Механізм держави та характеристика його структурних елементів

3. Механізм держави та характеристика його структурних
елементів

До механізму функціонування держави
відносять все те, що пов’язане з внутрішньодержавним управлінням та самоуправлінням.
Першочергове значення у механізмі функціонування держави надається праву.

При такому підході до механізму
держави більш повно відображаються державні явища та важелі стійкого функціонування
держави, але на думку більшості українських
вчених, згідно структурно-функціонального підходу, поняття «механізм держави» передбачає
винятково систему державних організацій. Останні, залежно від свого основного
призначення, поділяють на:

– державний апарат, що є системою державних органів (законодавчі, виконавчі, судові,
контрольно-наглядові), які наділені державно-владними повноваженнями для реалізації
завдань і функцій держави;

– державні підприємства та установи, які під керівництвом державних органів практично
здійснюють завдання і функції держави у сфері економіки (виробничу, науково-дослідну,
торговельну та іншу господарську діяльність) підприємства, або діяльності, пов’язаної
зі створенням нематеріальних цінностей у соціальній та духовній сферах – установи.

Механізм сучасної держави — у його людському
вимірі та раціональному розумінні – це
інституціоналізовані (організовані) групи (об’єднання) громадян, які у певному правовому
порядку наділяються державно- владними повноваженнями з метою забезпечення соціального компромісу та згоди.

Традиційно українська наукова еліта механізм держави
тлумачить під кутом зору інституціонального підходу. В інституційному розумінні
механізм держави є атрибутом держави, що відбиває
інституціональний аспект державності, зміст якого складає система
державних організацій, а саме державних органів, державних підприємств та установ,
які покликані забезпечити реалізацію завдань та функцій держави.

Для нього притаманні такі ознаки:

– механізм держави – це система взаємозв’язаних, взаємодіючих, ієрархічно
підкорених державних органів, державних підприємств та установ.

– організаційна структура та відносини між елементами механізму будуються
на принципі субординації (мають ієрархічний
характер):

– рішення вищестоящих елементів
механізму є обов’язковими для нижчестоящих;

– державні підприємства та установи здійснюють свою
діяльність під керівництвом державних органів.

Структурні елементи механізму держави є юридичними
особами. Згідно із ст. 80 ЦК України, юридичною особою визнається організація, створена
і зареєстрована у встановленому законом порядку, яка наділяється цивільною правоздатністю
і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді. Вона має відокремлене майно, можє
від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов’язки.

Створюється та функціонує механізм
держави на державній формі власності.У державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, що належать державі Україна.
Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи
державної влади (ст. 73 Цивільного кодексу України).

Наведені ознаки у своїй сукупності дають можливість
відмежувати державні організації від недержавних структур у політичній системі суспільства.
Але треба мати на увазі, що таке розмежування переважно має інституційний характер
і не виключає необхідності взаємодії усіх елементів політичної організації суспільства.
Державний механізм діє та розвивається не ізольовано від інститутів громадянського
суспільства. Його взаємодія, наприклад з органами місцевого самоврядування, які
не входять до системи органів державної влади, має дві правові підстави. Вона ґрунтується
на спільності завдань, які вирішуються у сфері економіки та соціального розвитку,
на можливості наділення органів місцевого самоврядування окремими державними повноваженнями.
Причому останнім повинні бути передані необхідні матеріальні та фінансові ресурси
для їх реалізації. Держава контролює реалізацію переданих повноважень.

Взаємодія механізму
держави з місцевим самоврядуванням сприяє розширенню демократичної бази державної
влади. Реалізації конституційного права громадян на участь в управлінні державними
справами (ст. 38 Конституції України) відповідає і курс на взаємодію державних органів
з громадськими об’єднаннями громадян – громадськими організаціями, політичними партіями,
профспілками, рухами тощо. Вміння досягнути консенсусу між державною владою та громадянським
суспільством призводить в решті решт до суспільного порозуміння та злагоди, що є
запорукою соціальної та економічної стабільності, піднесення суспільства та держави.

Частину механізму держави,
а саме, систему всіх державних органів, що наділені державно-владними повноваженнями
з метою безпосереднього управління суспільством та виконання завдань та функцій
держави називають державним апаратом.

Для державного апарату притаманні
певні ознаки, які його відокремлюють
від інших державних організацій механізму держави:

1. Він представляє собою систему, тобто упорядковану сукупність державних органів, пов’язаних
між собою загальними принципами побудови та функціонування, єдиною кінцевою метою
діяльності. До апарату держави входять законодавчий орган (парламент), президент,
виконавчі органи (уряд, міністерства, державні комітети, відомства тощо), судові
органи (конституційні, верховні, господарські та інші суди), контрольно-наглядові
(прокуратура, омбудсман та інші), правоохоронні органи (міліція, збройні сили, митні
органи тощо).

2. В основу побудови та розподілу компетенції між органами
державного апарату покладений принцип поділу
влади.

3. Його діяльність здійснюється в одній із правових форм державної діяльності (правотворчій,
правозастосувальній, правоохоронній, контрольно-наглядовій, установчій).

В Україні державний апарат побудований відповідно доцентралізовано-сегментарної
моделі, оскільки в основу його організації та діяльності покладається наступна система принципів –
основоположних засад, які визначають основні підходи до формування і функціонування
державних органів. Основними з них вважають:

1. Принцип пріоритетності прав і свобод людини, який передбачає обов’язок для державних органів та службовців визнавати,
реалізовувати та охороняти прав і свобод людини.

Цей принцип закріплений у ст. 3 Конституції України:
«Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються
в Україні найвищою соціальною цінністю.

2. Принцип демократизму, який виражається перш за все
у широкому залученні громадян у формуванні та організації діяльності державних органів.
Елементами якого є:

– принцип народовладдя, який передбачає, що джерелом
влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної
влади та органи місцевого самоврядування (ст. 5 Конституції України). Представницькі
державні органи поділяються на первинні, ті що обираються народом (парламент та
глава держави) і вторинні, які формуються за допомогою первинних (усі інші органи
державної влади).

– принцип поділу влади. В основу поділу державних органів
на фундаментальні гілки влади (законодавчу, виконавчу і судову) покладено теорію
поділу влади, що є структуротворчим та функціональним принципом раціональної організації
і контролю за діяльністю інститутів з боку державної влади.

У державно-правовій практиці України
цей принцип уперше був проголошений у Декларації про державний суверенітет України,
а пізніше в ст. 6 Конституції України, яка закріпила його більш широко, наголосивши,
що органи законодавчої, виконавчої і судової влади здійснюють свої повноваження
у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Це має істотне
значення для забезпечення функціонування державних структур на основі законності,
у межах своєї компетенції.

Поділ влади забезпечує чітке функціонування механізму
держави в цілому, оскільки не дає можливості жодній з гілок влади узурпувати владні
повноваження інших. Саме з цією метою фундатори теорії поділу влади в її основу поклали
принцип стримувань і противаг. До системи стримувань і противаг відносять визначення
різних термінів повноважень парламенту і президента, призначення різних строків
їх виборів, право парламенту притягнути президента до відповідальності в порядку
імпічменту, право президента на розпуск парламенту, спільне призначення президентом
і парламентом деяких вищих посадових осіб.

– принцип взаємної відповідальності
та взаємодопомоги особи й держави. Передбачає обмеження державної влади правами і свободами
людини та громадянина (влада визнає невідчужуваність прав громадян). Держава, в
особі державних органів, повинна забезпечувати і одночасно нести політичну та юридичну
відповідальність за порушення справедливості та рівності у взаєминах із громадянином,
інститутами громадянського суспільства, іншими державами на підставі норм права.
Обов’язковість закону для державної влади забезпечується системою гарантій, а саме:
відповідальністю уряду перед первинними представницькими органами; дисциплінарною,
цивільно-правовою або кримінальною відповідальністю посадових осіб держави за порушення
прав, свобод конкретних осіб, за перевищення владою, зловживання службовим становищем;
імпічментом президента тощо.

До форм контролю з боку громадськості
за виконанням обов’язків державних структур відносять: референдум, опитування, звіти
депутатів перед виборцями.

Відповідальність особи перед державою
будується на таких самих принципах. Застосування державного примусу має відбуватися
у межах діючого законодавства, не порушуючи міру свободи особистості, відповідати
тяжкості скоєного правопорушення.

1. Принцип законності. Передбачає точне та неухильне
дотримання та виконання норм права усіма громадянами, державними органами та іншими
суб’єктами права. Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конституції України органи законодавчої,
виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією
межах і відповідно до законів України.

2. Принцип професіоналізму та компетентності – створює сприятливі умови для
залучення найкваліфікованіших та високопрофесійних
кадрів у діяльності державного апарата, гарантує вирішення основних питань державного
життя в інтересах населення держави.

3. Принцип ненасильства – у роботі
державного апарату основна роль належить організаційним та виховним методам, а метод
примусу має
допоміжне, другорядне значення.

4. Принцип гласності та врахування
громадської думки – забезпечує
відкритість діяльності державних органів. У зміст
цього принципу входить право кожного на отримання інформації, яка торкається його
прав та законних інтересів, а у більш широкому розумінні – формування громадської
думки про діяльність державного апарату.

5. Принцип поєднання колегіальності та єдиноначальності,який забезпечує поєднання демократичних та бюрократичних засад державного апарату.

Називаються й інші принципи побудови та функціонування апарату держави, а саме:поєднання виборності та призначеності; економічність та науковість; позапартійність державних
службовців.

До основних напрямків
удосконалення механізму сучасної демократичної держави можна віднести:

1. створення державою належних умов для запровадження
принципів самофінансування щодо елементів механізму держави;

2. децентралізація і скорочення штату службовців державного
апарату;

3. удосконалення роботи з кадрами державного апарату,
підвищення професіоналізму державних службовців;

4. реорганізація державного апарату з метою усунення дублювання
повноважень його структурних елементів;

5. неухильне дотримання в організації та функціонуванні
державного апарату конституційного принципу поділу влади на законодавчу, виконавчу,
судову;

6. переорієнтація роботи державного апарату на проблеми
забезпечення повної та безперешкодної реалізації прав і свобод людини та громадянина;

7. розробка правових процедур вирішення конфліктів між
елементами державного механізму;

8. підвищення ролі судових органів, забезпечення їх незалежності.