Сталінська індустріалізація в Україні та її соціальні наслідки 

У грудні 1925 р. відбувся XIV з’їзд ВКП(б), який проголосив курс на індустріалізацію. (Індустріалізація – це система заходів, спрямованих на прискорений розвиток важкої промисловості з метою технічного переозброєння економіки і зміцнення оборони країни). Наступний XV з’їзд, у 1927 р. визнав пріоритет державного плану над ринком, що означало розгортання нової економічної політики і знищення товарно-грошових відносин.

У 1929 р. – проголошено курс на форсовану індустріалізацію. Цей рік Сталін назвав роком «великого перелому» та «стрибком до соціалізму».

Завдання індустріалізації:

• здобуття техніко-економічної незалежності СРСР;
• перетворення аграрної країни на могутню індустріальну державу;
• зміцнення оборонного потенціалу країни;
• підвищення технічної бази сільського господарства.

Перша п’ятирічка становила суму річних планів, які постійно відправлялись у бік збільшення. Для України встановлювалися напружені темпи зростання важкого машинобудування, хімічної промисловості, виробництва електроенергії. Фактично закріплювалась дореволюційна структура господарства, розрахована не на впровадження нових технологій, а на використання енергетичних і сировинних ресурсів.

Результати перших п’ятирічок

Таким чином, позитивним підсумком індустріалізації в Україні стало зростання кількості підприємств важкої промисловості, будівництво нових шахт, електростанцій і в підсумку перетворення України в індустріально-аграрну країну, яка за рівнем деяких галузей промисловості випередила деякі європейські держави.

Серед негативних наслідків можна виділити, зокрема підрив розвитку сільського господарства, легкої і харчової промисловості; нераціональне й нерівномірне розміщення продуктивних сил; ігнорування економічних механізмів розвитку економіки; зниження життєвого рівня населення.