Тема 8. Основи підприємницької діяльності

Основи підприємницької діяльності

1. Сутність підприємництва та підприємницького середовища.

2. Економічні, соціальні та правові умови, що необхідні для здійснення підприємницької діяльності.

3. Види та форми підприємництва

 

1. Сутність підприємництва

Підприємництво – це діяльність, яка пов’язана з вкладанням коштів та інших засобів з метою отримання прибутку на підставі сполучення особистої вигоди з суспільною користю.

На підставі цього визначення можна стверджувати, що підприємець – це людина, яка здатна зрозуміти структуру потреб суспільства, володіє сміливістю вкладати з ризиком свої гроші з метою отримання особистої вигоди на підставі задоволення визначених потреб інших людей..

Суб’єктами підприємництва можуть бути як окремі приватні особи, так і  об’єднання партнерів.

До важливих рис підприємництва слід віднести:

– самостійність та незалежність господарюючих суб’єктів. Будь-який підприємець вільний в прийнятті рішення з любого питання, природно, в межах правових норм;

– економічну зацікавленість. Головна мета підприємництва – отримання максимального прибутку. Разом з тим, намагаючись досягти свої особисті цілі у вигляді отримання високого доходу, підприємець сприяє й досягненню суспільних інтересів;

– господарський ризик та відповідальність. За будь-яких перевірених розрахунків невизначеність, ризик залишаються;

– ініціативність, яка пов’язана з прийняттям нестандартних рішень щодо розв’язання проблем, які виникають постійно в підприємницькій діяльності. Ініціативність підприємців можна визначити не тільки як невід’ємну рису їх діяльності, але й як потребу;

– новаторство.

Підприємницьке середовище – це комплекс умов і сил зовнішнього порядку, які впливають на можливості та кінцеві результати діяльності суб’єктів ринкових відносин і дозволяють підприємцю досягати своїх цілей та реалізовувати свої функції.

Підприємницьке середовище в значній мірі визначає вибір напрямків і виду підприємництва, його масштаби і просторові межі, позиції на ринку суб’єктів ринкових відносин.

Рівень сприятливості середовища для розвитку підприємницької діяльності визначається:

– наявністю у підприємства прав власності на засоби виробництва, результати його діяльності та дохід;

– наявністю певної сукупності прав і свобод у виборі виду господарської діяльності, плануванні джерел фінансування, доступі до ресурсів, організації та управлінні виробництвом, збутом продукції і т.п.

–     рівнем розвитку ринково-конкурентного режиму господарювання;

–     наявністю сприятливого психологічного клімату серед населення;

–     надійністю правової захищеності підприємств;

–     рівнем державної підтримки підприємницької діяльності тощо.

Підприємницький успіх в значній мірі визначається внутрішніми чинниками (умілим менеджментом і маркетингом, вдалою схемою організації збуту тощо). Чинники мікросередовища визначають відносини підприємства з постачальниками, посередниками, конкурентами, споживачами, фінансовими колами, органами засобів інформації, державними установами, які контролюють підприємницьку діяльність, службами митного контролю, суспільними організаціями.

Основними чинниками, які формують макросередовище підприємництва, є:

–   економічний стан в країні;

–   політична ситуація в країні;

–   розвиненість ринкової інфраструктури;

–  державна підтримка підприємництва;

–  правове забезпечення підприємництва.

 

2. Економічні, соціальні та правові умови, що необхідні для здійснення підприємницької діяльності

Економічні умови – це, в першу чергу, пропозиція товарів та попит на них; види товарів, які можуть придбати покупці; обсяги грошових коштів, які вони можуть витратити на ці покупки; надлишок або нестача робочих місць, робочої сили, що впливає на рівень заробітної плати працівників, тобто на їх можливість придбання товарів.

Створення економічних умов для розвитку підприємництва в Україні вимагає реалізації комплексу заходів, які пов’язані з:

–  роздержавленням економіки і приватизацією державної і комунальної (муніципальної) власності;

–  реформою фінансової, кредитно-грошової системи і системи ціноутворення;

–  демонополізацією економіки;

–  створенням ефективної системи соціального захисту населення.

Соціальні умови – це намагання покупців купувати товари, що відповідають певним смакам та моді.

Правові умови:

–  наявність законів, що регулюють підприємницьку діяльність, створюють найбільш сприятливі умови для розвитку підприємництва;

– спрощена та швидка процедура відкриття та реєстрації підприємств;

– захист підприємця від державного бюрократизму;

– удосконалення податкового законодавства в напрямку мотивації виробничої підприємницької діяльності, розвитку спільної діяльності підприємців України з іноземними державами;

– створення регіональних центрів підтримки малого підприємництва, удосконалення методів обліку та форм статистичної звітності.

Правовий статус підприємця передбачає не тільки широкі права, але й відповідальність у різних сферах господарської діяльності. Цю відповідальність можна поділити на 4 групи:

– відповідальність перед органами державного управління;

– відповідальність перед партнерами по господарським договорам;

– відповідальність за порушення трудових прав працівників;

– відповідальність перед власниками майна підприємства.

Відповідальність перед органами державного управління включають також обов’язки, що пов’язані з внутрішньогосподарською діяльністю (для державних підприємств).

Обов’язки підприємців перед органами державного управління передбачає:

– виконання необхідних умов при створенні підприємства;

– недопущення монопольного положення окремих підприємств та недобросовісної конкуренції їх на товарних ринках;

– дотримання вимог екологічної безпеки;

– недопущення порушень декларації    щодо доходів та сплати податків у порядку та розмірах, що передбачені законодавством України;  

– дотримання вимог стандартизації та сертифікації продукції, робіт та послуг, а також у сфері ціноутворення.

Порушення цих обов’язків породжує відповідальність підприємців, яка міститься у появленні для них несприятливих майнових наслідків.

Відповідальність перед партнерами по господарським договорам є  методом економічного регулювання господарських відносин. Основні норми з цього питання містяться у Цивільному кодексі України.

Відповідальність підприємців за порушення трудових прав працівників. Основна форма відповідальності за порушення умов трудового договору – відповідальність винних посадових осіб. Вони несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, кримінальну відповідальність у порядку, що встановлюється законодавством.

 

3. Види та форми підприємництва

За видом або призначенням підприємницьку діяльність можна поділити на виробничу, комерційну, фінансову, консультативну, інноваційну тощо. Всі ці види можуть функціонувати самостійно або разом.

Всі види  підприємницької діяльності між собою тісно пов’язані, доповнюють один одного. При цьому пріоритет належить віддати виробничому підприємництву, яке визначає розвиток всіх видів підприємницької діяльності і є найбільш складним.

Виробнича діяльність забезпечує, як правило, 10-12 % рентабельності, комерційна – 20-30 %, а дуже часто й вище. Фінансове підприємництво має норму рентабельності – 5-10 %.

Товарні біржі – це різновид оптового товарного ринку без попереднього огляду покупцем зразків та заздалегідь встановлених мінімальних партій товарів.

Фінансове (фінансово-кредитне) підприємництво має в якості сфери діяльності оборот грошових коштів, обмін вартостями. Фінансова діяльність проникає і в виробничу, і в комерційну, але вона може бути і самостійною: банківська, страхова справи тощо.

Інноваційне підприємництво розглядається як складова частина виробничого підприємництва, але в подальшому в Україні воно виходить на самостійний шлях. Найбільш повно сутність цього виду підприємництва проявляється в нововведеннях (створенні та  економічній реалізації новинок), де створюється нова, така що раніш не існувала, комбінація факторів (чинників) виробництва (нова виробнича функція).

За формою власності на майно підприємства підприємницька діяльність може бути приватною, загальнодержавною, муніципальною (комунальною), а також здійснюватися з використанням майна, яке є у власності громадських об’єднань (організацій). При цьому держава не може встановлювати в будь-якій формі обмеження або переваги у здійсненні підприємницької діяльності в залежності від знаходження майна у приватній, загальнодержавній, муніципальній, (комунальній) власності або власності громадських об’єднань (організацій).

В залежності від масштабів (розмірів) господарювання виділяють великий, середній і малий тип підприємництва, які розрізняються між собою не тільки розмірами виробництва, але й особливостями відношення до власності. У великому підприємництві функції підприємця і власника майна, як правило, розділені. Для малого підприємництва характерно об’єднання функцій власника майна і підприємця. У середньому підприємництві можуть мати ті або інші комбінації функцій власника і підприємця.

За кількістю власників підприємницька діяльність може бути індивідуальною або колективною. При індивідуальному підприємництві власність належить одній фізичній особі. Колективна власність – це власність, що належить одночасно кільком суб’єктам з визначенням частки кожного з них (паю) – пайова власність, або без визначення паїв (частки) – спільна власність. Володіння, використання та розпорядження майном, що знаходиться в колективній власності, здійснюється за згодою всіх власників.

Форми підприємництва в свою чергу можна поділити на організаційно-правові та організаційно-економічні.

В числі організаційно-правових форм – товариства (партнерства), кооперативи, загальнодержавні і муніципальні (комунальні) унітарні підприємства.

Товариство є об’єднанням осіб, що створюється для здійснення підприємницької діяльності. Товариства створюються у випадку, коли в організації підприємництва вирішують прийняти участь два або більше партнерів. Важливою перевагою товариства є можливість залучення додаткового капіталу. Крім того, наявність декількох власників дозволяє здійснити спеціалізацію всередині підприємства на підставі знань і вміння кожного із партнерів.

Учасники товариства поділяються на дві групи:

– повні товариші (товариство з необмеженою відповідальністю);

– командитні товариші (товариство з обмеженою відповідальністю).

У командитних товариствах частина партнерів може мати необмежену відповідальність (повні товариші), а частина – обмежену відповідальність (командитисти).

Найбільш  розповсюдженим є акціонерне товариство, яке залучає необхідні кошти шляхом випуску цінних паперів – акцій. Учасники акціонерного товариства несуть відповідальність за результати його діяльності у межах вартості акцій, що їм належать.

Підприємство,  що створено групою осіб для спільної виробничої або іншої діяльності при їх особистій трудовій або іншій участі в його роботі, має назву кооперативу.

В кооперативі його учасники об’єднують свої майнові пайові внески.

До унітарних підприємств відносяться ті, що створені на підставі загальнодержавної або муніципальної (комунальної) власності.

До організаційно-економічних форм підприємництва можна віднести трести, асоціації, консорціуми, концерни, синдикати, картелі, фінансово-промислові групи.