Розквіт Київської Русі за Володимира Великого
Розквіт
Київської Русі за Володимира Великого. Християнізація та державність
Другий етап
у складанні держави Київська Русь пов’язують з правлінням князя Володимира
Великого (Святого), який закінчився в 1015 році (смерть Володимира). Це
період так званої «нової доби» в історії держави, церкви, політики, права.
Протягом
довгого часу розвитку людства не існувало ніякої іншої феодальної ідеології,
окрім релігійної. Тому київський князь Володимир Святославич (Великий,
Святий),
який зійшов на престол у 980-1015 рр., став тим, хто започаткував нову добу в
історії та політико-правових поглядах Київської Русі. Він здійснив релігійну
реформу. Для підготовки християнізації західні країни пройшли майже тривіковий
період. Київська Русь для впровадження «своєї» релігії не мала такого тривалого
часу відповідно до запитів феодальної формації. Не мала держава й відповідного
кола людей, здатних взяти на себе роль провідників нової релігії. На Русі в
ІХ-Х ст. ще не було своєї книжності.
Виникла проблема вибору релігії. Треба було
слов’янське язичництво змінити на нову релігію. Це спромігся здійснити
Володимир і його оточення. У «Повісті временних літ» є повідомлення, що об’єктом
вибору було декілька релігій, поширених на той час у сусідніх з Київською Руссю
країнах. Вони проникали на Русь: Іслам (Волжсько-Камська Болгарія), Іудаїзм
(Хазарія), християнство в його західному (католицькому) і східному
(православному) різновидах.
Літописи засвідчують, що Володимир зробив
вибір східної гілки християнства через особливу красу богослужіння. Але реальні
причини були зовсім інші:
1. Київська Русь робила орієнтацію на
Візантію, а відтак і на релігію, яка там була державною.
2. Візантійська імперія у ІХ-ХІ ст. була
однією з найвпливовіших держав Європи та Близького Сходу.
3. Введення християнства східної гілки
санкціонувало зближення Київської Русі з Візантією.
4. Прийняття християнства зміцнило становище
феодальних верхів.
5. Підняло міжнародний престиж держави.
6. Дало змогу Київській Русі приєднатися до
візантійської культури.
Процес хрещення Русі пройшов декілька етапів:
1. Спонтанне.
2.
Спорадичне (окремі випадки).
3. Перше
офіційне хрещення Русі за Аскольда.
4. Утрата
новим віровченням функції державної релігії в результаті перевороту 882 р.
5. Боротьба
християнства з поганством протягом X ст.
6. Друге
офіційне хрещення 988 р. Володимиром Святославичем.
Володимир дуже енергійно запроваджував
християнство. «Путята хрестив вогнем, а Добриня – мечем» – так підлеглі князя
виконували його наказ стосовно хрещення. Але зближення з Візантією мало і негативні
наслідки:
1. Економічна і культурна перевага Візантії
над Заходом була недовговічна і зберігалася лише до XII-XIII ст.
2. Православ’я надовго пов’язало Русь із
Візантією, яка у своєму розвитку зазнавала все більшого занепаду.
3. Одночасно відбувалося віддалення Візантії,
а з нею разом і Київської Русі від Західної Європи, що ставала передовим
регіоном.
4. У Київській Русі вплив, заподіяний
християнством на соціальну дійсність, сприяв зміні однієї соціальної форми
іншою. Після того як феодальна цивілізація зайняла панівні позиції, відповідна
їй релігія стаза фактором її стабілізації, а згодом і консервації.
5. Християнізація зміцнила феодальну
орієнтацію суспільної свідомості і використання нею культурних досягнень
Візантії.
6. Християнство і ті процеси, що відбувалися
під час хрещення Русі, визначили тип, характер і спрямованість
політико-правового життя держави.
Князювання Володимира Великого – це
період розквіту Київської Русі. В добу свого князювання Володимир:
1. Розширює кордони Київської Русі.
2. У 982 р. робить похід на Закарпаття,
приєднує ці землі до своєї держави і з того часу закріплюється на тій землі
назва Русь.
3. Дуже успішні походи в Крим.
4. Об’єднав у Київській Русі усі слов’янські
племена Східної Європи, а також частину фінських та литовських племен.
5. Варязька дружина поступово зникає і її
місце посідає Київська.
У 987 році Візантійський імператор звертається
за військовою допомогою до Володимира у боротьбі проти ворогів імперії. За цю
допомогу крім грошей Володимир став вимагати видати за нього сестру імператора
Візантії Анну. В імперії стався великий переполох. Сестру імператора Візантії
треба віддати за «варвара». На знак протесту Володимир в цьому ж 987 році
захоплює Крим і візантійське місто Херсонес, де знаходилася одна з головних
християнських святинь. Пережити такого сорому імператор не міг та й піддані не
могли йому пробачити. Анна прибула до Криму. В місті Херсонесі Володимир
прийняв християнство і відразу відбувся шлюб та весілля. Так, політикам із
деяких країн треба знати, хто перший прийшов до Криму.
Влітку 28 липня 988 р., коли не було ще
Москви, московського царства та ін., Володимир наказав всіх киян загнати у
притоку Дніпра річку Почайну. Вона була не глибока, вода тиха і тепла й там
всіх разом хрестили за східним православним обрядом. Були присутні грецькі
попи, які не знали місцевої мови, візантійські місіонери та болгарське духовенство,
яке запросив Володимир. Останні мали при собі церковні книги болгарською мовою.
Ця мова вживається і до наших днів духовенством руської православної церкви і
відома, як старослов’янська. Цим було покладено початок роздвоєння між мовою
книжною і мовою народною.
Створена церква опинилася в залежності від
Константинопольського патріархату. Володимиру вдалося добитися, щоб у Києві,
Чернігові, Переяславі, Турові, Білгороді, Володимирі, Тмутаракані були
засновані гпархії. Пізніше в Новгороді та Ростові. В 988 р. Володимир проводить
«адміністративну реформу». Про це йде мова в «Повісті временних літ». Було у
нього 12 синів: Вищеслав, Ізяслав, Ярослав, Святополк, Всеволод, Святослав,
Мстислав, Борис, Гліб, Станіслав, Позвизд, Судислав. Вождів племінних княжінь
Володимир замінив у різних містах держави синами – намісниками. Такими діями
вперше був «зламаний сепаратизм». Київська Русь стала дійсно об’єднаною
державою. Як ми бачимо історія має особливість повторюватися. В наші часи
державі Україна знову випала доля боротися з «сепаратизмом».
Реформа 988 р. зміцнила державну владу на
місцях. З того часу в основних містах держави від імені Володимира:
1. Стали
збирати данину.
2. Управляти державою.
3. Чинити суд.
4. Відбулася концентрація
держави.
5. Кордони стали практично постійні.
6. Київ високо піднісся над
іншими містами Русі.
7. Для захисту держави, пише Нестор-літописець, з 988 р.
Володимир по кордонам Київської Русі став будувати міста-фортеці. Практично
виникла прикордонна варта. Ці фортеці — вали на 1000 км вбереглися до наших
часів. їх називали в той час «змієвими».
8. Крім адміністративної реформи
Володимир провів судову реформу, зробив великий внесок у розвиток
давньоруського законодавства.
9. У літописі Нестор пише, що Володимир дуже дбав
про «Статут земляний», удосконалив його, який ще започаткувала княгиня Ольга.
10. Володимир створив багатонаціональну імперію Київську Русь, сильну
централізовану владу, налагодив вигідні, великі економічні зв’язки. Але він
розумів, що необхідно розвивати й інше об’єднуюче начало, продовжувати
об’єднувати населення Русі на релігійній християнській основі.
Як було
сказано, Володимир особисто прийняв хрещення в Херсонесі і йому була
потрібна підтримка церкви. Він добивається від Константинопольського патріархату,
щоб Київський єпископ дістав титул митрополита. Володимир намагався створити
автокефальну церкву, незалежну від Візантійського патріарха. Тому християнство,
запозичене, стало не візантійським, а чисто українським, оскільки на чужі
обряди поступово накладалися ті обряди українців, які існували в них, коли вони
були ще язичниками. Як пишуть літописці та історики після хрещення Русі від 28
липня 988 р. ще понад 300 років «вогнем і мечем» робили наших пращурів
язичників – християнами.
З прийняттям християнства, окрім світських,
з’являються і церковні закони. Пізніше церковні закони були систематизовані і
на визнання за слуг
хрестителя Русі на протязі багатьох століть носили назву «Статут Володимира
Великого». Церковні закони встановлювали:
1. Десятину на утримання церкви з різних
доходів (торгівля, будинки, табуни коней, різних тварин, зібраного врожаю, суду
і суддів).
2. «Статут» затверджував існування церковного
суду, який мав право розглядати наступні справи (про знахарство, чаклунство,
карати за старовинні вірування – язичництво, образи, які існували в язичників;
злочини проти християнства, осквернення Христа або церкви, спроби висміювати
церковні обряди, справи про шлюб, про розлучення, майнові спори, побиття батька
або матері.
Під церковне судочинство підпадали: 1.
Церковні люди. 2. Ігумени. 3. Чернеці. 4. Попи. 5. Попаді. 6. Дяки. 7. Особи,
які шукали церковного захисту (старці, каліки, сліпі, криві, прочани).
Доба князя Володимира була практично періодом
завершення утворення держави – Київської Русі. Дослідник М. Ю. Брайчевський,
який вивчав цю проблему, вважав, що було декілька етапів проникнення християнства
в Київську Русь, а князь Володимир Святославович 988 року остаточно вирішив це
питання.
Хрещення Київської Русі стало, безперечно,
вагомою загально-цивілізаційною подією. Цим актом Русь остаточно визначила своє
входження в загальноєвропейський історично-культурний та політико-правовий
простір. Розширювалися її економічні та культурні зв’язки з багатьма
європейськими країнами. На Русі поширювалася писемність, література, мистецтво,
архітектура, зачатки права, виникли школи. Нова релігія здійснила цементуючу
дію на процес формування давньоруської народності, сприяла державному єднанню
всіх руських земель. У галузі соціально-економічного розвитку Давньої Русі
християнська ідеологічна та політико-правова система стала явищем прогресивним
настільки, наскільки був прогресивним на даному етапі феодальний спосіб
виробництва.
Староруська держава не формувалась на
незайманому ґрунті. Вона увібрала досвід усіх тих слов’янських та
неслов’янських державних і напівдержавних організацій, які в минулому існували
на цій території. Багатоетнічний характер цієї в своїй основі слов’янської
держави сприяв засвоєнню історичної спадщини Візантійської та Римської
імперій. Історіографічне окреслення «Імперія Рюриковичів» зустрічаємо в
Іларіона, який згадує «старого Ігоря» та «Славного Святослава» – перших творців
цієї держави у своєму творі «Слово про закон і благодать». У трактуванні
Іларіона нова християнська держава Русь займала своє гідне місце серед інших
державних утворень того часу.
Церква і
держава на Русі не знали протистояння. Логіка говорить про перевагу політичного
та правового чинника – княжої влади – над церковною організацією. Церква на
Русі не відразу стала самостійною політичною силою. Церква була суттєвим
елементом державної структури. Руський клір завжди почувався відповідальним за
долю держави, оцінюючі діяння князів. У 1073 р. Феодосій Печерський, ігумен
Києво-Печерського монастиря, звинувачував Святослава в тому, що «неправедно
сотворима і не по закону сідеша на столі том, і яко отца і брата старійшого
почневама Ізяслава христолюбця».
Виступи на захист моральних
принципів, обов’язкових князеві, ставали для проповідників нагодою формувати у
слухачів християнський світогляд. Церква зміцнювала авторитет державної влади
та виправдовувала розширення володінь Київської держави. Князь брав духовних
осіб на державну службу, призначав ієрархів, залучав клір до управління
державою. Всі ці риси були притаманні Руській церкві вже за часів Володимира.