органи, а звертається до законодавця з вимогою відповідного перетворення. Штаммлер не погоджувався з твердженням про те, що правом є лише діючі норми, а всі інші не є правом у власному розумінні слова.