Політичний менеджмент як наукова дисципліна

1. Суть управління як соціального феномена

Поняття «управління»
позначає функцію, що притаманна організованим системам (біологічним, технічним,
соціальним, військовим тощо). Існує величезна кількість визначень цього поняття.
У загальному значенні під управлінням розуміють функцію, яка забезпечує збереження визначеної структури, організованих систем,
підтримку режиму їхньої діяльності, реалізацію програми та цілей.

У соціальному управлінні, на відміну від інших видів,
головними компонентами виступає або людина як член різних організацій, або
в цілому організаційні підрозділи.

Організація являє собою форму об’єднання групи людей
діяльність яких свідомо координується суб’єктом управління для досягнення загальної
мети або цілей і для впорядкування спільної діяльності. У залежності від цілей та
умов діяльності індивіди в соціальному управлінні виступають суб’єктами й об’єктами
управління.

Суб’єктом
управління може виступати як окремий індивід, так і соціальна група.

Об’єктом
управління може бути частина об’єктивної діяльності, на яку спрямовано
управлінський вплив. Також об’єктом управління може виступати як окремий індивід,
так і соціальна група.

Між суб’єктом та об’єктом управління існує діалектична
взаємодія та взаємовплив. При цьому важливою умовою ефективності управління є відповідність
суб’єкта управління його об’єктові. Таким чином, соціальне управління – це безперервний процес впливу керівника (суб’єкта
управління) на організовану групу людей або на кого-небудь із цієї групи окремо
(об’єкт управління) з метою організації та координації їхньої спільної діяльності
для досягнення найкращих результатів.

Головне завдання управління – забезпечення цілеспрямованої
дії на керовану систему, тому будь яке управління – цілеспрямоване.

В суспільній практиці виокремилися два типи соціального
управління: стихійний й свідомий (або плановий). При стихійному соціальному управлінні дія на суспільство відбувається в наслідок взаємодії різних
соціальних сил (ринок, традиції, звички тощо); свідоме соціальне управління передбачає
наявність спеціальних органів управління, які діють по заданій легальній легітимній
програмі.

 

 

2.
Основні функції управління в політиці

Загальні функції управління в політиці фактично повністю
повторюють функції управління загалом. До них належать:

Функція планування. У політиці будь-який її суб’єкт, структура завжди визначають загальну мету,
розробляють стратегію і тактику з тим, щоб скоординувати діяльність усіх учасників
політичного процесу.

Функція організації діяльності. Як і в інших сферах, у політиці створюється певна структура управління,
визначається і встановлюється порядок взаємодії учасників політичних відносин і
дій, розподіляються їх повноваження.

Функція координування. Полягає у необхідності забезпечення узгодженості дій суб’єктів політичного
процесу (особливостей, груп, громадських об’єднань, політичних партій, рухів тощо).

Функція регулювання. Забезпечує регулювання взаємодії суб’єктів політичного процесу, послідовності
дій, акцій, заходів політичного характеру і змісту.

Функція мотивації. Політична діяльність можлива і результативна за умови відповідного стимулювання,
використання різних заохочень.

Функція контролю. Без визначення і врахування реальних результатів, стану політичної діяльності,
зіставлення досягнутого із запланованим, очікуваним політична діяльність втрачає
сенс.

Функція врахування діяльності, тобто визначення того, що ж реально зроблено, досягнуто.

Функція прийняття рішень. Будь-яка діяльність, зокрема й політична, неможлива без рішень. Рішення
— це певний вибір, який постійно робить суб’єкт (учасник) політичного процесу.

 

 

3.
Особливості визначення поняття «менеджмент»

Поняття “менеджмент”
трактується досить широко, оскільки
його використання важко обмежити певними рамками. “Менеджмент” буквально означає
“управління людьми”.

Основні визначення поняття “менеджмент”:

• спосіб (манера) спілкування з людьми;

• мистецтво управління;

• специфічні особливості та адміністративні навички;

• орган управління (як певна адміністративна одиниця).

Крім того, “менеджмент” можна розглядати як:

• функцію;

• навчальну
дисципліну;

• професію і галузь наукового дослідження.

Менеджмент — сукупність принципів, методів, засобів і
форм управління.

Найчастіше менеджмент розглядають як засіб організації
діяльності людей, колективів, підприємств і установ у виробничій сфері, хоча менеджмент
існує скрізь, де відбуваються людські контакти, комунікації, діяльність, спрямовані
на досягнення відповідних результатів.

У науковому значенні менеджмент — це також комплекс наукових
дисциплін, які вивчають техніко-організаційні та соціальні аспекти управління.

Під поняттям “менеджмент” зокрема розуміють процес керування
(управління) окремим працівником, соціальною групою, соціальною спільнотою і суспільством
загалом.

Якщо говорити про менеджмент як управління людською спільнотою,
то це є процес досягнення мети соціальної організації за рахунок керівництва людьми.

Менеджмент як наука має свій предмет і методи його вивчення,
свої специфічні проблеми і підходи до розв’язання їх. Наукове підґрунтя цієї дисципліни
складає вся сума знань про управління, накопичена практикою людської цивілізації
і сконцентрована у вигляді концепцій, теорій, способів, систем управління. Менеджмент
як наука пояснює природу управлінської праці, встановлює причинно-наслідкові зв’язки,
виявляє фактори та умови, за яких спільна праця людей більш ефективна.

Теоретичний плюралізм у трактуванні сутності і змісту
поняття менеджмент привів до того, що в спеціальній літературі з менеджменту є багато
його визначень.

Менеджмент — процес управління матеріальними та людськими
ресурсами в інтересах їх ефективного використання з метою досягнення цілей управління
суспільством, політичною, економічною або соціальною структурами, окремими спільнотами
тощо.

 

 

4.
Види соціального управління

Соціальне управління не є однорідним, воно охоплює всі
сфери соціального життя і в найширшому сенсі цього слова являє собою управління
суспільством насамперед як системним утворенням.

Як приклади можна назвати такі підходи до класифікації
соціального управління.

О.М. Бандурка визнає, що до соціального управління належать:

– управління суспільством;

– державне управління;

– управління в громадських організаціях;

– управління виробництвом

Л.В. Коваль називає такі різновиди соціального управління:

– державне;

– самоврядування;

– громадське;

– внутрішньо-організаційне (апаратне);

– економічне;

– військове;

– політичне;

– церковне;

– сімейне.

З огляду на те, що сучасне суспільство має три основні
взаємопов’язані сфери свого функціонування, традиційно виокремлюють і три основних
види соціального управління:

• соціально-політичний менеджмент (адміністративно-державне
управління);

• соціально-економічний менеджмент (управління матеріальним
виробництвом);

• соціально-культурний менеджмент (управління духовним
виробництвом).

Класифікація видів соціального управління має такий вигляд:

– державне управління;

– громадське управління;

– самоврядування;

– приватне управління;

– сімейне управління.

Різновидом соціального управління є громадське управління.
Воно здійснюється недержавними організаціями переважно засобами неюридичного характеру
і часто доповнює державне управління. Оскільки держава не охоплює всі прояви суспільного
життя, вона мусить створювати необхідні умови для того, щоб об’єднання громадян
могли на засадах самодіяльності брати активну участь у житті суспільства і держави,
впливати на формування та реалізацію управлінських програм.

В умовах подальшої демократизації нашого суспільства
великого значення набуває самоврядування народу, яке має охоплювати всі ланки суспільства.
Самоврядування — це таке управління державними і громадськими справами, яке здійснюється
народом та різними самодіяльними об’єднаннями громадян (громадськими організаціями,
трудовими колективами, територіальними спільнотами і т. ін.) безпосередньо або через
обраних представників.

Сімейне управління є, безумовно, найстарішим видом соціального
управління. Історія людства знає різні прояви цього виду управління – від патріархату
до матріархату. Проблемами цього виду соціального управління здебільшого займаються
представники педагогічної, психологічної, соціологічної та інших наук.

 

 

5.
Поняття політичного менеджменту та його специфіка

Під політичним менеджментом розуміють науку і процес
ефективного управління використанням матеріальних і людських ресурсів, щоб досягти
мети управління суспільством (політичною, економічною або соціальною сферою,
окремими спільнотами тощо).

У системі сучасного управління поняття «політичний менеджмент»
вживається в таких значеннях:

• як соціальний інститут, який впливає на все політико-правове життя сучасного суспільства, структуру
  влади, політичну діяльність громадян;
• як сукупність людей (менеджерів), які професійно зайняті політичною діяльністю або ж мають реальні механізми
  впливу на формування політики;
• як наукова дисципліна, яка комплексно вивчає політичні, економічні, правові та деякі інші аспекти,
  механізми управління політичною діяльністю в суспільстві;
• як мистецтво («ремесло») політичного управління та регулювання, тобто йдеться про розроблення, використання,
  удосконалення відповідних методів, засобів, технологій та інших чинників впливу
  на політичні процеси і відносини.

Отже, політичний
менеджмент розглядається як вчення про проблеми управління і як практичні рекомендації
щодо керування об’єктом управління (державою, регіоном, організацією, великим підприємством,
фірмою, концерном і т. ін.). У свою чергу, управління — це процес планування, організації,
мотивації й контролю, необхідний для формулювання і досягнення цілей організації.
Такі дії називаються управлінськими функціями, а саме:

• планування допомагає одержати уявлення про існуючий стан, напрями необхідного й вірогідного
  розвитку, а також про найефективніші способи реалізації поставлених завдань;
• організація відповідає на запитання щодо організаційної побудови об’єкта управління, його
  внутрішньої структурної ієрархії;
• мотивація використовується для створення відповідних матеріальних і моральних стимулів
  для працівників;
• контроль полягає
  в ретельній перевірці виконання намічених планів, їхньої відповідності структурі
  організації, відповідності самої структури цілям організації і т. п.

Реалізація управлінських функцій потребує не тільки певних
управлінських рішень, а й наявності необхідної інформації для прийняття згаданих
рішень і зворотного зв’язку у виконанні раніше прийнятих управлінських рішень.

Сутність політичного менеджменту полягає в безпосередньому розгляді, прийманні і втіленні в практику політичних
рішень. Займається цим спеціалізована група людей (політична і правляча еліти і
т. ін.), яка хоче домогтися необхідної поведінки членів суспільства за допомогою
правових норм, засобів заохочення, умовлянь і маніпуляцій.

 

 

6.
Сутність політичного керівництва та політичного менеджменту

З-поміж визначень поняття “політичне керівництво” найбільш узагальненим можна вважати запропоноване
українським політологом С. Г. Рябовим. Політичне керівництво — це керівництво
державою, діяльністю партій, громадських організацій, узгодження діяльності соціальних
груп та інститутів, усіх членів суспільства.

Наведене визначення має досить загальний характер і його
можна конкретизувати у такий спосіб. Політичне керівництво — це діяльність державних
органів та посадових осіб, які посідають ієрархічно найвище місце у структурі держави
і концентрують найвищі повноваження щодо прийняття державних рішень, розподілу фінансових
та матеріальних суспільних ресурсів, а також використання силових та інформаційних
структур держави.

Політичне керівництво досить часто плутають або ототожнюють
з державним управлінням, хоча державне управління — це безпосередня діяльність тих
державних органів та посадових осіб, які підпорядковані політичному керівництву.
Інакше кажучи, політичне керівництво як соціальний
феномен — поняття ширше за державне управління.

Політичне керівництво здійснюється переважно політичною
елітою, яка від управлінців (бюрократії) відрізняється своїми функціями — вона безпосередньо
не розв’язує тих чи інших питань. На управління державою політична еліта впливає
своєю політичною волею, розробкою кардинальних, стратегічних напрямів і питань функціонування,
розвитку держави. Відтак у психологічному сприйнятті суспільством політична еліта
стоїть дещо вище, ніж державні управлінці, менеджери.

Поняття “політичний
менеджмент” (як явище, процес) значно вужче за поняття “політичне керівництво”,
оскільки його основні засади полягають у тому, як наголошує український політолог
В. М. Бебик, що маємо справу з практичнішим аспектом політики — безперервним розглядом,
ухваленням, а головне — практичним втіленням політичних рішень, настанов тощо.

Відомий російський політолог Д. В. Ольшанський під політичним
менеджментом розуміє “таку організацію і управління політичним процесом, які роблять
політичний процес і, зокрема, діяльність політика (партії, організації) максимально
ефективними в конкретних умовах”.

Політичний менеджмент — це менеджмент у політичній сфері.
Він пов’язаний з багатогранним політичним життям, політичними відносинами, політичною
діяльністю та політичним керівництвом.