Гендерна статистика в Україні та шляхи підвищення її ефективності

Одним із найважливіших елементів механізму реалізації та оцінки ефективності політики рівних прав та можливостей для жінок і чоловіків стала державна статистика. Гендерна статистика вказує на соціально-демографічні особливості таких специфічних груп, як жінки та чоловіки. Вона рівною мірою пов’язана і з тими, й з іншими, демонструючи реальне положення жінок і чоловіків у суспільстві. Показники гендерної статистики є інформаційним джерелом для забезпечення моніторингу становища жінок і чоловіків в країні; вони допомагають забезпечити вироблення стратегічних рішень соціально-економічної політики для реалізації принципу рівноправності в суспільстві.

Сучасну національну систему показників гендерної статистики згруповано за рубриками. До неї входять абсолютні та відносні (похідні, розрахункові) показники, які дозволяють оцінювати положення жінок і чоловіків у суспільстві.

Неабияким здобутком на шляху утвердження гендерної рівності в Україні став Закон України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”, який Верховна Рада України прийняла 8 вересня 2005 року і який набрав чинності з 1 січня 2006 року. В ньому визначено основні напрями державної політики щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, а саме:

• утвердження гендерної рівності;
• недопущення дискримінації за ознакою статі;
• забезпечення рівної участі жінок і чоловіків у прийнятті суспільно важливих рішень;
• забезпечення рівних можливостей жінкам і чоловікам щодо поєднання професійних та сімейних обов’язків;
• підтримка сім’ї, формування відповідального материнства і батьківства;
• виховання і пропаганда серед населення України культури гендерної рівності, поширення просвітницької діяльності у цій сфері;
• захист суспільства від інформації, спрямованої на дискримінацію за ознакою статі.

Напрями дій, що сприятимуть наближенню до паритетного співвідношення жінок і чоловіків у представницьких органах влади, зокрема у Верховній Раді, та на вищих щаблях виконавчої влади, є наступними:

1. Розроблення законодавчих та інституційних механізмів щодо сприяння гендерній рівності, зокрема впровадження гендерного квотування при необхідності
2. Введення в постійну практику гендерної експертизи законодавчих та нормативних актів, програм і заходів економічної та соціальної політики
3. Розроблення освітніх та просвітницьких програм, спрямованих на зміну гендерних стереотипів, створення необхідних механізмів для забезпечення паритетного представлення жінок у партійних списках на висунення кандидатів у депутати
4. Залучення засобів масової інформації з метою підвищення уваги громадськості до гендерної проблематики в контексті соціально-політичних подій.

Повернутися назад