Поняття та історія виникнення лобізму

Поняття та історія виникнення лобізму

Лобізм
–

• особлива система і практика реалізації інтересів окремих організацій
  і різноманітних груп громадськості шляхом цілеспрямованого впливу на законодавчі
  та виконавчі органи державної влади;
• діяльність соціальних груп, які відстоюють свої особливі політичні
  інтереси;
• групи тиску на органи законодавчої і виконавчої влади з метою
  впливу на процес ухвалення рішень органами державної влади з питань внутрішньої
  і зовнішньої політики;
• дії державних органів, законодавчих, виконавчих, судових властей,
  спрямовані на підтримку окремих галузей і сфер економіки держави, регіонів, підприємств,
  соціальних груп, зумовлені взаємодією з групами тиску.

Лобізм – це політико-правовий інститут,
що являє собою механізми впливу груп інтересів на суб’єктів владних повноважень
незалежно від їх державної та/або партійної належності, а також на суб’єкти міжнародного
публічного права.

Етимологічно
англійське слово «лобі» належить до середньовічної латини (lobia). Спочатку латинське
слово «лобіа», чи змінене на англійське слово «лобі», зафіксоване у 1553 р., яке
позначало тоді прохідні коридори, переважно в монастирях. Від них відходили двері
до окремих кімнат, галерей, тихих куточків, які ставали місцем зустрічей зацікавлених
осіб із «зовнішнього» монастирю світу та його мешканців, що володіли на той час
чималою владою, у тому числі й політичною.

Пізніше
ця характеристика поширилася на аналогічні коридори й холи в театрах і вже у XVII
ст. – у парламентах. Із 1640 р. слово «лобі» вживається для вказівки на приміщення
навколо залів засідань, де відбувалися зустрічі законодавців із громадянами.

Є й інші
відомості, що вказують на більш ранній часовий період появи терміну (1808 р.). У
них зазначено, що перші згадування про лобістів (у той час застосовувався термін
«угруповання») можна знайти ще у статтях «Федераліста»: у 10 номері один із батьків-засновників
американської Конституції Дж. Медісон визначив їх як «групу громадян, що належать
до більшості чи меншості суспільства, об’єднаних подібними інтересами, що протистоять
інтересам інших громадян».

Саме Дж.
Медісон започаткував негативне ставлення до лобізму як до деструктивної сили суспільства:
«Аргументи проти лобізму зводяться до того, що їхня діяльність підриває віру громадян
у державні інститути, форми діяльності лобістів не завжди законні, у цілому діяльність
закрита і не піддається суспільному контролю».

Історично
вважається, що лобізм виник в Англії у XVII ст. У кулуари (це один з перекладів
слова lobby) виходили члени англійського парламенту, де їх і зустрічали зацікавлені
особи.

Свій класичний
сенс термін лобізм здобув у Америці XIX ст. Традиція лобізму йде корінням в роки
президентства Уліс С. Гранта (1869-1877 рр.). Вечорами 18-й американський президент
і його команда часто відпочивали в лобі готелю Willard, де зацікавлені особи могли
викласти їм свої погляди про користь того або іншого рішення.

З 1946
р. діяльність лобістів у США регламентована законодавством. Відповідно до Закону
1946 р. (Federal Regulation of Lobbying Act) лобіст зобов’язаний: по-перше, зареєструватися,
а по-друге, чотири рази на рік надавати відповідним органам свій фінансовий звіт.

Реальним
інструментом фінансування лобістської діяльності в США є виборчі фонди. У США не
існує державного фінансування виборів. Тобто конгресмену, який планує залишитися
в Капітолії ще на один термін, доводиться самому знаходити джерела фінансування
передвиборної кампанії. Ними можуть стати ті групи, інтереси яких він просуває під
час своєї діяльності у Вашингтоні. Частку коштів законодавці отримують від комітетів
політичної дії (PAC), які і є не чим іншим, як лобі. Нині чинний закон про федеральні
виборчі кампанії дозволяє корпораціям, профспілкам та іншим організаціям створювати
спеціальні незалежні фонди для збору добровільних внесків з метою їх подальшого
використання на фінансування компаній. Причому на відміну від індивідуальних пожертв
сума внесків РАС не обмежена.

З 1979
р. американські лобісти об’єдналися у лігу, найважливішим завданням якої нині є
визначення професії лобіста, як самостійної, що володіє власним змістом, зробити
її загальновизнаною, підняти її престиж в громадській думці тощо. Це є свідченням
того, що лобізм до нині сформувався, як політичний інститут. На сьогоднішній день
лобізм є не тільки одним з головних механізмів вироблення й прийняття державних
рішень, але й важливою діючою силою становлення плюралістичної демократії за рахунок
впливу, що здійснюється на органи державної влади. Лобізм (англ. lobbysm, від англ. lobby – приймальня, кулуари) – дії
представників недержавних організацій у ході контактів з представниками органів
державної влади та органів місцевого самоврядування з метою домогтися прийняття
(чи неприйняття) рішень відповідно до інтересів соціальних груп, що представлені
цими організаціями. Лобізм – одна з форм взаємодії владних структур демократичної
держави та інститутів громадянського суспільства (зокрема, інтереси можуть мати
екологічний, місцевий, підприємницький, професійний характер).

У світовій
практиці статус лобістів постійно уточнюється.

Наприклад,
у тих же самих США, чиновникам, які вийшли у відставку, заборонено займатися лобістською
діяльністю протягом одного року

У 1995
році, Конгрес США прийняв Закон, у якому були уточнені терміни й поняття, які вживаються
в практиці лобізму:

Лобіст
– той, кого найняв або прийняв на роботу клієнт, хто організував декілька (більш
одного) контакту від імені цього клієнта та витратив на це протягом шість місяців
не менш ніж 20 % свого часу на обслуговування клієнта.

Лобістська
фірма – суб’єкт підприємницької діяльності, який має мінімум одного співробітника,
найнятого для того, щоб представляти кого-небудь, окрім свого роботодавця.

Лобістський
контакт – комунікація в усній чи письмовій формі від імені клієнта з відповідальними
представниками виконавчої чи законодавчої влади з питань законів, правил, нормативів,
дотацій, дозволів, займів, програм або призначення когось на будь-яку посаду, що
підлягає затвердженню сенатом.