2.1. Поняття суспільства, його структура та інститути

Розділ 2

СОЦІАЛЬНІ ТА ІСТОРИЧНІ

ПЕРЕДУМОВИ БУТТЯ ДЕРЖАВИ

І ПРАВА

2.1. Поняття суспільства, його структура та інститути

Як зізнається американський соціолог
Нейл Смелзер: «учені стикаються з
труднощами, визначаючи сутність поняття
«суспільство». Не менш складним є поняття соці­ального. Латинське дієслово «socio» означає з’єднати, об’єднати, затівати спільну працю. Тому можна визначити суспільство (соціум) як об’єднання людей, засноване
на діяльнісній взаємодії.

Суспільство має соціальну структуру,
що включає дрібніші об’єднання
людей — соціальні спільноти. Соці­альна спільнота — відносно цілісна сукупність
індивідів, яка відзначається
спільністю інтересів і засобів діяльно­сті, близькістю поглядів і вірувань.
Найважливіші спіль­ноти — сім’я, громада, стан, клас, народ, нація.

Суспільство та людина нерозривно
пов’язані між собою. Поза суспільством
розвиток та існування людини неможливі. Суспільство виникає одночасно як
середовище і механізм задоволення життєвих потреб людини. Відповідно до цих потреб у будь-якому
суспільстві складаються соціальні інститути. Соціальний інститут — відносно стійка сукупність норм, статусів, ролей і
цінностей, яка задовольняє певну життєво важливу суспільну потребу.
Найважливіші соціальні інститути:

1) інститут сім’ї — забезпечує
фізичне та соціальне від­творення людини;

2) інститут економіки — забезпечує виробництво мате­ріальних благ, тобто засобів існування людини;

3) інститут освіти та науки — забезпечує отримання, накопичення та передачу інформації;

4) інститут духовності (релігія, нерелігійні типи
світо­гляду, мистецтво,
філософія) — задовольняє духовні потре­би людини;

5) інститут управління (влада, держава, право та
інші соціальні норми) — забезпечує взаємодію індивідів, безпе­ку суспільства та людини, громадський
порядок.

У різні періоди історичного розвитку суспільство набу­вало різноманітних форм, змінювалася його структура. Первісне суспільство не знало
соціальної стратифікації, тобто
розшарування за певними ознаками (за рівнем освіти, заняттями, прибутками, релігійною належністю,
психоло­гією, походженням тощо).
Тому первісне суспільство могло існувати
без держави. Інститут управління був представле­ний владою, яка мала неполітичний характер (влада ста­рійшини, вождя,
народного зібрання).

З переходом до цивілізованої форми існування суспіль­ство стає соціально неоднорідним. У ньому
складаються відносно самостійні
спільноти: касти, стани, класи. Стратифіковане суспільство внутрішньо
суперечливе: інтереси раба прямо протилежні
інтересам рабовласника, бідні та багаті
переслідують у житті різні цілі тощо. Світовий досвід свідчить, що запобігти самознищенню неоднорідного
су­спільства може тільки державна організація. Держава ви­никає як соціальний інститут, покликаний
протистояти асоціальним, руйнівним
силам, керувати виконанням загальноважливих справ, забезпечувати внутрішню та
зов­нішню безпеку суспільства.