Види протиправної поведінки

5. Види протиправної поведінки

Види правопорушень за ступенем суспільної
небезпечності (шкідливості):

– проступки (провини, делікти);

– злочини.

Види проступків за галузями права:

Адміністративні проступки – це суспільно небезпечні
протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) посяганні
на суспільні відносини, що складаються у сфері державного управління і охороняються
законом. Адміністративними проступками є вчинки, що заважають здійсненню нормальної
виконавчої і розпорядчої діяльності державних і громадських органів і організацій,
посягають на суспільний або державний порядок, власність, права та законні інтереси
громадян.

Як правило, вони регулюються нормами
адміністративної, фінансової та інших галузей права і не пов’язані з виконанням
службових обов’язків (наприклад, порушення правил протипожежної безпеки; незаконне
використання спеціальних технічних засобів негласного одержання інформації; останнім
часом – порушення митних правил: недоставляння в митницю товарів і документів для
контролю, пошкодження митного забезпечення, розвантаження, видача і використання
імпортних вантажів без дозволу митниці, порушення зобов’язань щодо транзиту та ін.).

Дисциплінарні проступки – це суспільно шкідливі
протиправні діяння, які полягають у невиконанні робітником, службовцем, військовослужбовцем,
студентом виробничих, службових, військових або навчальних обов’язків, порушенні
правил внутрішнього трудового розпорядку. Згідно з Дисциплінарним статутом органів
внутрішніх справ України на осіб рядового й начальницького складу можуть накладати
такі дисциплінарні стягнення: зауваження, догана, сувора догана, затримка в присвоєнні
чергового спеціального звання або поданні до його присвоєння на строк до одного
року, попередження про неповну службову відповідність, пониження в спеціальному
званні на один ступінь, звільнення з органів внутрішніх справ.

У навчальних закладах і навчальних підрозділах
Міністерства внутрішніх справ України, крім цих стягнень, можуть застосовувати:
позбавлення звільнення з розташування навчального закладу, підрозділу на строк до
одного місяця, позачергове призначення в наряд по службі (за винятком призначення
в караул або черговим підрозділу) чи на роботу до п’яти нарядів.

Конституційні проступки – це суспільно шкідливі
протиправні діяння, які полягають у винному (умисному чи необережному) заподіянні
шкоди порядку організації та діяльності органів влади і управління, конституційним
правам і свободам громадян, але не мають ознак складу злочину. Слід підкреслити,
що конституційна відповідальність може наставати лише у випадках прямого порушення
конституційно-правової заборони чи невиконання функцій, завдань, обов’язків, покладених
конституційно-правовою нормою на суб’єктів конституційно-правових відносин. Санкцією
конституційно-правової відповідальності може бути скасування актів, звільнення з
посади (відставка, усунення з поста), дострокове припинення повноважень тощо. Так
нормами конституційного права передбачено, наприклад, дострокове припинення повноважень
народного депутата України (ст. 81 Конституції України), усунення з поста Президента
України в порядку імпічменту (ст. 111 Конституції України), скасування рішень голів
місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України,
іншим актам законодавства України (ч. 8 ст. 118 Конституції України), відповідальність
Кабінету Міністрів України перед Президентом України і Верховною Радою України (ст.
113 Конституції України), відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування
перед територіальною громадою та перед державою (ст. ст. 75, 76 Закону України “Про
місцеве самоврядування в Україні”).

Цивільні проступки
– це суспільно шкідливі протиправні діяння,
які полягають у порушенні громадянами й організаціями майнових і особистих немайнових
відносин, що виникають між суб’єктами права і становлять для них матеріальну та
духовну цінність (наприклад, невиконання зобов’язань за цивільно-правовим договором,
поширення чуток, що принижують честь і гідність людини).

Цивільно-правові проступки регулюються нормами
цивільного, сімейного, фінансового, аграрного права. На відміну від злочинів цивільні
проступки не мають вичерпного переліку в законодавстві. Цивільно-правова відповідальність
носить значною мірою правовідновлючий (компенсаційний) характер.

З прийняттям у 2011 році Податкового кодексу
України набувають актуальності такий різновид правопорушення як податкові проступки
– суспільно шкідливі протиправні діяння,
які порушують права і законні інтереси суб’єктів податкових правовідносин. За їх
вчинення встановлена юридична відповідальність.

Злочин – це передбачене кримінальним законом суспільно-небезпечне
винне каране діяння (дія чи бездіяльність), вчинене суб’єктом злочин.

Якщо суспільно небезпечний проступок не передбачений
кримінальним законом, він злочином не визнається. Якщо проступок має всі ознаки,
перелічені в кримінальному законодавстві, але не має підвищеного ступеня суспільної
небезпеки, він також не може бути визнаний злочином.

Для особи, яка вчинила злочин і притягується
до юридичної відповідальності, законом як наслідок цього передбачена судимість.

Слід згадати про міжнародні правопорушення під якими ми розуміємодію або бездіяльність суб’єктів міжнародного
права, що суперечать нормам і принципам міжнародного права або власним зобов’язанням
і заподіюють шкоду іншому суб’єкту, групі суб’єктів міжнародного права або всьому
міжнародному співтовариству.

Види міжнародних
правопорушень:

– міжнародні злочини – наприклад, работоргівля, піратство, міжнародний тероризм
та ін

– міжнародні делікти (проступки) – наприклад, порушення
торгових зобов’язань

Склад
правопорушення – це система ознак протиправної поведінки,
необхідних і достатніх для притягнення до юридичної відповідальності.

Об’єкт правопорушення – це ті суспільні відносини,
які охороняються нормами права і на які посягає суб’єкт правопорушення.

Розрізняють загальний, родовий і безпосередній
види об’єктів правопорушення.

Загальний об’єкт правопорушення – це ті суспільні відносини, що охороняються правом
і яким правопорушення завдає шкоди. Коло таких суспільних відносин буде в кожному
випадку різне і залежно від нього утворюється певний вид правопорушення. Наприклад,
кримінальне право України має своїм завданням забезпечення прав і свобод людини
та громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля,
конституційного ладу України, миру та безпеки людства тощо. Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод
та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових
відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування,
їх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських
функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Родовий об’єкт – це більш чи менш широке коло однорідних і взаємопов’язаних
відносин, на яке посягає ціла низка правопорушень. Родовий об’єкт правопорушень
найчастіше зазначається в назві розділу Особливої частини відповідного кодексу.
Надалі він одержує своє певне визначення на підставі тлумачення цієї назви й змісту
статей, що містяться в розділі, але може подаватися й законодавчий опис родового
об’єкта. Наприклад, відносини власності, громадський порядок, певні галузі та сфери
діяльності тощо.

Безпосередній об’єкт – це конкретні суспільні відносини, на які безпосередньо
спрямоване одне або декілька правопорушень. Правильне встановлення безпосереднього
об’єкта забезпечує правильність кваліфікації діяння. Наприклад, безпека руху, людська
гідність тощо.

Разом з тим, якщо
правопорушник посягає, наприклад, на право особи на власність, то це передбачає,
що він посягає на конкретні речі – гаманець, шапку, магнітофон тощо. Такі конкретні
речі, на які спрямоване протиправне посягання, називають предметом правопорушення.

Об’єктивна сторона правопорушення – це його зовнішня сторона, яку складають протиправні діяння
(дія чи бездіяльність), викликані ним небезпечні шкідливі наслідки і причинний зв’язок
між діянням і його наслідками. Як й інші елементи
складу правопорушення, об’єктивна сторона чітко закріплена в нормі права. Наприклад,
тілесні ушкодження можуть бути тяжкими, середньої тяжкості, легкими. Кожне з них
утворює самостійний склад злочину, що передбачений відповідною статтею КК України.

Ознаки об’єктивної сторони правопорушення:

– протиправне
діяння (дія чи бездіяльність);

– суспільно
шкідливі наслідки;

– причинний
зв’язок між ними;

– місце,
час, спосіб, знаряддя, обставини скоєння правопорушення.

Дія – це активна поведінка
людини, яка усвідомлює свої вчинки і здатна керувати ними, охоплює не тільки рухові
процеси тіла самої людини, а й процеси,
що керуються людиною. Наприклад,
хуліганство, порушення правил міжнародних польотів та ін.

Бездіяльність – це пасивна поведінка людини, яка проявилася в
невиконанні особою тих дій, які вона повинна та могла в даній ситуації здійснити,
наприклад, ненадання лікарем допомоги хворому.

Думки, переконання,
наскільки б вони не засуджувались морально, не є правопорушенням, оскільки вони
не є діянням – вчинком.

Суспільно шкідливі наслідки – це ті негативні зміни, які настають, завдаються
об’єкту посягання (суспільним відносинам, що охороняються).

Причинний зв’язок між протиправним
діянням і суспільна шкідливими наслідками має місце тоді, коли ці наслідки об’єктивно походять від певної
дії чи бездіяльності.

Причинний зв’язок
існує тоді, коли, по-перше, причина (діяння) в часі передує наслідкам; по-друге,
причина повинна ці наслідки викликати; по-третє, без цієї самої причини (без цього
діяння) дані наслідки не настали б. Наприклад, якщо в результаті наїзду шофера наступила
смерть пішохода, то не можна відразу ж вирішити питання про наявність причинного
зв’язку між дією шофера (наїздом) і наслідком, що наступив (смерть пішохода). Необхідно,
з’ясувати, чи порушив шофер якісь спеціальні правила (правила безпеки прямування
й експлуатації транспортних засобів), тому що смерть пішохода могла наступити і
не в результаті порушення цих правил, а в результаті серцевого нападу.

Всі правопорушення скоюються в певному місці чи декількох місцях, в певний проміжок
часу, за певних обставин, у той чи інший спосіб, за допомогою тих
чи інших засобів. Усі ці ознаки є складовими частинами об’єктивної сторони складу
правопорушення.

Суб’єктом правопорушення визнаються фізичні та юридичні особи, що мають
здатність і можливість нести юридичну відповідальність за свої протиправні дії (деліктоздатність). У кримінальних, дисциплінарних правопорушеннях суб’єктами
правопорушення можуть бути індивіди, лише фізичні особи, які досягли певного віку,
і є осудними.

У цивільних, матеріальних – фізичні і юридичні
особи, адміністративних – переважно фізичні особи, а в окремих випадках, встановлених
у законодавстві, суб’єктом може бути і юридична особа (порушення правил пожежної
безпеки, невиконання вимог щодо охорони праці, порушення законодавства про захист
прав споживачів та ін.).

Суб’єкт
злочину – це елемент складу злочину, що характеризує злочинця:

– фізична особа – тільки фізичні особи визнаються
суб’єктами злочину, оскільки лише вони є кримінально караними;

– вік особи – досягнення встановленого кримінальним
законом віку, з якого настає кримінальна відповідальність:

• загальна дієздатність
  – з 16 років;
• за певними статтями
  КК України відповідальність настає з 14 років;

– осудність – здатність особи усвідомлювати та
оцінювати суспільне значення своєї дії чи бездіяльності або керувати ними;

– спеціальні ознаки суб’єкта (спеціальний суб’єкт):

• громадянство,
• посадова особа,
• військовослужбовець,
• фах,
• особливо небезпечний рецидивіст,
• особа, що відбуває покарання у вигляді позбавлення волі,
• особа, що підлягає призову на строкову військову службу,
• працівник транспорту,
• член виборчої комісії,
• родинні відносини (батьки, діти).

Колективними суб’єктами правопорушень можуть
бути державні, обласні чи районні держадміністрації, чи органи місцевого самоврядування
(наприклад сільські, селищні, міські ради), громадські організації (наприклад, профспілки),
юридичні особи.

Юридична особа не може бути суб’єктом кримінального
злочину. Ним може бути посадова особа підприємства, організації, установи або особа,
яка виконує функції керівника організації, капітана морських, річкових і повітряних
суден та ін. Така особа іменується в юридичній літературі спеціальним суб’єктом
правопорушення. Вона може виступати суб’єктом матеріального і адміністративного
проступку.

Правопорушення, суб’єктом
якого є юридична особа, являє собою не що інше, як винну дію конкретних фізичних
осіб, що призвела до заподіяння певної шкоди. Хоча суб’єктом відповідальності в
таких випадках виступає юридична особа, це не виключає можливості відшкодування
збитків, заподіяних організації внаслідок притягнення її до юридичної відповідальності,
винною в цьому правопорушенні фізичною особою. Наприклад, у ст.
1191 ЦК України закріплене положення про те, що особа, яка відшкодувала збитки,
завдані з вини іншого, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі
сплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Суб’єктивна
сторона правопорушення – сукупність ознак,
що характеризують суб’єктивне (психічне) ставлення особи до вчиненого нею протиправного
діяння і його негативних наслідків, а саме – вина, мотив, мета правопорушення.
Обов’язковою серед них є вина – безпосередній вияв психічного ставлення до вчиненої
шкідливої дії (або бездіяльності) та її негативних наслідків.

Залежно від інтелектуального та вольового
змісту психічного ставлення особи до вчиненого нею діяння закон поділяє вину на
умисну і необережну.

Умисел, як форма вини, характеризується
тим, що особа, під час скоєння забороненого законом діяння, усвідомлювала його протиправний
характер, передбачала його небезпечні наслідки і бажала їх настання (прямий).
Наприклад, особа свідомо робить постріл в іншу людину, усвідомлюючи суспільно небезпечний
характер свого діяння і передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки (смерть
іншої людини); особа, під час скоєння забороненого законом діяння, усвідомлювала
його протиправний характер, але байдуже ставилася до настання можливих негативних
наслідків, хоча і передбачала можливість їх настання (непрямий). Наприклад, двірник,
який попередньо не огородив тротуар, скидає з даху гострі брили криги, а на зауваження
відповідає: «Нехай не ходять».

Необережність при скоєнні правопорушення
має місце тоді, коли особа передбачала абстрактну можливість настання суспільно
небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх ненастання
чи відвернення (протиправна самовпевненість – частіше за все протиправна самовпевненість
має місце при дорожньо-транспортних пригодах) або не передбачала можливості настання
таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити (протиправна недбалість
– наприклад, при розголошенні слідчим матеріалів кримінальної справи, що знаходиться
у його провадженні коли він веде розмову у кав’ярні, метро та ін.).

Випадково заподіяна шкода характеризується
тим, що особа не передбачала настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій
(чи бездіяльності) і не могла або не повинна була їх передбачити. Казус – це факт,
що виникає не з волі та бажання особи. У цьому випадку юридична відповідальність
не настає. Наприклад, курсант навчального закладу з дотриманням усіх правил безпеки
веде стрільбу на полігоні з автомату і випадково влучає в особу, яка зайшла на полігон,
нехтуючи огорожею і попереджуючими написами.

Мета – це уявлення особи про бажаний результат, до якого
вона прагне, скоюючи правопорушення. Наприклад, убивство з метою приховати інший
злочин.

Мета правопорушення формується спочатку на основі підсвідомого, а
потім усвідомленого потягу до задоволення потреби, що становить мотив правопорушення.
Мета і мотив є психологічною основою для утворення у суб’єкта правопорушення ставлення
до здійснюваного діяння. Цілі в умисних правопорушеннях мають протиправний характер,
оскільки, мета, яку бажає досягти особа, пов’язана із заподіянням шкоди певному
об’єкту, що охороняється нормою права. У необережних правопорушеннях цілі мають
нейтральний або суспільно-корисний характер (наприклад, мотивом перевищення швидкості,
що спричинило ДТП, могло бути прагнення не запізнитися на роботу). Правове значення
мотивів і цілей таке ж, як і у решти факультативних ознак складу правопорушення.

Мотив (франц. motif – спонукальна причина)
– усвідомлене спонукання (прагнення) до здійснення конкретних вольових дій чи
утримання від них (бездіяльність), зумовлені потребами, інтересами й нахилами правопорушника,
для задоволення (реалізації) яких він обирає певні суспільно небезпечні форми й
засоби. Мотив є істотним елементом складного суб’єктивного процесу,
що зумовлює прийняття рішення діяти саме так, а не інакше, і пояснює психологічні
причини скоєння правопорушення. Наприклад, убивство з корисливих мотивів.