Специфіка ліберальної моделі соціальної держави

Специфіка ліберальної моделі соціальної держави

Із середини 90-х років ХХ ст. започатковується ліберальна модель соціальної держави — відмова від патерналістської ролі, орієнтація на подолання соціального утриманства, створення умов для діяльності і розвитку громадян та їх об’єднань. Водночас соціальна держава, побудована на принципах субсидіарності, залишила за собою право втручатися тоді, коли люди не можуть подбати про себе власними зусиллями.

Один з основних постулатів класичного лібералізму – абсолютна свобода індивіда в економічній сфері. Тільки повна свобода, за класичними ліберальними поглядами, забезпечить громадянам держави такі умови, які б дали змогу найбільшою мірою реалізувати свої здібності.

Переважна більшість дослідників схильна вважати США, Велику Британію, Ірландію ліберальними державами добробуту.

Базові критерії віднесення до ліберальної моделі:

• основним принципом побудови є індивідуалізм та особиста відповідальність, що суттєво відрізняє ліберальну державу добробуту від консервативної і соціал-демократичної моделей;
• розвинені приватні соціальні послуги. Державні програми охоплюють незначну частину населення. Рівень соціальної допомоги мінімальний, надається на нетривалий час;
• регулятором соціальних прав є розвинений ринок (соціальні ризики компенсуються повною мірою для груп, які беруть участь у виробництві, інші стають залежними від соціальної допомоги);
• основним джерелом фінансування є приватні заощадження та приватне соціальне страхування.

Властивим для цієї моделі є помірковане, вкрай дозоване втручання держави в соціальну сферу; вибірковість, адресність, а не універсалізм під час розподілу соціальних виплат; посилення співробітництва між суспільним та приватним секторами в реалізації соціальних програм; розширення системи соціального страхування; активна та динамічна політика прибутків.

Така політика спрямована на створення системи, яка б, з одного боку, деякою мірою пом’якшувала соціальну нерівність, а з другого, робила це таким чином, щоб це не заважало трудовій мотивації населення. Розмір допомог нужденним не повинен перевищувати певної межі з тим, щоб сприяти бажанню працювати як з боку отримувачів цих допомог, так і взагалі всього населення.

Свобода як основна цінність цивілізованого суспільства залишається наріжним каменем лібералізму, і саме з цією цінністю пов’язане негативне ставлення лібералів до надмірного зростання соціальних витрат. Базовими цінностями, які можуть забезпечити цю «позитивну свободу» громадянина, з неоліберальної точки зору є: гарантія громадянських свобод та політичних прав людини; відсутність дрібної опіки держави та будь-якого примушення по відношенню до громадянина; рівність громадян не тільки перед законом, але й по відношенню до економічних, соціальних, духовних благ.

Ці принципи свободи та рівності з урахуванням розвитку суспільства передбачають, що кожен член демократичного суспільства повинен мати право на отримання мінімальної кількості благ та послуг, необхідних для свободи та рівності особистості.