5.6.3. Принципи забезпечення безпеки за рахунок впровадження зберігаючих сільськогосподарських технологій
5.6.3. Принципи забезпечення безпеки за рахунок впровадження зберігаючих сільськогосподарських технологій
Принципи забезпечення безпеки формуються з реальностей співвідношення антропогенних впливів і ступеня відновлювальних здатностей природи. При визначених значеннях навантаження на оточуюче середовище змінюється характер екологічної рівноваги спочатку локально, потім регіонально і в остаточному підсумку — глобально. Чим вищий дисбаланс між силою антропогенних впливів і відновлювальною здатністю природи, тим значніші природоохоронні зусилля, що підвищуються за експонентою. Це приводить до зміни взаємовідносин між економічними і природоохоронними (“екологічними”) цілями в послідовності, поданій на рис. 6.3.
Аналізуючи рис. 5.3, слід зазначити, що етап сьогодення відповідає стану, коли охорона середовища є глобальною проблемою для політичних рішень. Екологічний стан вже диктує напрямки розвитку за завданням заради виживання.
Рис. 5.3. Історична зміна співвідношень економічних і екологічних цілей суспільного розвитку [32]
Основними забруднювачами сільськогосподарського середовища є теплові викиди і залишки згоряння теплоенергетичних пристосувань. З іншого боку, сільськогосподарське виробництво все більше відчуває тиск паливної кризи. В глобальному плані позбавлення визначених проблем збігається у вирішенні переорієнтації в еколого-економічній політиці, суть якого полягає в переході від сільськогосподарського виробництва, яке є споживачем енергії, в галузь, яка є виробником цієї енергії на рівні особистого забезпечення.
Такий принцип формує відсутність руйнування середовища за рахунок зменшення видобутку палива (споживання не відновлюваних ресурсів, відповідного руйнування літосфери) і вирішить питання захищеності людини.
Реалізація такого рівня в еколого-економічній політиці базується на розумінні шляхів кардинального рішення проблеми взаємодії енергетики і навколишнього середовища за рахунок використання джерел енергії, що можуть бути поновленими. Цей шлях передбачає використання альтернативної енергетики.
Альтернативна енергетика — це отримання енергії не з традиційних копалин (вугілля, нафти, сланців, газу та ін., а від Сонця, геотермальних джерел шляхом використання різниці в температурах та ін. Більша частина джерел альтернативної енергетики має переваги відносно традиційної енергетики. На рис. 5.4 наведено склад альтернативних джерел енергетики [32].
Аналіз змісту видів альтернативної енергетики показує, що перспективними для України є:
— виробництво біомаси (повсюдно);
— біогаз (повсюдно);
— вітроенергетика (окремі райони — узбережжя та гірські райони);
— вторинна енергетика (райони з підвищеними металургійними будівельними та іншими потужностями, а також місця знаходження ГЕС, АЕС, ТЕС);
— джерела термальної енергії (Крим і Передкарпаття: і — 40— 200 °С, мінералізація до 35 г/л — має річний паливний еквівалент 1,5 млн ТУП на рік; і = 5—200 °С; мінералізація до 10 г/л — має річний паливний еквівалент 0,62 млн ТУП на рік).
Визначені джерела енергії, що можуть реально і широко використовуватися в сільськогосподарській галузі, — це біогаз, вторинна енергетика і вітроенергетика. Для досягнення більшого успіху ці методи необхідно застосувати комплексно, на основі розробки спеціальних технологій у співвідношенні з сільськогосподарськими технологіями. До технологій використання альтернативної енергетики належать: теплокомбінування, використання низькотемпературних вторинних енергетичних ресурсів та іншого, маловідходні й інші заходи.
Використання альтернативної енергетики і відповідних енергозберігаючих і маловідходних технологій дає змогу покращити характеристики навколишнього середовища, зменшити можливість аварій (що характерно для видобутку паливних ресурсів), зменшити вплив на людину небезпечних і шкідливих факторів і вилучити людину з небезпечного простору.
Рис. 5.4. Альтернативна енергетика [32]