Поняття, види та особливості джерел права соціального забезпечення

Поняття, види та особливості джерел права соціального забезпечення

Формами вираження права можуть бути закони і підзаконні
акти. Основним нормативно-правовим актом, що встановлює право громадян на
соціальний захист, в тому числі і на соціальне забез­печення, є Конституція
України. Закони як нормативно-правові акти наділені вищою юридичною силою. Це
означає, що всі інші правові акти не повинні суперечити закону. В Україні,
згідно Кон­ституції України, закони приймаються єдиним вищим органом за­конодавчої
влади – Верховною Радою України.

Підзаконні нормативні акти, як різновид правових актів,
вида­ються відповідно до законів, на основі законів, на виконання їх, для
конкретизації законодавчих приписів чи їх тлумачення, а та­кож для встановлення
первинних норм. Вони є своєрідним засобом забезпечення виконання законів.

В Україні створено єдину державну систему соціального
забез­печення, яка передбачає централізоване правове регулювання, що гарантує
повсюдно на всій території країни однакові умови та нор­ми, рівні можливості
здійснення громадянами свого одного з най­важливіших конституційних прав –
права на соціальне забезпечен­ня. Крім того, місцевими органами державної влади
можуть видаватися нормативні акти, якими передбачається надання окре­мим
категоріям громадян додаткових, крім тих, які передбачені законодавством,
певних видів соціального забезпечення. Але такі нормативні акти діють лише на
території відповідної місцевої ради і передбачені цими нормами види соціального
забезпечення фінан­суються із місцевого бюджету.

В залежності від цілеспрямованості, нормативно-правові
акти, що є джерелами права соціального забезпечення, можна кла­сифікувати за
рядом ознак: за органами правотворчості, за формою акту, за сферою дії, за
юридичною силою акту, за колом регульо­ваних правовідносин, за дією
нормативного акту у часі і в просторі, за колом осіб, за характером нормативних
положень тощо.

В залежності від органів правотворчості джерела права
соціаль­ного забезпечення можуть поділятися на акти, які видаються:

1) вищими органами
державної влади та управління (Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Президентом
Ук­раїни);

2) центральними органами державного управління
(Міністерством праці та соціальної політики, Міністерством охорони здоров’я,
Міністерством фінансів, Національним банком, Пенсійним фон­дом, Фондом
соціального страхування). Цими органами норма­тивні акти приймаються як
самостійно, так і сумісно з іншими органами;

3) місцевими органами державної влади та самоврядування;

За формою акта джерела права соціального забезпечення мо­жуть
бути класифіковані на: закони, укази, декрети, постанови, розпорядження,
накази, інструкції, правила, положення тощо.

За сферою дії джерела поділяються на: загальнодержавні та
ло­кальні (місцевої дії).

За ступенем
узагальнення поділяються на:

1) комплексні, тобто такі, які водночас є джерелами
кількох га­лузей права;

2) базові, зазвичай, це закони чи постанови, прийняті
Верховною Радою України, які містять загальні положення, а детальне
регламентування передбачене підзаконними актами. Основним критерієм
розмежування джерел права соціального забезпечення слід визнати класифікацію за їх юридичною
силою. В цьому плані вони поділяються на:

а) міжнародні правові акти, ратифіковані Україною;

б) закони України;

в) підзаконні нормативні акти:

– Укази Президента України;

– декрети,постанови, розпорядження Кабінету Міністрів України;

– накази, інструкції, правила центральних органів
виконавчої влади;

– розпорядження та рішення місцевих органів виконавчої
вла­ди та самоврядування.

Система юридичних джерел права соціального забезпечення
по­будована на принципах ієрархії і являє собою порядок розміщення джерел права
залежно від їх юридичної сили і зводиться до таких принципів:

– відмінності конституційного і законодавчого
регулювання;

– пріоритет актів законодавчої влади перед актами
виконавчої влади;

– перевага актів вищих органів держави у порівнянні з
нижчи­ми;

– наявність первинних і вторинних актів;

– можливість зупинення і скасування нормативних актів.
Ієрархія законодавчих джерел базується на підпорядкованості

органів, що приймають акти. Саме місце органу в структурі
дер­жавних органів влади і управління визначає місце того чи іншого джерела в
системі джерел права.

Всі нормативно-правові акти, що видаються в нашій державі
передусім класифікуються за характером та особливостями тих суспільних
відносин, на регулювання яких вони спрямовані.

Така класифікація відповідає поділові системи права на
галузі, підгалузі та правові інститути. Часто один і той самий нормативно-пра­вовий
акт містить норми, що регулюють різні за характером суспільні відносини, будучи
водночас джерелом кількох галузей права. Наприклад, Закон України «Про статус
та соціальний за­хист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катаст­рофи»
є джерелом водночас таких галузей права, як екологічне, трудове, земельне,
фінансове право, право соціального забезпечен­ня тощо. А Конституція України є
джерелом будь-якої галузі національної системи права.

Право соціального забезпечення має досить складну систему
юридичних джерел, що обумовлено характером правового регулю­вання цієї галузі
права. Предмет права соціального забезпечення включає різноманітні суспільні
відносини з матеріального забезпе­чення і соціального обслуговування. Тому
джерела права соціаль­ного забезпечення можна класифікувати відповідно за
основними видами соціального забезпечення: пенсії і допомоги, професійне
навчання і працевлаштування інвалідів, соціальнс-побутове, жит­лово-комунальне
та медичне обслуговування пенсіонерів, медико-соціальна експертиза,
протезно-ортопедична допомога, забезпечен­ня спеціальними транспортними
засобами і засобами пересування, утримання осіб похилого віку і інвалідів в
стаціонарних закладах системи соціального захисту, пільги на проїзд в
громадському транспорті, пільги в оподаткуванні, а також різноманітні види
соціального забезпечення, передбачені міжнародними угодами і до­говорами
України з іншими державами в області соціального забез­печення.

Дія нормативно-правового акта в часі визначається
моментом набрання ним чинності та моментом припинення його дії. Порядок
набрання чинності нормативно-правовими актами визначений Ука­зом Президента
України від 10 червня 1997 р. № 503/97 «Про по­рядок офіційного оприлюднення
нормативно-правових актів та на­брання ними чинності», де зазначено, що
нормативно-правовї акти Верховної Ради України і Президента України набирають
чинності через десять днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не
передбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному
друкованому виданні. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України
набирають чинності з моменту їх прий­няття, якщо більш пізній строк набранн.ч
ниига чинності не перед­бачено в цих актах. Акти Кабінету Міністрів України,
які визна­чають права і обов’язки громадян, набирають чинності не раніше дня їх
опублікування в офіційних друкованих виданнях.

Такими друкованими виданнями є газета «Урядовий кур’єр»,
«Офіційний вісник України» та «Відомості Верховної Ради Ук­раїни».

Дія нормативного акта може припинятися відповідним компе­тентним
на це органом або після закінчення строку його дії (в разі видання на певний
строк) чи у зв’язку із заміною його новим.