Гай Октавіан Август
Гай Октавіан Август
Октавіан Август — перший римський імператор, засновник принципату, який зіграв ключову роль у переході Римської держави від епохи громадянських воєн (І ст. до н. е.) до епохи «римського», або «августівського», світу (І-II вв.). Народився в сім’ї незнатного, але багатого сенатора Гая Октавія і племінниці Юлія Цезаря Атії. Втративши в чотири роки батька, виховувався у будинку своєї бабки Юлії, а потім вітчима. Цезар, захопивши владу і не маючи прямих спадкоємців, наблизив до себе Октавіана; після вбивства Цезаря юнак, що за заповітом був усиновлений ним, вступив у боротьбу за владу. Виступивши на боці сенату проти Марка Антонія в Мутінській війні (43 р. до н. е.), Октавіан розгромив його і вигнав з Італії. Не отримавши від сенату обіцяних нагород, він захопив Рим і уклав з Антонієм та іншим видним соратником Цезаря Лепідом союз (2-й тріумвірат). Знекровивши своїх супротивників в Італії масовим терором (проскрипції) і збагатившись за їхній рахунок, тріумвіри розгромили потім під Філіппами (Македонія), (42 р. до н. е.) війська Брута і Кассія (вбивць Цезаря). Антоній отримав східні провінції для війни з Парфією, Октавіан — Захід і Італію для наділення ветеранів землею і грошима, Лепід — Африку. Згодом Октавіан розбив на Сицилії Секста Помпея і позбавив влади Лепіда (36 р. до н. е.); відновив постачання до Рима хліба із заморських провінцій і знищив численні ватаги розбійників і піратів. Авторитет Октавіана в Італії помітно зріс, вплив же Антонія був підірваний невдалим походом у Парфію і одруженням на єгипетській цариці Клеопатрі VII.
У війні з Антонієм (офіційно оголошеній Клеопатрі) на боці Октавіана була більшість італійців. Найближчий його друг Марк Віпсаній Агріппа розбив поблизу мису Акцій (31 р. до н. е.) флот Антонія і Клеопатри. Вони втекли до Єгипту і через рік, аби не потрапити в полон, покінчили з собою. 13 січня 27 р. до н. е. Октавіан заявив у сенаті, що передає державу в розпорядження сенату і римського народу. Однак сенат, очищений незадовго до цього від всіх небажаних Октавіану осіб, «наказав» йому залишитися біля керма управління. Йому були декретовані посада намісника всіх провінцій, де стояли легіони, почесний титул першого сенатора (принцепса) і почесне ім’я Август. Пізніше він був «вибраний» верховним понтифіком (головою римського жрецтва) (12 р. до н. е.) і проголошений «батьком вітчизни» (2 р. до н. е.).
Таким чином, Август зосередив у своїх руках найвищу військову, цивільну і жрецьку владу, яка була «вручена» йому на законній підставі сенатом і народом. Новий політичний устрій, що склався в Римі та химерно поєднував у собі риси монархії і республіки, сучасні вчені іменують принципатом, а самі римляни називали республікою або відновленою республікою. Цей устрій протримався протягом трьох століть, поступово еволюціонуючи в бік монархії. Август прагнув укріпити традиційний соціальний лад.
Видавши найжорстокіші закони проти непокірних рабів, він дозволив покірним шукати у влади захисту проти свавілля рабовласників. Безземельні сільські плебеї почали отримувати за службу в армії землю або гроші на обзаведення господарством. Міський плебс у Римі був заспокоєний регулярними роздачами безкоштовного хліба і пишними видовищами. Нобілітет втратив монополію на політичну владу, але зберіг неписане право на вищі магістратури. У результаті Августу вдалося стерти найгостріші соціальні суперечності і на довгі роки затвердити в державі мир і спокій.