Візантія при Ісаврійській і Македонській династіях

Ісаврійська (Сирійська) династія

Політику імператорів Іраклійської династії продовжив Лев III (правив в 717-741 роках), засновник Ісаврійської династії. Ісаврійські імператори були діяльними і вдатними правителями. Повернути землі, зайняті слов’янами, вони не могли, але їм принаймні вдалося не підпустити слов’ян до Константинополя. У Малій Азії вони відбилися від арабів, витіснивши їх за межі цих територій. Особливу популярність принесла Ісаврійським імператорам їх роль у бурхливих подіях навколо іконоборства. Іконоборство – єретичний релігійний рух, спрямований проти поклоніння іконам, зображенням Ісуса Христа та святих. Його підтримували широкі верстви суспільства і багато священнослужителів, перш за все в Малій Азії. Однак воно суперечило древнім церковним звичаям і було засуджене римською церквою. Зрештою, після відновлення вшанування ікон собором 843 року, рух був придушений.

Візантія за Македонської династії

Доба правління імператорів Македонської династії стала часом розквіту Візантії. Константинополь перетворився у найбільший на той час торговельний центр, а візантійські купці підпорядкували собі всю торгівлю між Заходом і Сходом. Саме завдяки розвиткові торгівлі до скарбниці імператора надходили такі прибутки, яких не мав жоден із королів Західної Європи.

Для Візантії небезпека арабських завоювань припинилась у другій половині IX ст., коли Арабський халіфат розпався на окремі держави. Імперія сама перейшла в наступ і розпочала тривалі війни за повернення втрачених територій. Найбільших успіхів досяг імператор Василій II (976-1025).

Він зробив Візантійську імперію наймогутнішою державою Європи, але спричинився до її занепаду, витрачаючи всі сили імперії на завоювання нових земель. Ослаблення Візантії стало однією з причин її поразки у боротьбі проти турків-сельджуків.