Формування основ феодальних відносин у Каролінгській державі

Формування основ феодальних відносин у Каролінгській державі

Для Галлії (нині територія Франції) п’яте століття стало часом глибоких соціально-економічних перетворень. У цієї багатющої провінції Рима знайшов свій вияв глибоку кризу, що охопила імперію. Почастішали виступи рабів, колонів, селян, міської бідноти. Розкладена Римська Імперія вже не могла захищати свої кордони від іноземних вторгнень і, перш за все германців – східних сусідів Галлії. У підсумку велика частина країни виявилася захопленої вестготами, Бургундії, франками (салічних і репуарскімі) та іншими племенами. З цих племен, врешті-решт, найсильнішими виявилися Салічні франкські племена. Їм знадобилося трохи більше 20 років, щоб наприкінці V-початку VI століття захопити велику частину країни. На чолі цього племені стояв військовий вождь (згодом – король) Хлодвіг з роду Меровінгів, за наполяганням якого франки прийняли християнство католицького спрямування, що забезпечило йому підтримку гало-римської знаті і пануючої в Галлії католицької церкви.

Виникнення класового суспільства у франків, що намітилося у них ще до переселення на нову батьківщину, різко прискорилося за часів завоювання Галлії.

На зміну рабовласницькому типу держави і права в результаті закономірного історичного процесу приходить феодальний тип держави і права як складова частина феодальної суспільно-економічної формації.

Кожний новий похід збільшував багатства франкської військово-племінної знаті. При поділі військової здобичі їй діставалися кращі землі, значна кількість колонів, худоби та т.д. Знать піднялася над рядовими франками, хоча ті, як і раніше залишалися особисто вільними і навіть не відчували посилення економічного гніту. Вожді й старші, входячи у смак розкоші, перетворили випадкові подарунки у вигляді зерна, м’яса, тварин і т.д. в регулярні обов’язки, а римляни привчили їх брати золото і гроші.

Вони (франки) розселилися на новому місці сільськими громадами, так званими марками. Марка вважалась власником усієї землі громади, що включала лісу, пустки, луги, орні землі. Орні землі ділилися на наділи і досить швидко перейшли в спадкове користування окремих сімей.

Галло-римляни опинились у положенні залежного населення, яке за чисельністю перевищувала кількість франків в кілька разів. Але, незважаючи на це, галло-римська аристократія зберегла свої багатства. Єдність класових інтересів поклала початок поступового зближення франкської і гало-римської знаті, причому перша стала домінуючою. І це особливо далося взнаки при формуванні нової влади, за допомогою якої можна було б тримати вповіновеніі колонів і рабів. Колишня родоплемінна організація не мала і, слідчо, не давала засобів і способів здійснення цих цілей. І установи родоплемінного ладу починають поступатися місцем нової організація з військовим вождем – королем і особисто йому відданою (в ідеалі) дружиною на чолі. Король і його наближені фактично вирішують найважливіші питання державного життя: питання, що стосуються податків, питання війни і миру і т.д., хоча ще зберігаються народні збори та деякі інші інститути колишнього ладу франків. Формуються нова “публічна влада”, яка вже не співпадає безпосередньо з населенням. Вона складається не тільки з озброєних людей, що не залежать від рядових вільних, але і примусових установ всякого роду, яких не було при родоплемінного ладу. Затвердження нової публічної влади пов’язане з введенням територіального розподілу населення. Землі, заселені франками, стали ділитися на “пагі”, що складалися з більш дрібних одиниць – сотень. Управління населенням, що мешкали в пагах і в сотнях, вручалася спеціальним посадовим особам. У південних районах Галлії спочатку було збережено римське адміністративний поділ. Формування феодальних відносин у франків і гало-римлян було не однаковим, хоча б тому, що воно починалося з різних вихідних рубежів: фраки вступали в епоху феодалізмав період розкладання первіснообщинного ладу, а гало-римляни – в ході розпаду рабовласницького суспільства.

Перехід до феодалізму в умовах порівняно низького рівня розвитку продуктивних сил та переважання сільськогосподарського виробництва був пов’язаний з розвитком феодальної власності на землі. Саме поземельні відносини визначали в цей час саме суспільство, характер його соціального і політичного ладу, класову сутність держави.

Історично феодалізм виникає двома основними шляхами:

1) у результаті розкладання рабовласницького ладу і зародження в його надрах феодальних відносин, поступово перетворюються в панівні виробничі відносини (як це мало місце в рабовласницьких державах)

2) в результаті розкладання первіснообщинного ладу, виникнення в його надрах рабовласницького та/або феодального укладів і перемоги феодальних відносин, які перетворюються в панівні виробничі відносини (наприклад, у східних і західних слов’ян). Народи Європи перейшли до феодалізму, минаючи рабовласницький лад.

При всьому різноманітті шляхів виникнення феодалізму зміст цього процесу всюди полягала в одному і тому ж.

По-перше, відбувається розкладання сільської громади, і громадська власність, а також виділилася в руки феодалізірующейся светскойдуховной знаті. Утворюється велике землеволодіння і виникає клас феодалів.

По-друге, вільні селяни-общинники і невільні землевласники, що залишилися від попередньої формації, перетворюються в клас феодально-залежних селян, позбавлених права власності на землю і обробляють землю, що належить феодалам. З цим пов’язаний процес перетворення вільної селянської сільської громади там де вона збережуться, в залежності або від великих землевласників, або від государства1.

Основними класами феодального суспільства були феодали і феодально-залежне селянство. Феодальної експлуатації піддавалися не тільки селяни, але й ремісники, які проживають у містах, розташованих землях феодалів.

Особливість класового феодального суспільства полягала в його становому характер. Різниця класів фіксувалося і в складеному розподіл населення, супроводжувалося встановленням особливого юридичного місця в державі для кожного класу.

Ще одна особливість було те, що феодальна власність на землю мала ієрархічний характер, при якому вищим власником землі вважався монарх, а від нього отримували землю великі феодали підпорядковані безпосередньо йому. Останні зраджували землю в утримання феодалам меншого рангу і так далі, в результаті чегоустанавлівалісь відносини сюзеренітету-васалітету: вищий феодал був сюзереном нижчестоящого, що був по відношенню до сеньйору васалом.

Типовою формою феодальної держави є монархія. У країнах Європи взагалі, і воФранціі зокрема швидкий розвиток феодалізму тягло за собою істотні зміни в усій соціально-політичної організації суспільства, які в свою чергу обумовлювали послідовну зміну низки специфічних форм феодальної монархії.

1. У більшості країн Європи в період становлення феодальної власності формується феодальний клас групується навколо політично зміцнилася королівської влади, і вперше, відносно великі феодальні держави складаються у вигляді ранньофеодальний монархії (V-IX Століття).

2. Рассвет феодального способу виробництва і панування натурального господарства спричинили за собою феодальну роздробленість, супроводжувалася переходом влади від короля до окремих великим феодалам, до організації державної влади на основі васальних відносин. У цих умовах феодальні держави в Європі практично повсюдно виступають як сеньйоріальної монархія (X-XIII століття).

3. Розвиток товарно-грошових відносин, зростання міст спричинили за собою глибокі зміни у феодальному суспільстві, зумовили консолідацію станів, сприяли централізації держави і виникнення королівської влади. Для цього періоду характерні виникнення станово-представницьких монархій (XIV-XV століття).

4. Нарешті, у період розкладу феодалізму і зародження капіталістичних відносин, занепаду колись могутньої феодальної олігархії, поступового складання класу буржуазії королівська влада робить спробу гранично централізувати і тим самим зміцнити феодальне держави, яка приймає форму абсолютної монархії (XVI-XVII століття).

Форми та методи здійснення політіческойвласті (політичні режими) у феодальних державах відрізнялися великою різноманітністю і специфікою. Однак демократичні методи управління не мали під собою за феодалізму соціальнойпочви і отримали вкрай незначне поширення. Вони збереглися лише в ранньофеодальних монархіях як пережитки військової демократії, а також на рівні общинного і міського самоврядування. Але навіть міським республікам в період феодалізму властиві не демократичні, а переважно автократичні і олігархічні форми політичного життя.

Виняткове місце у феодальному суспільстві займала церква. Її політична влада виникала не тільки з того, що вона була найбільшим земельним власником, але і з її вирішального впливу на духовне життя суспільства. Церква, як правило, не обмежувала свою діяльність у релігійній сфері, а прагнула оволодіти монопольними позиціями в політичному житті суспільства, зосередила в своїх руках ряд важливих владних прерогатив та юридичних привілеїв, справляла безпосередній вплив на державне управління та правову життя феодального суспільства.

Незважаючи на характерну, особливо для певних періодів феодалізму, розосередження політичної влади, головним інститутом у політичній системі феодального суспільства була держава.

Розпад каролінгської імперії та утворення самостійної держави у Франції.

Переворот 753 року дав франкам нову династію, названу каролінгської на ім’я її найбільш значного представника – Карла Великого (768-814).

Саме при ньому франкська держава досягла вершини своєї величі. В результаті численних завойовницьких походів франкам підкорилися землі саксів, північний схід Іспанії та ін У 800 році Папа римський проголосив Карла “римським імператором” 2. Виникла в результаті завойовницьких воєн, як і інші подібні імперії, імперія Карла Великого не мала своєї економічної бази і являла собою тимчасове і нетривке військово-адміністративне утворення. У ній спостерігалося надзвичайна строкатість з точки зору етнічного складу. У каролінгської Імперії з точки зору її соціально-економічного розвитку в раді областей племінні особливості давно вже стерлися. Німецькі племена, завоювавши ці землі, засвоїли не тільки мову, а й громадські порядки, характерні для пізньої Римської імперії, що виникли в ній зародки феодальних відносин (велике землеволодіння, натуральне господарство, колонат і т.д.). сприяли більш швидкому розвитку феодалізму в таких областях каролінгської імперії, як Аквітанія, Прованс, Септіманія. Значно більш відсталими за рівнем розвитку феодальних відносин виявилися області на схід від Рейну. Такими областями були Баварія, Тюрингия, Алеманнія, Саксонія, фризи, де розвиток феодалізму було сповільнено пережитками родоплемінного ладу.

Нарешті, в каролінгської імперії були області, в яких романські та германські елементи виявилися змішаними. Взаємодія соціально-економічних порядків, що існували у романо-галльського населення, з соціально-економічними порядками, що існували у прийшлих германських племен, тобто фраків і бургундів, призвело до розвитку феодалізму в його найбільш класичних формах. Цими областями були ті частини імперії, які перебували на стику між романськими і німецькими землями, тобто Північно-східна, Центральна Галлія і Бургундія.

Ніяких економічних зв’язків між племенами і народностями, об’єднаними в імперію Карла Великого чисто насильницьким шляхом, не існувало. Тому історичний розвиток пішло далі не в межах імперії в цілому, а в межах окремих народностей і племен або більш-менш споріднених сполук. Закономірна тенденція племен і народностей, підкорених силою, до визволення з-під влади завойовників, неподільне панування натурального господарства, поділ на ряд господарсько замкнутих світів, безперервне зростання влади великих землевласників на місцях і безсилля центральної влади – ось явища, що обумовлюють неминучий розпад імперії. Так і вийшло, після смерті Карла Великого в 814 році, імперія спочатку роздрібнилася між його спадкоємцями, а потім остаточно розпалася на 3 частини. Цей розпад був оформлений Верденської договором, укладеному між онуками Карла Великого в 843 році. Один з цих онуків – Карл Лисий отримав по Верденської договору володіння на заході від Рейну – Західно-Франкське держава (ця назва утвердилася тільки до 10 століття)

Таким чином, починає свою історію розвитку Франція, як незалежна держава. Історія феодальної держави у Франції може бути розділена на наступні періоди:

1. Сеньйоріальної монархія (IX-XIII століття)

2. Станово-представницька монархія (XIV-XV століття)

3. Абсолютна монархія (XVI-XVIII століття)

Розвиток феодального французької держави на даних періодах його історії, до моменту настання глибокої кризи всієї феодальної системи, який привів у 1789 році до буржуазної революції, результатом якої було крах абсолютизму, а разом з ним і всієї феодальної державності.