Основні принципи права

4. Основні принципи
права

Поняття «принцип» у перекладі
з латинської мови означає «початок», «першооснова», «первинність». З давніх давен
принцип вважався підвалиною, фундаментом будь-якої соціальної системи (в тому числі
правової), вимоги якого поширювалися на всі явища, що належали до цієї системи.
Принципи не формулюють конкретних прав і обов’язків і не завжди забезпечені конкретними
законодавчими санкціями, однак від того, на яких принципах заснований правовий порядок,
можна значною мірою судити про характер самої держави (демократична, тоталітарна
тощо).

Принципи права можна класифікувати
за такими підставами:

а) за формою нормативного вираження
(тобто за характером нормативного джерела, в якому вони закріплені);

б) за сферою дії (в одній чи в
кількох галузях, праві в цілому);

в) за змістом.

За формою нормативного вираження
принципи можна розподілити на такі, що закріплені в міжнародних та внутрішньодержавних
деклараціях, конституціях і в поточному законодавстві. За сферою дії вирізняють
загальноправові, міжгалузеві, галузеві та принципи правових інститутів. За змістом
бувають загально-соціальні (економічні, політичні та ін.) і спеціально-юридичні
принципи. Можлива й інша класифікація, пов’язана з дослідженням специфічних принципів,
властивих певним структурним спільностям, наприклад загальнолюдські (цивілізаційні),
типологічні, історичні та ін. Розглянемо деякі з них.

Загальнолюдські (цивілізаційні) принципи права.

Загальнолюдські (цивілізаційні)
принципи права безпосередньо визначаються досягнутим рівнем розвитку людства (політичним,
економічним, соціальним, моральним тощо) і повинні виступати універсальним критерієм
становлення національних правових систем. Вони закріплені в міжнародних правових
документах і частково у внутрішньому законодавстві окремих держав.

Загальнолюдські принципи формуються
в перебігу продуктивної взаємодії людського суспільства на фоні виникнення цивілізаційної
ідентичності народів і являють собою одне з кращих досягнень людства. Будучи визнаними
загальнолюдськими і закріплені в міжнародно-правових документах, ці принципи стають
обов’язковими для всіх держав (наприклад, принципи, закріплені в Статуті Організації
Об’єднаних Націй від 26 червня 1945 року, в Заключному Акті Наради з безпеки і співробітництва
в Європі від 1 серпня 1975 року, Декларації про принципи міжнародного права, що
стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту
Організації Об’єднаних Націй від 24 жовтня 1970 року та ін.).

Водночас прогресивна правова думка сформулювала
такі загальні засади, які не можуть реалізуватися незалежно від принципів організації
і функціонування всієї соціальної системи, включаючи і правову. До них належать
принципи гуманізму, демократизму, справедливості, свободи, рівноправності та інші,
тобто ті, без яких право не може функціонувати. Кожен з них знаходить свій вияв
як у системі права в цілому, так і в окремих його галузях та інститутах.

Принцип гуманізму – одна з найважливіших
ціннісних характеристик цивілізованого суспільства, що визнає благо людини, його
право на свободу, щастя, виявлення своїх здібностей критерієм прогресивності соціальних
інститутів.

Принцип демократизму прямо випливає
з принципу народовладдя. Однак ідея права полягає у прагненні окремої людини до
відносної свободи від влади – державної, особистої і навіть народної. Тому в праві
принцип демократизму проявляється шляхом закріплення в нормах правового становища
людини, порядку участі народу у формуванні органів державної влади, в здійсненні
правової політики, у створенні й удосконаленні законодавства.

Принцип справедливості передбачає
його трактування як зовнішнього щодо права явища і як спеціально-юридичної категорії,
що відбиває певні властивості самої юридичної форми. Йдеться про здатність права
захищати політичні, економічні та інші інтереси різних соціальних груп (класів),
кожна з яких має свої уявлення про справедливість (наприклад, з точки зору вільного
населення Риму рабство цілком відповідало його уявленням про справедливість). Щодо
справедливості, то як спеціально-юридична категорія вона розглядається в масштабі
відповідності, пропорційності, збалансованості і певної гармонійності між здійсненими
витратами, зусиллями, звершеннями людей і відповідною реакцією на це суспільства,
вираженої у вигляді винагороди, заохочення чи осудження. У цьому разі вказаний принцип
виступає як принцип усієї правової системи.

Принцип свободи як можливість
вибору варіанта поведінки являє собою абсолютне благо і може бути обмежений лише
необхідністю забезпечити свободу інших осіб, що досягається шляхом встановлення
певної міри свободи окремої особи. Діяльність органів держави і посадових осіб має
бути спрямована на створення умов для реалізації і захисту свободи людини.

Принцип рівності виражається в
рівності правового становища всіх перед законом, наявності рівних загальногромадянських
прав і обов’язків, рівному захисті перед судом незалежно від національної, статевої,
релігійної належності, походження, місця мешкання, посадового стану та інших обставин.

Загальноправові
принципи.

Загальноправові принципи, характерні
для права в цілому, визначають якісні особливості всіх правових норм національної
правової системи незалежно від специфіки регульованих ними суспільних відносин.
Вони діють у всіх галузях права, через що їх називають загальними (за обсягом),
або основними. До них належать: єдність прав і обов’язків суб’єктів суспільних відносин,
га-рантованість прав і свобод громадян, принцип відповідальності за вину, принцип
законності, поєднання стабільності і динамізму та деякі інші.

Міжгалузеві й галузеві принципи.

Міжгалузевими називаються принципи,
що діють відразу в кількох галузях права. Більшість принципів мають міжгалузевий
характер, бо більш-менш одноманітно виражені в нормах кількох галузей. До них належать
принципи судоустрою, судочинства (цивільного, господарського, кримінального) і правового
стану осіб, які беруть участь у процесі. Це, зокрема, такі: незалежність суддів
і підкорення їх тільки законам; здійснення правосуддя тільки судом; рівність прав
учасників судового розгляду; всебічність, повнота й об’єктивність з’ясування обставин
справи; ніхто не може бути суддею у власній справі; усність, безпосередність, безперервність,
гласність процесу; національна мова судочинства; доступність судового захисту та
багато інших.

Міжгалузевими принципами є такі
принципи, як «дозволено все, що не заборонено законом», а також «дозволено тільки
те, що прямо дозволено законом, все інше заборонено», які відповідають загальнодозволеному
і дозволено-заборонному типам правового регулювання.

Галузеві принципи підкреслюють
особливості конкретної галузі права і нарівні з предметом і методом сприяють індивідуалізації
галузі як самостійної в загальній системі права. Принципи галузей – це не раз і
назавжди дана аксіома; вони, як і норми права, можуть змінюватися, зокрема зі зміною
суспільних відносин, на базі яких виникає галузь права. Так, процеси реформування
політичної, економічної, соціальної та інших сфер життя суспільства не могли не
відбитися на змісті галузевих принципів.

Принципи правових інститутів.

Принципи правових інститутів діють
у межах однорідних суспільних відносин, що регулюються нормами окремого інституту.
Іноді їх ототожнюють з загальноправовими або галузевими принципами, піддаючи сумніву
саму необхідність існування принципів окремих інститутів права. Разом з тим принципи
окремих інститутів права становлять цілком самостійну наукову категорію і виступають
конкретизуючим елементом системи загальних принципів права.

Так, інституту
призначення покарання у кримінальному прігві відповідає ціла система принципів,
які є логічним продовженні загальних засад, характерних для держав з демократичною
і гуманістичною орієнтацією, зокрема: законність покарання в розумінні конкретного
його прояву, визначеність покарання у вироку суду; обґрунтованість і обов’язковість
його мотивування у вироку; гуманність конкретного покарання, яке не може спричиняли
фізичних страждань засудженому або принижувати його людську гідність; індивідуалізація
покарання, тобто відповідність покарання небезпеці злочинця (врахування особи винного);
справедливість покарання, яка адекватна небезпеці злочину і відповідає уяві суспільства
про карність вчинків певного роду.