20.6-20.10. Об’єкти правовідносин

20.6. Об’єкти правовідносин

Об’єкти
правовідносин — це соціальні
цінності та блага, з
приводу володіння якими суб’єкти вступають у правовід­носини,
здійснюють свої права та обов’язки.

Традиційно розрізняють
матеріальні та нематеріальні блага і
цінності.

Серед
матеріальних цінностей виділяють:

1) природні
об’єкти (ліс,
земля, надра, водні ресурси);

2) штучно створені
об’єкти — речі (наприклад, авто­мобіль,
будівля, гроші, цінні папери, валютні цінності).

Межа
між цими групами матеріальних об’єктів достат­ньо умовна, оскільки речі створюються
на основі викори­стання природних
ресурсів, а природні ресурси можуть виступати як річ, майно (наприклад,
земельна ділянка).

У
категорії матеріальних цінностей розрізняють рухоме і нерухоме майно, засоби
виробництва (устаткування, зем­ля, сировина) і предмети споживання (одяг, продукти, житло).

Серед
нематеріальних благ і цінностей виділяють:

1) особисті
не майнові блага (життя,
здоров’я, честь, гідність);

2)послуги(результат
трудової та іншої діяльності у сфері освіти, охорони здоров’я, побутового
обслуговування, перевезень
тощо);

3)результатинаукової,
технічної, художньої творчості (твори літератури, мистецтва, музики, науки, комп’ютерні програми тощо);

4)загальносоціальні
блага і цінності (громадськийпорядок,
національна безпека, екологічне благополуччя тощо).

Одне
і те ж благо може бути об’єктом різноманітних правовідносин. Наприклад, створена скульптором статуя є
об’єктом авторського права, об’єктом купівлі-продажу, якщо він виставляє її на продаж, об’єктом права власності, якщо хтось її купить, об’єктом охорони культурних
цінностей тощо.

 

20.7. Суб’єктивне право і
юридичний обов’язок

Суб’єктивне
право — це зумовлена
об’єктивним правом міра
дозволеної поведінки особи. Суб’єктивне право нале­жить особі незалежно від
перебування в правовідносинах, тобто може реалізовуватися і в правовідносинах, і поза ними.

{lang_content_nav}
суб’єктивного права виражається
в трьох правомочностях:

1) праводія, тобто право
уповноваженої особи на певні дії. Наприклад, особа, що володіє правом власності
на річ, має
змогу користуватися нею, продати, подарувати. Або

обвинувачений,
володіючи правом на захист, має амогу надавати свідчення, заявляти клопотання,
наводити різні доводи
на свій захист тощо;

2)правовимога,тобто
право уповноваженої особи вимагати певної поведінки від інших осіб. Наприклад,
володар права
власності на земельну ділянку має право зажадати від сусідів не перешкоджати йому в
користуванні ділянкою, не
забруднювати і не затінювати її;

3) правовомагання,тобто
право уповноваженої особи звернутися до державних органів за захистом своїх
порушених
прав (із позовною заявою в суд, зі скаргою в адміністративні
органи тощо).

Іноді
до цих трьох правомочностей додається правоко-ристування, але, по суті, воно
зливається з праводією.

Юридичний
обов’язок — це зумовлена
об’єктивним правом
міра належної поведінки особи. Як і суб’єктивне право, юридичний обов’язок (особливо
в пасивній формі) може
реалізовуватися і поза правовідносинами, але прак­тично найбільш
значущими є юридичні обов’язки учасни­ків правовідносин.

{lang_content_nav}
юридичного обов’язку:

1) зобов’язання
дією. Носій
юридичного обов’язку має діяти
певним чином (активна форма дії) або утриматися від певної дії
(пасивна форма). Наприклад, боржник зобов’язаний виконати дії, передбачені
договором (виконати роботу,
передати річ, сплатити ціну товару). Прикладом утримання від дії є обов’язок не
здійснювати вчинків, що порушують право
власності, не вчиняти замах на життя, честь,
гідність інших осіб;

2) зобов’язання
виконанням. Зобов’язана
особа має певним
чином відреагувати на законні вимоги уповноваженої особи. Наприклад, користувач
телефонного зв’язку зобов’язаний сплатити пред’явлений йому телефонною компанією
рахунок за міжміські переговори;

3) зобов’язання
перетерпінням. Зобов’язана
особа має зазнати
незручностей і обмеження власної поведінки в цілях виконання обов’язку. Наприклад,
відмовитися від продажу товару за вигіднішу
ціну за наявності завдатку, одержаного від
іншого покупця.

Деякі
автори включають до структури юридичного обо-в’язку відповідальність за її
невиконання. Проте в реаль­ності більшість юридичних обов’язків суб’єкти права виконують
добровільно, без притягнення до юридичної відповідальності. Невиконання юридичного
обов’язку є юридичним
фактом для виникнення охоронних правовід­носин, у рамках яких реалізується
юридична відповідаль­ність.

 

20.8. Законний інтерес

Законний
інтерес — це усвідомлена
суб’єктом права необхідність
задоволення своїх потреб способом, що допу­скається, але прямо не гарантується чинним законодавст­вом.

Ознаки
законного інтересу:

1) законний
інтерес виражається в простому юридичному дозволі, який можна
сформулювати таким чином: «дозволене все, що прямо не заборонене»;

2)законним
визнається тільки інтерес, що не суперечить суспільним інтересам. Так, не можна
назвати законним
інтерес монополіста-виробника у встановленні надвисокої ціни на вироблений товар.
В такому випадку держава
через антимонопольне законодавство встановлює певні обмеження діям товаровиробника;

3)він
забезпечує прагнення суб’єкта користуватися конкретним
соціальним благом. Наприклад,
працівник має
право зажадати підвищення заробітної платні, оскільки його благополуччя є його
законним інтересом;

4) законний
інтерес визнається приводом звернення до компетентного
органу (але
тільки в певних випадках), якщо законний інтерес носить приватний характер, наприклад, інтерес
громадянина у встановленні його невинуватості. Загальні ж законні інтереси
(наприклад, інтерес у благополуччі громадян похилого віку), як правило, не
можуть служити
підставою для звернення до державних органів;

5)на
відміну від суб’єктивного права законному інтересу не відповідає якийсь обов’язок
задовольняти останній або сприяти його реалізації, проте ніхто не має права
заборонити
особі діяти заради здійснення своїх законних інтересів. Наприклад, продавець
зацікавлений у можливо вищій
ціні товару, що продається. Він має право захищати свої, в цьому
випадку, матеріальні, майнові інтереси шляхом торгу з покупцем, проте це не
означає, що потенційний покупець
зобов’язаний платити саме таку високу ціну.

Види законних інтересів:

1) залежно від носія розрізняють
законні інтереси фізичних осіб, юридичних
осіб, держави, її органів, органів місцевого самоврядування, соціальних спільнот, суспільства в цілому;

2) залежно від галузевої належності розрізняють
конституційні (зацікавленість
в здоровому підростаючому поколінні, в поліпшенні системи охорони здоров’я, в підвищенні добробуту суспільства тощо),
цивільні (інтерес автора в отриманні високого гонорару),
кримінально-процесуальні (інтерес
підсудного в якісному захисті), цивільно-процесуальні (інтерес відповідача в призначенні судом повторної експертизи) та інші законні інтереси.

3) залежно від сфери регулювання законні
інтереси бувають публічними
(інтерес у підтримці правопорядку) і приватними
(інтерес особи у встановленні конкретних фактів,
що доводять його невинуватість).

4) залежно від об’єктарозрізняють майнові (споживацькі) і немайнові (отримання якісної юридичної освіти) інтереси.

Яке співвідношення між
законним інтересом, правами людини і
суб’єктивним правом Законний інтерес виконує функції,
недоступні ні суб’єктивному праву, ні правам людини. Регулювання за допомогою встановлення суб’єк­тивних прав не в змозі зважати на всю специфіку
індивіду­альних життєвих відносин і
ситуацій. Це під силу тільки законному
інтересу через його диспозитивну природу. В той же час законний інтерес не є й надмірно загальним дозво­лом, як
права людини, що дає йому змогу виступати пред­метом правового захисту.

 

20.9. Передумови (підстави)виникнення правовідносини

Правовідносини можуть
виникнути лише за наявності необхідних
передумов (умов). Розрізняють загальні (мате­ріальні)
і спеціальні (юридичні) передумови виникнення правовідносин.

Загальні (матеріальні)
передумови виникнення право­відносин:

1) наявність не менше двох учасників (суб’єкт права не може вступити у відносини
сам із собою);

2)об’єкт правовідносин — матеріальні або нематеріа­льні цінності, з приводу володіння
якими або захисту яких суб’єкти вступили у
відносини між собою.

Спеціальні (юридичні)
передумови виникнення право­відносин:

1) норма права, яка, регулюючи суспільне відносини, надає йому вигляду правових відносин.
Без юридичної норми відносини не мають правового характеру;

2) правосуб’єктність
учасників правовідносин. Під правосуб’єктністю розуміють сукупність правоздатності, дієздатності і деліктоздатності
особи. Для загальних (абсолютних) правовідносин досить правоздатності особи (наприклад, правовідносини
власності). Для відносних регулятивних правовідносин необхідна наявність як правоздатності, так і дієздатності особи (наприклад,
правовідносини з договору позики). Для відносних охоронних правовідносин необхідна наявність деліктоздатності особи
(наприклад, правовідносини юридичної
відповідальності);

3) юридичний факт (фактичний склад).

 

20.10. Юридичні факти. Фактичний (юридичний) склад

Юридичний факт — це конкретні життєві обставини, з якими норми права пов’язують
виникнення, зміну або при­пинення правовідносин. Разом із тим роль юридичних фактів виходить за межі власне
правовідносин: вони є са­мостійною ланкою в
механізмі правового регулювання. Юридичні факти (наприклад,
народження людини, ство­рення громадської організації) породжують не
тільки пра­вовідносини, а й
правосуб’єктність, суб’єктивні права і юридичні
обов’язки, які можуть бути реалізовані і поза правовідносинами. У широкому розумінні слова юридичні факти — це життєві обставини, з
якими право пов’язує на­стання певних юридичних
наслідків.

Ознаки юридичних фактів:

1) конкретність та індивідуальність. Юридичний факт є унікальним (неповторним) явищем
дійсності, що існує в певній точці простору, в
певний момент часу, і, як правило,
пов’язане з конкретними
суб’єктами (наприклад, факт ре­єстрації шлюбу);

2) соціальна
змістовність. Події та дії, що не
мають значення або зв’язку з соціальною
дійсністю, не мають і юридичного значення (наприклад,
такими є явища природи — світанок, танення
снігу);

3) об’єктивований вираз.Думки, почуття, бажання людини не є юридичними фактами;

4) прямий або непрямий
зв’язок із правом. Юридичні факти, як правило, точно або в загальному вигляді відбиті
в гіпотезах правових норм;

5) причинний зв’язок із
правовими наслідками. У цьому полягає сенс поняття
юридичного факту. Юридичний факт викликає, змінює, припиняє правові відносини, суб’єктивні права та юридичні
обов’язки. Наприклад, реєстрація шлюбу породжує правові
відносини подружжя, їхні взаємні права і
обов’язки.

Юридичні факти
різноманітні, адже вони певною мірою відображають дивовижне різноманіття людського життя.

За вольовою ознакою
юридичні факти поділяють на події та дії.

Події — юридичні факти, не залежні від волі людини. До них належать дії сил природи,
народження і смерть людини, сплив строків.
Події розділяють на абсолютні та відносні. Абсолютні події ніяк не пов’язані з поведінкою
людей (землетрус, яким зруйновано будинок), а відносні все ж таки пов’язані з
поведінкою людей. Наприклад, по­жежа — це подія, оскільки процеси горіння, що відбувають­ся при цьому, не підвладні людині.
Але підпал — це проти­правна дія, оскільки
залежить від волі людини. Тому по­жежа від удару блискавки є абсолютною подією, а пожежа, що виникла в результаті підпалу —
відносною подією.

Дії — юридичні факти,
залежні від волі людини. Юри­дичні факти-дії — найбільш значущий для буття права вид юридичних фактів. Власне, заради них
здійснюється все правове регулювання. Особливим різновидом дій визна­ються факти-стани— триваючі дії (наприклад, перебу­вання у шлюбі, стан громадянства).

Дії, у свою чергу, поділяються на правомірні
і неправо­мірні.

Правомірні дії поділяють на дві групи: юридичні
акти та юридичні вчинки. Юридичні
акти — це правомірні дії ді­єздатної особи з метою досягти якогось правового
результату (договір, заповіт, судове рішення). Юридичні
вчинки — це дії, що
привели до юридичних наслідків незалежно від волі людини, що вчинила їх (знахідка кладу, створення
літера­турного або художнього твору,
наукове відкриття). Такі дії визнаються
юридично значущими навіть у тому випадку, коли вони здійснені недієздатною особою.

Неправомірні дії (правопорушення) поділяються на
такі групи:

1) за ступенем суспільної небезпеки — на проступки та злочини. Будь-яке правопорушення завдає шкоди особі, суспільству, державі,
іншим суб’єктам права. Але злочини мають
суспільну небезпеку, тобто наносять або створюють загрозу для завдання великої шкоди;

2) за об’єктом — посягання на особу,
власність, суспільну безпеку, громадський
порядок тощо;

3) за видами юридичної
відповідальності — кримінальні, адміністративні, цивільно-правові, дисциплінарні, конституційні, міжнародно-правові;

4) за формою вини — умисні та необережні.

Інші класифікації юридичних фактів:

1) за суб’єктом — дії фізичних осіб, юридичних осіб, державних органів, органів місцевого
самоврядування тощо;

2) за галузевою
належністю — конституційні, цивільно-правові, процесуальні, трудові тощо;

3) за способом виразу — документ, усна заява, мовчання, жест;

4) за характером
юридичних наслідків — правоутворюючі, право змінюючі, правоприпиняючі.

Сукупність юридичних
фактів, необхідних для настання правових наслідків, передбачених нормою права, назива­ється
фактичним (юридичним) складом. Фактичні склади поділяються на прості і складні.

Прості фактичні склади включають факти, відбиті в правових нормах однієї галузевої
приналежності (на­приклад, усі факти,
необхідні для укладення шлюбу, належать до сімейного права). Складні фактичні склади включають факти, відбиті в правових
нормах різної галу­зевої належності
(наприклад, для винесення постанови про проведення обшуку необхідні факти, що відносяться до
кримінального і кримінально-процесуального законо­давства).

Фактичні склади слід
відрізняти від утворень іншого характеру — складних юридичних фактів. Головна їх від­мінність
полягає в тому, що фактичний склад — це систе­ма юридичних
фактів, а складний юридичний факт — си­стема ознак одного факту (наприклад,
склад правопору­шення).