Визначення і вимірювання бідності. Поняття прожиткового мінімуму

Визначення і вимірювання бідності. Поняття прожиткового мінімуму

Вимірювання бідності — комплекс засобів та оцінки різних рівнів та видів бідності. Вимірювання бідності передбачає такі послідовні етапи:

1) окремі індивіди або домогосподарства ранжуються на основі одного чи кількох критеріїв матеріального та нематеріального, передусім соціального добробуту;

2) визначається межа бідності, яка дає змогу виокремити бідних від небідних верств населення, окремих типів сімей;

3) дані на рівні індивідів або домогосподарств агрегуються в показники бідності для країни загалом і регіонів та основних груп населення, на підставі яких визначають показники найбідніших верств.

При цьому обґрунтування межі бідності повинно знайти емпіричне підтвердження.

Виділяють передусім абсолютну межу бідності, основним елементом якої є вартість набору для задоволення соціально-економічних потреб, продуктів харчування, який забезпечує потреби організму в харчових речовинах та енергії. Крім того, сюди входить деякий набір послуг та обов’язкові комунальні платежі.

За оцінкою Світового банку, межею такої бідності є щоденний дохід у розмірі 1 дол. на 1 людину з урахуванням купівельної спроможності долара в цінах 1985 (у 2002 ця сума становила близько 2,5 дол.), а для країн Європи і Центральної Азії — 4 дол. на день. Загалом абсолютний рівень (помірна бідність) бідності включає не лише фізіологічні потреби, але й мінімум соціальних благ, тоді як крайній рівень такої бідності — лише мінімальний набір продуктів харчування.

Відносна бідність передбачає отримання індивідом або домогосподарствами таких доходів, які б дали можливість забезпечити прийнятий в даному суспільстві нормальний життєвий рівень.

В кількісному вимірі найчастіше для вивчення відносної бідності використовується фіксована частка (40—60%) середнього доходу або рівня споживання. Так, у країнах ЄС відносним показником бідності є такий дохід домогосподарств, який становить 40—60% середнього.

Найпоширеніший метод встановлення відносної межі бідності полягає в тому, що певний відсоток населення (нижчий дециль або квантиль) визначають як бідних, а потім з’ясовують соціально-демографічні характеристики, які відрізняють їх від інших верств населення. Після цього обґрунтовують вибір критерію середнього рівня, за який найдоцільніше брати показник нижчого та вищого рівнів середнього доходу, точніше ознаки, які найчастіше зустрічаються в цій сукупності.

Однак орієнтуватися лише на відносний рівень бідності при здійсненні політики соціального захисту населення недоцільно, бо це може зумовити низку серйозних методологічних і політичних проблем. Замість боротьби з бідністю буде проводитись політика обмеження нерівності доходів.

Показники

Коефіцієнт бідності (частка бідних домогосподарств в загальній кількості домогосподарств).

Коефіцієнт бідності характеризує тільки ступінь поширеності бідності і не дозволяють оцінити, наскільки доходи бідних домогосподарств нижчі за межу бідності.

Індекс глибини бідності дозволяє оцінити наскільки нижче щодо межі бідності розташовані доходи бідних домогосподарств.

У різних країнах світу використовуються різні підходи до вимірювання бідності.

Європейські країни в основному орієнтовані на вимірювання бідності не як абсолютного, а як відносного показника. Економічна трактування такого підходу полягає в положенні, що бідними є ті, рівень життя яких істотно відхиляється від сформованих у даній країні стандартів.

У Європі для вимірювання відносного рівня бідності, як правило, використовується два основних підходи:

1) За методикою ОЕСР, бідним вважається людина з доходом менше 60% медіанного доходу (Медіанний дохід – рівень доходу, нижче і вище якої розташовуються по 50% населення країни) по країні.

2) Також Європейське статистичне агентство розраховує частку населення з доходами менше 50% середньодушового фактичного доходу в країні. Вважається, що людина з таким рівнем доходів піддається потенційному ризику бідності.

У США використовується інший підхід для визначення частки незаможного населення. У принципі він аналогічний тому, що використовується в Росії, тобто за межу бідності приймається вартісна оцінка мінімального споживчого кошика. Відповідно до даного підходу, бідними вважаються громадяни, доходи яких виявляються нижче розрахованого рівня. Особливість же американського підходу полягає в тому, що частка витрат на купівлю продуктів харчування в мінімальної споживчому кошику повинна становити не більше третини всіх витрат. Тобто, межа бідності визначається шляхом 3х-кратного збільшення вартості мінімального продовольчого кошика.

У Законі України «Про прожитковий мінімум» дано таке визначення прожиткового мінімуму: «прожитковий мінімум — вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я, набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціаль­них і культурних потреб особистості».

Спожи вчий ко шик — набір товарів, що характеризує типовий рівень і структуру місячного (річного) споживання людини або сім’ї. Використовується для розрахунку мінімального споживчого бюджету (прожиткового мінімуму), виходячи із вартості споживчого кошика у актуальних цінах. Застосовується як база для порівняння розрахункових і реальних рівнів споживання.

На основі даних по споживчому кошику та споживчому бюджеті розраховуються такі показники, як мінімальна зарплата і мінімальні пенсії. Поняття споживчого кошика існує у багатьох країнах світу. Проте ці «кошики» мають певні національні особливості.: споживчий кошик американця нараховує 300 продуктів і послуг, француза — 250, англійця — 350, німця — 475. Український споживчий кошик нещодавно був розширений до 297 найменувань продуктів.

Наприклад, у споживчому кошику британця передбачені витрати на підключення до інтернету, покупку мр-3-плеєра та гітару, а також послуги садівника. Навіть найменш забезпечені німці мають право на цифровий фотоапарат та відеокамеру, сканер та принтер, а також тонометр. Французи закладають у споживчий кошик послуги перукаря, косметичні засоби та харчі для котів та собак. «Стурбовані» здоровим способом життя американці мають у кошику тютюнові та горілчані напої, а також витрати на мобільний та комп’ютерний зв’язок.